Отож, ми знову повертаємося до теми Антонича, і цього разу завдяки Ігореві Калинцю. Пан Ігор люб’язно погодився відповісти на кілька наших запитань стосовно постаті Богдана-Ігоря Антонича.

Пане Ігоре, у яких заходах із вшанування пам’яті Антонича Ви будете брати участь цьогоріч?

Шостого липня мене запросили взяти участь у заходах товариство «Лемківщина», бо Антонич з Лемковини родом. Відбудеться покладання квітів до могили поета на Янівському цвинтарі, панахида. Також мене запросили на заходи у музей-садибу Антонича у Бортятині Мостиського району.

Нещодавно ми відзначали 100-ліття від дня народження Богдана-Ігоря Антонича. До цієї дати видавали гарні книжки про його поезію, про його твори. Я вирішив створити біографію поета. Зібрав усе, що можливо – усі дані, дані усіх архівів. Листувався з тими, хто з України виїхав. Так з’явилася книга «Знане і незнане про Антонича: матеріяли до біографії Богдана Ігоря Антонича». Я дуже втішився, що зробив це вчасно. Звичайно, якби я почав це робити ще у 80-ті роки, то, напевно, знайшов би набагато більше матеріалу. Тоді були ще живі люди, які знали Антонича.

Відомо, що Вам також вдалося відшукати могилу Богдана-Ігоря Антонича.

Так, ми з моєю дружиною фактично знайшли могилу. Ми знайшли місце на дві могили, тоді я поставив хрест, щоби та могила не загубилася, а оскільки виглядало, що збоку ще одна могилка є, то я поставив ще один хрест зі прізвищем Антонич, думаючи, що колись можна буде поставити великий пам’ятник, щоб ми мали трошки більше місця. Уже в кінці 80-х років поставлено пам’ятник скульпторки Теодозії Бриж.

Я ще відкрив, що по сусідству похований його дядько, в якого він жив. А от родина дядька ¬– дружина та син, у яких жив Антонич у Львові на вулиці Городоцькій, зникли безслідно. У 1939 - 1941 роках їх вивезли в Сибір.

Знову повертаємося до ролі Антонича?

Він писав упродовж тільки нецілих тридцятих років ХХ століття, якихось 5-7 років. За цей час видав три книжки. Ми пам’ятаємо його, як одного з найцікавіших, найоригінальнішого поета в Галичині. І, зрештою, тепер коли аналізуємо поезію загальноукраїнську 20-30-х років, то Антонич там є найбільш блискучий поет, який відкриває нові горизонти у нашій поезії. Він був дуже близький до сюрреалізму, тобто він ішов услід європейського письменства того часу. Він був новатор у нашій літературі. Окрім того, він, як лемко, слабо знав українську літературну мову, тим більше, що він учився у польській гімназії, але він настільки її опанував, що потім такий знавець української мови як Огієнко ставив його у приклад галичанам як такого, що показав знання мови у всеукраїнському масштабі.

Антонич - новатор поезії. Однак він цікавий не тільки для літературознавців, для людей літературного кола. Він повинен бути цікавий для кожного українця -патріота, який цікавиться своєю поезією. Він повинен знати, що цей поет, який жив тут, у Львові, і похований у Львові, є нашим найбільшим надбанням довоєнної культури.

Ілюстрація: Марися Рудська