На переконання Романа Лубківського, прихід до Верховної Ради низки висококультурних людей, які є певною мірою взірцем з точки зору національного інтелекту, що Шашкевича гідно шануватимуть на державному рівні, як він того заслуговує. Він також переконаний. що у Києві буде пам’ятник Маркіяну Шашкевичу, який він бачить біля патріаршого Собору у Києві.  На переконання Романа Лубківського, будь-яке зусилля у цій справі тільки принесе славі сучасній Україні і покаже, що є послідовники діянь славного та безсмертного у віках Шашкевича.

Звичайно, 201-річниця не відзначається якимось особливим чином, але стосовно таких людей як Маркіян Шашкевич, як Тарас Шевченко, чиє 200-ліття ще попереду, буквально через рік, то особлива ситуація, – переконаний Роман Лубківський. Він вважає, що 200-літній ювілей Маркіяна Шашкевича, так само як ювілей Русалки Дністрової, в Україні не відзначили на високому державному рівні. Мова не йде, щоб були якісь особливі торжества чи якісь особливі заходи, але за кошти держави не було організовано жодної навіть маленької справи.

Це тривожний сигнал, тому що навіть у радянські часи приймалися «ідеологічні» рішення, зрозуміло, що ці рішення мали характер двосторонній: з одного боку, ніби відзначався ювілей класика, людини, яка внесла великий вклад у національну культуру, з другого боку, робилося все щоб це значення нейтралізувати за рахунок ідеологічних кривотлумачень. Так було і з Шашкевичем.

Одначе, коли було 175 років від дня народження Маркіяна Шашкевича, було створено республіканський комітет, який на прохання львів’ян очолив академік Олесь Гончар. Це дало дуже могутній поштовх тим заходам, тому що авторитет Гончара і бажання відзначити день народження Будителя не лише галицького, а й загальноукраїнського народу дало той ефект, що було зроблено дуже багато. Так, наприклад, було відновлено садибу у селі Підлисся Золочівського району, де народився Маркіян Шашкевич. Було встановлено пам’ятник Маркіяну Шашкевичу у Львові.

До речі, відкриття пам’ятника відбулося тоді, коли у Львові знімали монумент Леніна біля Оперного театру. Було створено музей Русалки Дністрової. Були інші пам’ятники в інших місцевостях, були урочистості в університеті, в Оперному театрі, на Золочівщині. Таким чином географія. здавалося, була надто локальна, але вона перемістилася, розширилася за рахунок столиці України, за рахунок виходу імені і творчості Маркіяна Шашкевича до Білорусії, де були проведені певні заходи, і в Москві теж відбувся урочистий вечір.

Я пригадую, що в ньому взяли участь і російські перекладачі. Крім того, за допомогою держави було видано дуже багато різних видань. Але повторюю, це робилося з певним ідеологічним «забезпеченням».

До 200-ліття громадськість почала готуватися заздалегідь. Ініціативні групи чи окремі особи подавали листи до колишнього президента Ющенка, до міністерства культури та багато до кого. На жаль, щодо Шашкевича ми не почули жодної відповіді, крім двох невеличких сигнальчиків з Верховної Ради. Один із депутатів, не розуміючи з ким вони мають справу і кого вшановують, сказав: Да-да. Надо приветствовать юбилей Руской тройци – Росії, України та Білорусі. Таке примітивне вульгарне тлумачення ювілею.

Навіть певні пункти, які були записані, не виконані. Багато чого можна поставити в докір нашій громадськості, тому що крім органів влади, які виходили із своїх міркувань – неприйняття Шашкевича, небажання акцентувати на те, що він підняв свідомість галичан і українців. Інші може були мотиви, а може просто чиновницька бездіяльність.

Ми сподівалися. що ми отримаємо відповіді від дуже багатьох людей, свідомих, інтелігентних, які займають високі. Це люди демократичного спрямування. Усе в столиці завершилося тим, що був проведений невеличкий вечір у Будинку вчителя, і то за рахунок групи львів’ян, активістів, яка називається Шашкевичівська комісія.

Усе-таки минулого року пощастило створити два музеї – це музей у селі Новосілки Буського району, де помер Маркіян Шашкевич, і музей у селі Нестаничі Радехівського району, де місцеві громади, місцеві влади, місцеве священицтво зробили все можливе, щоб за короткий час було створено унікальні музеї. До цього приклалися художник Орест Скоп, який був автором багатьох концептуальних підходів до оформлення, відома молода дослідниця Шашкевича директор музею «Русалка Дністровая» Галина Корнєєва. Було реалізовано закладення фундаменту під Церкву Святого Духа. Це святиня нашого народу. Ми вже про це говоримо більше двадцяти років. Були зусилля міської влади, але вони були показушними, тому що кілька достойників прийшло, подивилося на  археологічні розкопки і все завмерло. Ні поради, ні допомоги...

Більше того, один із заступників міського голови заявив, що змінено назву зупинки, яка раніше була біля музею «Русалки Дністрової», ця зупинка називалася головна пошта. Так ось, перемістили зупинку, і ця зупинка вже значно віддалена від музею Русалки Дністрової. І її далі називають зупинка «Головна пошта». Ось вам і зупинка, яку я тлумачу, як зупинка руху інтелектуального, культурницького руху, який не може і не має права на спочинок.

У цьому році є певні надії, тим більше що в тих існуючих музеях вже стабілізувалася усталена експозиція. Хоча знову ж таки ніхто не подбав щоб у цих музеях було забезпечено ставки для працівників, які б кваліфіковано розповідали про життя Маркіяна Шашкевича. Натомість у Нестаничах мене потішила інформація, що самі люди, які там живуть, спорудили криницю Маркіяна на садибі музею Нестаницького.

Найбільшою подією стало четверте листопада цього року, коли у селі Деревня відкрився ще один музей Шашкевича. Цей музей є унікальним і має родинний характер, тому що у Деревні Маркіян прожив якийсь певний щасливий час  із своєю молодою дружиною Юлією, яка пережила його на кілька десятків років. Вона відчула велич його і славу після великої родинної трагедії. У Деревні зібрані експонати, які зберігалися в родині, як дорогоцінні реліквії. Там буде оригінальне оформлення. Будуть підняті цікаві документи.

Але найважливіше – там є прекрасна перспектива, тому що музей буде розташовано поки що у звичайних кімнатах сучасної побудови, а з часом вивільниться плебанія, яка є єдиним автентичним приміщенням, де жив Маркіян Шашкевич. Ця плебанія, стіни цього дому пам’ятають Маркіяна, пам’ятають його дружину.

Чому стільки музеїв Шашкевича? Невже не можна чи не треба створити якийсь інший.

Я думаю, що можна творити літературне середовище у ХІХ століття. Ми можемо розширити музей Русалки Дністрової. Ми вимагаємо і просимо створити нарешті у Львові потужний Музей літератури. де будуть і попередники Шашкевича, і його послідовники, і наша література княжих часів, і література, яка відображає оточення Івана Франка, література яка покаже продовження традицій Богдана-Ігоря Антонича. Там плануємо представити і творчість тих письменників, які жили на Львівщині або мандрували і захоплювалися нашими звичаями, нашою культурою.

До сьогодні не прибрано сміття після ремонту вулиці Коперника. Шляховики звезли сміття на цю малесеньку площу біля дзвіниці церкви Святого Духа, на це місце, яке було освячене Кардиналом Гузаром вже багато років тому. Я сподіваюся, що 6 листопада люди прийдуть до пам’ятника Маркіянові Шашкевичу на вулиці Коперника.

Тобто черговий 201 ювілей ставить і питання, і відповіді. Але, на жаль, питань значно більше. Разом із оптимізмом є нотки песимізму. Нарешті незабаром вийде в світ перше повне видання творів Маркіяна Шашкевича. Це колосальна подія, тому що останній раз, а може перше і останнє видання виходило за редакцією професора Михайла Возняка у 1911 році. Невже треба було чекати сто років, щоб учений, дослідник Шашкевича Михайло Шалата у цьому році завершив роботу. Він же видав у Дрогобичі дуже цікаве видання «Русалка Дністровая» з акцентами, пов’язаними з Дрогобичем. Це дуже цікаво, як Русалку читали на землі Каменяра, як її пропагували, які люди були носіями Шашкевичівських ідей.

Ще, як розповідає Роман Лубківський, постать Маркіяна Шашкевича цікава для молоді. Останнім часом його ім’ям почали називати школи. Тому українці повинні пам’ятати Шашкевича.