Ігор Гринів – екс-радник, екс-політтехнолог Віктора Ющенка, член ПРП, 42 місце в списку БЮТ

Як ви оцінюєте хід цьогорічної виборчої кампанії. Чи є щось нове в цій кампанії? І чи є якісь зміни в поведінці політиків і електорату?

Ключовим є, очевидно, зменшення конкуренції політичних сил. Є багато нових елементів кампанії. Якщо на попередніх виборах було 45 політичних сил, які пробували себе, то тепер є 20 – менше у два рази! Це говорить про те, що прийшло усвідомлення, особливо після останніх виборів, що існують фаворити, і що виборчий бар’єр є серйозним гальмом для багатьох політичних сил, щоб вірити в ефективність витрат на виборчу кампанію.

З самого початку чітко було визначено фаворитів, які мають шанс подолати 3-відсотковий бар’єр. Якщо на попередній виборчій кампанії до тих, хто міг попасти у парламент називали близтко10 політичних сил додатково і обговорювали їхні шанси, починаючи від блоку Литвина, Вітренко, УРП, ПОРИ, Віче. І це накладало відбиток на ведення виборчої кампанії. Тепер для малих політичних сил прогнози є набагато песимістичні. Відповідно, більш жорстка боротьба йде між трьома фаворитами: БЮТ, БНУНС і ПР. Тобто від результату, хто з них скільки набере, значною мірою буде зумовлена конфігурація Парламентської більшості. Певну роль відіграють комуністи. Усі вважають, що вони проходять3-відсотковий бар’єр. В принципі, і мені здається, що в тій ситуації, яка склалася, вони близькі до того, щоб пройти. А шанси всіх інших політичних сил або не беруться до уваги, або, це скоріше буде несподіванкою, якщо хтось з них пройде 3-відсотковий бар’єр і зможе якимось чином впливати на великі політичні сили.

Попередні вибори показали одну, на мою думку, тривожну тенденцію. Коли одна політична сила, у даному випадку СПУ¸ маючи невелику кількість голосів, отримувала „золоту акцію”. Подібна ситуація, щоправда, є в цілому світі. Багато разів доля коаліції залежить саме від таких політичних сил, які мають тих невистачаючих 4-5 % для того, щоб збудувати парламентську більшість. Але в жодній країні світу ця політична сила не отримує першої посади в парламенті! Вони задовольняються участю в урядовій коаліції, дістають достатньо важливі посади, скажімо, міністра закордонних справ, але, повторюю, вони не отримують першої посади! А Мороз, маючи мізерні відсотки, чітко і ясно дав усім зрозуміти, що він буде претендувати тільки на посаду спікера. І з цим погодились. На мою думку, це поганий прецедент для тих політичних сил, які теоретично можуть подолати 3-відсотковий бар’єр. Бо саме від них теж може потім залежати конфігурація парламенту.

Від кого, наприклад?

Від блоку Литвина, наприклад. Він явно претендує на посаду голови Верховної Ради, тобто буде шантажувати крупніші політичні сили, щоб йому виділили цю посаду. Буде торгуватися з одними і з другими: хто більше дасть. І тоді маємо ситуацію, коли реально маловпливова політична сила дістає надзвичайно високу посаду. Я думаю, що виборці на це також повинні якимось чином зважати і розуміти, що голосування за ті політичні сили, які на межі прохідності, є для держави дуже ризиковано, бо доля держави опиняється в руках «політичних карликів» - тих політ сил, яким довіряє дуже мало громадян

Але якщо вибори покажуть, що не буде в парламенті якоїсь 5 сили? То виходить варіант «стінка на стінку»: або сині, або помаранчеві...

У кожному випадку або сині, або помаранчеві беруть верх. Соціологія показує, що сумарний результат ПР разом з комуністами, а також БЮТ разом з БНУНС, становить приблизно 40 на 40 відсотків. І поява цієї 5-ої політичної сили не змінює конфігурацію. Вона може хіба що покласти свої голоси на шальку одних, або інших. І це нічого не змінює крім одного: долю коаліції вже будуть вирішувати не виборці, а ця «п’ята сила», чи краще все-таки називати її «третя сила». Тобто, виборці, відмовляючись голосувати за синіх чи за помаранчевих, реально передають право вибору цій третій силі, бо ця третя сила не йде з чіткою програмою, чи вона буде за помаранчевих, чи за синіх. От Мороз ішов з чіткою програмою, що він з Ющенком і з Тимошенко. Це було задекларовано ще під час тої коаліції, яка склалася на президентських виборах. А потім він перейшов на ту сторону. А тут ще гірше, бо такі як Литвин, які зараз претендують на входження в парламент,, не декларують з ким вони будуть. Це залишається за кадром. І тоді, зрозуміло, ця політична сила самостійно, в силу якихось власних обставин, буде вирішувати, кому в країні віддати більшість – помаранчевим чи голубим.

Чи не є небезпечним в нашій ситуації, що той, хто перемагає в парламенті, отримує все, а опозиція залишається ні з чим?

Я спеціально наголосив, кажучи про специфіку цієї виборчої кампанії, що зараз маємо фаворитів, які є в ситуації 50 на 50. І від результатів виборів залежить, хто буде формувати парламентську більшість і, відповідно, уряд. Інші будуть в опозиції. Але наявність п’ятої політичної сили в парламенті може спричинися до дуже складного результату, коли він не буде вирішений на день виборів, а пізніше в торгах або в шантажі, які ця політична сила влаштує одним і другим. Стосовно того, як це, коли одні перемагають, а іншим нічого. Я думаю, що це дуже хибна теза, що іншим нічого. Ще у 1990 році, коли я був депутатом першого скликання, в парламенті була надзвичайно велика комуністична більшість. І Народна Рада перебувала в чіткій опозиції, співвідношення з комуністами було приблизно 100 на 350. Але вже тоді прийшло усвідомлення (і тут треба віддати належне Івашкові за те, що він прийняв правильне рішення), що відповідно до кількості депутатських місць були розділені і комітети у Верховній Раді. Це перший інструмент, який мала опозиція. Тобто, Народна Рада дістала керівництво комітетами, що давало дуже серйозні інструменти впливу на певні галузі. Тоді Павличко, Яворівський очолили комітети, наприклад, закордонних справ і фактично диктували парламентську зовнішню політику. Так чи інакше, це було під серйозним впливом саме Народної Ради.

БЮТ вимагав вже в цьому парламенті прийняти Закон про опозицію. Бо опозиційний інструмент повинен бути дуже сильний. Є така хороша фраза: „Любіть своїх ворогів, вони першими помічають ваші помилки” І влада не може надіятись на те, що вона буде ефективною, якщо вона не має опонента. Спокуса втратити контроль над ситуацією дуже велика. А якщо опонент сильний, і по кожній помилці йде зразу протидія.

Але всі уже зрозуміли, особливо після політреформи, що серйозні важелі залишаються в парламенту і, відповідно, парламентської опозиції. Тому, я думаю, що ситуація не є така, що один дістане все, а другий нічого. Це вже було, це ми вже проходили на старті 5 скликання. Тоді помилки робили як помаранчеві, так і голубі. Для одних це закінчувалося достатньо серйозною поразкою на певному етапі, але і для других це закінчилося, по меншій мірі, втратою влади.

В голубих зберігається шанс здобути більшість, але я думаю, що ці шанси набагато менші, ніж фактично 100%, які вони мали торік. Торік вони зберігали повний контроль за ситуацією, і замість того, щоб збудувати цивілізовані відносини з опозицією, вони почали збільшувати свої повноваження, перекуповувати депутатів і йти у напрямку конституційних змін, фактично, вони прагнули до змін ідеології держави. І, як результат, втратили фактично все.

Чи існує можливість створення коаліції НУНС із ПР?

Це ще інша дискусія. Це складна дискусія. Чи потрібна Україні саме така конфігурація, яку називають «широка коаліція». Тоді з’являються інші можливості і загрози.

Якщо згадати недавню історію, то вся проблема почалася з так званого меморандуму, коли НУ і ПР спробували знайти порозуміння, підписавши в парламенті угоду. Прем’єром тоді став Єхануров, а ПР дістала індульгенцію і фактично НУ тоді вперше зрадила своїх виборців, бо не виконала тих обіцянок, які давала на Майдані. В першу чергу обіцянки, що бандити сидітимуть в тюрмах. НУ отримала свого прем’єра Єханурова, не Тимошенко, яку вважали чужою, а за це, фактично, перші зрадили своїх виборців. Вже потім була зрада Мороза.

Так чи інакше, коаліція ПР з НУ є однозначно зрадою виборців, як одних, так і других. Во ім’я чого – це окрема історія. Якщо ці політичні сили зуміють переконати своїх виборців, що та ідея, заради якої вони йдуть на такий політичний крок, є правильною, то це буде їхня політична дискусія з їхніми виборцями. І чи простять вони їм чи не простять – це вже окрема історія. Але принаймні зараз на цій виборчій кампанії НУ чітко декларує, що вона не буде з ПР, і тому, якщо вона піде, це вже буде зрада виборців, це вже не є дискусія про „доцільно-недоцільно”. Народ дає мандат на одне, а утворюється інше.

Продовження інтерв'ю читайте тут