Ігор Шурма, заступник міського голови Харкова, 1-й заступник голови СДПУ(о), керівник Львівської обласної організації СДПУ(о).

Багато політиків і політологів заявляють, про поразку лівої ідеї на цих виборах. Ваша партія нещодавно також фактично підтвердила цю точку зору, заявивши про необхідність створення нової лівої партії…

Починаючи з 2005 року, тобто після президентських виборів, з приходом до влади лібералів з НУ і ПР, а також консерваторів з БЮТ (оскільки після вступу БЮТу в ЄНР ніхто не може сказати, що БЮТ належить до іншої ідеологічної когорти), почалося знищення лівого і лівоцентристського руху. Давайте прослідкуємо ситуацію. 2004 р – повністю демонізована СДПУ(о), не тільки її лідери, а й партія та ідеологія в цілому. Як факт – помилкове прийняття рішення партії не йти на вибори самостійно, ми поступилися політичній кон’юнктурі, увійшли в блок "Не так" – і партія вийшла з політичного життя.

На тих самих виборах була фактично розтоптана ПСПУ. По різному можна відноситися до Вітренко і Марченка, але те, що їм забракло сім сотих відсотка – усі прекрасно розуміють, що вітренківців у парламент просто не допустили...

Рівно через рік з партії Мороза зробили зрадників, незважаючи, що саме НУ і БЮТ культивували зраду. Згадайте, скільки людей і з СДПУО та інших політичних сил переметнулися туди у період складного протистояння.

Залишилося ще одне – пробути Ющенкові при владі пів каденції, тоді гарантовано комуністи у наступний парламент не проходять. Механізм цього може бути дуже простим. Наприклад, на округах, де комуністи мають найбільше підтримки, буде штучно їхніми конкурентами сфальсифіковано вибори, ЦВК результати на цих дільницях ліквідує – і комуністи в парламент не потраплять! І повірте, що не тільки в Україні, але й у цілій Європі ніхто за комуністів не заступиться. Таким чином лівий рух буде знищений.

Для того, щоб він відродився природнім шляхом, треба буде 5-6 років, щоб незадоволення мас зросло, і тоді буде народжена політична сила. Але за тих 6 років Україна буде повністю розчавлена. Це підштовхнуло нас до того, що сьогодні необхідно зініціювати процес згуртування не навколо партії СДПУ(о), не для того, щоб вливати когось в СДПУ(о) чи нас в іншу групу.

Сьогодні є реальна необхідність гуртуватися навколо лівоцентристської ідеї. І напевно, один з аргументів, якщо ми дійсно намагаємося інтегруватися в європейське демократичне товариство, є те, що ми повинні визнати, що сьогодні немає демократичної держави, де у вищих ешелонах політичної влади відсутній лівоцентристський рух. Тобто, якщо поверхово проаналізувати, в 30 перших розвинутих державах Європи лівоцентристський рух присутній. Він – або у владі, або – в опозиції.

Висновок можна зробити такий: ми або йдемо у Європу і намагаємося жити за принципами, за якими живе Європа, або ми у Європу не йдемо, а живемо, як авторитарна держава, де правлять ліберали і консерватори і про жодну ліву ідею не йдеться. Але те, що хтось має займатися захистом людей найманої праці, відстоювати соціальне партнерство, говорити про соціально-відповідальний бізнес, соціальну складову нашої економіки – як це є сьогодні у цивілізованому світі.

А з кого це ліве крило має формуватися? Як це має відбуватися?

За 2 останні роки не СДПУ(о) програло вибори, не соціалістів розвели і не ущемили прогресивних соціалістів. Програли не конкретні партії, програв лівий рух через його роздрібненість. Подібна ситуація свого часу була і в наших ідеологічних опонентів, коли Ющенко, починаючи з 2003 року, почав згуртовувати навколо себе правоцентристські сили.

Тоді, об’єднавшись – і КУН, і Свобода, і НРУ і УНП – вони отримали можливість створити правий спектр. І я переконаний, що на сьогодні, якщо нам вдасться об’єднатися не навколо якогось одного лідера, не навколо однієї партії, не шляхом "вливання" чи долучення до когось, а навколо ідеології, то лівий рух буде мати право на існування.

Коли ми сьогодні говоримо про те, що ми хочемо відродити лівоцентристський рух, ми говоримо, що повинна відбутися ідеологічна структуризація політичних сил. На жаль, сьогодні немає боротьби ідеологічних партій. Скажімо, Тимошенко апріорі не може бути представником правої сили. Її долучення до Європейської народної партії свідчить про те, що вони сповідують консерватизм. Якщо ні, їх звідтам викинуть.

А вони намагаються туди ввійти, розраховуючи на підтримку. А раз вони сповідують консерватизм, не може бути у їхньому середовищі соціал-демократична партія. А сьогодні у БЮТ є УСДП. Це означає, що БЮТ експлуатує ідеологію. Рано чи пізно постане запитання з боку Мартена, голови ЄНП – що у вашому середовищі роблять соціал-демократи?

Так само на вибори-2006 об’єднані соціал-демократи пішли в парі з республіканцями. Але відомо, що вода з вогнем не товаришує, мокре з сухим не дружить. Не могли соціал-демократи з республіканцями у міру своїх ідеологічних розбіжностей іти разом і напрацьовувати якусь спільну концепцію.

Ви так говорите, ніби республіканці – це справді республіканці. Але ж у них насправді немає ніякої ідеології.

Я живу за принципами не експлуатації ідеології, а за принципом ідеології. І мене ніхто ні у Львові, ні в Києві не може звинуватити, що я намагався експлуатувати ідеологію. Сьогодні на лівоцентризм претендують усі кому не ліньки. Литвин приходить у ВРУ і говорить, що треба бути лівоцентристською партією. "Наша Україна", знаходячись при владі говорить, що вона трошки соціал-демократи, трошки націонал-патріоти, трошки ліберали. А трошки не буває.

В Україні спокій наступить тоді, коли ми будемо мати протистояння, конкуренцію і боротьбу ідеологій. І ось коли у Львові будуть змагатися, скажімо, представники Руху і соціал-демократів, то змагання принципів у Львові, Сумах, Криму і Донецьку буде однакове, бо будуть змагатися ідеології, не буде кон’юнктурного використання регіональної специфіки. До цього ми мусимо іти. І до тих пір, поки ми не прийдемо до протистояння ідеологій, ми будемо мати протистояння лідерів.

І от в такі моменти, коли ніхто не дотримується своїх обіцянок, коли людей використовують, дурять, ми можемо говорити про те, що і паралельно йде знищення і ліквідація лівоцентриського руху. Тому така потреба визріла і вона реальна. І коли мене запитують, яке місце там будуть займати соціал-демократи і чи ви будете лідирувати? Це все покаже ситуація, яким шляхом має народжуватися нова сила.

І ідеальним варіантом є не домовленість на круглому столі лідерів політичних сил, а ситуація, коли доцільність і історична потреба в Україні виникне "внизу". Коли на рівні областей, на рівні парт номенклатури виникне реальна потреба створення такого руху. Тоді і лідерам буде легше домовлятися. А щоб вбити саму ідею, сьогодні усі журналісти, усі, хто є противниками, повинні закидати запитання: "А хто у вас буде лідером? А хто до кого долучиться? Хто буде впливати на рішення? Хто буде сильніший?" Це кістка, яка може роздерти ідею.

Ви говорите абстрактно. А як конкретно, наприклад, Мороз може об’єднатися з Вітренко і Симоненком?

Ми говоримо про лівоцентристський рух. Ми не кажемо, що в лівоцентристському русі обов’язково повинен опинитися Симоненко. Комуністична партія може розраховувати на присутність у лівоцентристському русі тільки у тому випадку, якщо вона буде набагато динамічніше модернізуватися.

Я завжди казав і кажу: той хто мислить тактично, наймає технологів і бореться за перемогу. Той, хто хоче мислити стратегічно, повинен собі уявити, що можуть бути поразки, можуть бути перемоги, але без певних речей не буде вагомого результату. Сьогодні лідера шукати неможливо. Наприклад, в СДПУ(о) я є прихильником і ініціатором того, що сьогодні на заміну старим партійцям повинні прийти молоді люди – не за віком, а молоді в політиці, нові люди, амбіційні, з мотивацією, але це мають бути обов’язково люди, які сповідують лівоцентристську ідеологію.

Чому ви думаєте, що недосвідченим вдасться те, що досвідченим не вдається?

Ми сьогодні погрузли у протистоянні. Тому що нас втягнули у нього.

Може, це сталося насамперед тому що вас, ліві і лівоцентристські партії, використовували ті, хто вас фінансував. Адже в усьому світі соціал-демократи підтримуються і основному профспілками, а у нас – Медведчук, Бойко...

Погоджуюсь, з відродженням лівоцентристського руху ми повинні говорити про відродження профспілкового руху, бо найманий працівник як був, так і є. Колись це був завод-фабрика, сьогодні це різного роду приватні структури. І там далеко не все так гладко.

Але якщо директор заводу Ілліча утримує Соцпартію, то про які профспілки може йти мова, і про який лівий рух може йти мова?

Я вам мушу сказати, якщо ми сьогодні говоримо про лівий рух, то він є адекватний правому руху. У нас сьогодні такі ж націонал-патріоти, як і лівоцентристи. Тільки при Кучмі правий фланг ніхто не знищував. І при Кучмі головами РДА і відповідними управлінськими структурами на Львівщині керували люди від КУНу, від Руху. Їм давали можливість розвиватися. Прихід Ющенко призвів до знищення лівоцентристського руху.

Я можу погодитись, що у цій дискусії у мене є деякі слабкі сторони. Але мене не можна звинуватити в одному: я ніколи не скакав по політичних партіях. Я еволюціонував до того стану, в якому я сьогодні є. Якби я був кон’юнктурником, я би давно вже міг опинитися у владних структурах. Але я вірю в ліву ідею і буду відстоювати доти, поки буду займатися політикою. Я зараз знаходжуся в ролі співтворця якогось етапу. Можливо, я ще достеменно не знаю, як це має бути, але це буде. Ми не можемо йти в Європу без лівоцентристського руху. Не можемо. Ми там не будемо потрібні.

А яку роль відіграє Медведчук в усіх цих теоретичних розробках?

Віктор Медведчук залишився в партії, так як Суркіс, і Кравчук (на відміну від Шуфрича і Папієва). На сьогодні екс-лідери СДПУ(о) абсолютно відмовилися від активної участі в політичному житті партії на рівні її керівництва. Якщо до них подзвонити і запитати, вони ніколи не відмовлять у висловленні своєї точки зору.

Але вони категорично відмовляються давати поради. "Ми є, нікуди не йдемо і не переходимо, але ви повинні відійти від активного партійного життя, бо наша політика не була сприйнята суспільством", – кажуть вони.

Дуже багатьох речей на виборах 2004 і 2006 року я, як заступник голови парті, не сприймав. Я не виключаю, що опинився на 24 місці у виборчому списку, бо писав доповідні записки, що знімаю з себе відповідальність за те-то і те-то. Але ніхто з керівних органів мене не викидав. На сьогодні ті, хто залишився в партії, довірили мені бути 1-м заступником. Більше того, я був одним з претендентів на голову, але з об’єктивних причин відмовився висувати свою кандидатуру на голову партії.

Тому що опинився в Харкові і не можу кинути це місто. Бо якщо я кину все в такому стані, мені як голові партії нічого не світить у східному регіоні. Скажуть: розпочав і кинув, і так він буде робити все своє життя. Тому на сьогодні, знаючи мої позиції, мені довірили роль першого заступника.

Ідея зрозуміла. Як ви збираєтеся це робити? Проводити переговори між партіями на предмет чого? На предмет того, що така ідея потрібна? Так ніби ніхто з цього приводу й не сперечається…

Всі згодні з загальними принципами, але ніхто не знає як і навколо кого це все ліпити. А для цього першим етапом на наш погляд (можливо, це помилково, але це наші ініціативи) проводимо круглий стіл, з залученням політологів, аналітиків, тих, хто має досвід створення лівого руху. Чому не подивитися, що відбулося в Словаччині чи в Польщі? Запросити їх. Ми не будемо мавпувати і йти їхнім шляхом, але їхній досвід для нас буде цікавим і, може, в чомусь повчальним.

До об’єднання ми йдемо дуже і дуже складно. І те, що нам треба зробити на цьому шляху – це дуже складний процес переговорів. Потрібно переступити через свої вузькопартійні, а, можливо, й особисті інтереси. Чи спроможні сьогодні йти на самопожертву політики для того, щоб відродити рух? Чи сьогодні склад розуму і єства українського політика лівого флангу є таким, щоб бути здатними відійти на маргінес для користі ідеї?

Ось чому я кажу, що до керівництва повинні прийти нові люди які здатні об’єднатися і поступитися. Говорити про те, що лідери сьогоднішніх політичних сил об’єднаються і уступлять один одному дорогу – малоймовірно. А молоді здатні договоритися

Сьогодні ми повинні говорити – є ідея, а отже буде і кінцевий результат. Отой кінцевий результат повинен бути квінтесенцією на чергових виборах парламентських. Цей період часу ми повинні пройти дуже динамічно. Наступні вибори повинні бути через 1,5 року. Ми говоримо про якийсь певний етап, тому важлива не тактика, а стратегія.

Ви зараз ведете перемовини з другим ешелоном у цих політичних партіях?

Так, і я цього не приховую. Але це не офіційні переговори… Щоб завтра не було так, що Мороз чи якийсь інший лідер викличе когось на килим. Ми просто обговорюємо проблему. Це не переговори, це діалоги. І на першому етапі повинен бути круглий стіл. Зустрітися не а парламентських трибунах, а за круглим столом, коли є необхідність створення об’єднання. Зустрітися, щоб почути один одного. Почути і зрозуміти, чи ти здатен поступитися.

Зрозуміло, що нинішні лідери не здатні. Мороз з Вітренко ніколи не помиряться.

Я ще раз кажу: заберіть Мороза, заберіть Вітренко. Медведчук сам пішов. На поступки здатний другий ешелон політичних сил. Я, наприклад, намірений у Львові дати дорогу абсолютно новим людям. Нехай над ними не тяжіє тягар минулої олігархізації СДПУ(о).

А як це конкретно відбувається? Ви комусь пропонуєте очолити парторганізацію?

В партії є молоді люди, які не вийшли з неї. Вони мали таку можливість, але не пішли. Значить, вони про щось думають. Я з ними веду розмову: гарантую, що ніхто не буде втручатися, йдіть через помилки, невдачі, невдалу реакцію на те, що відбувається в місті, у вас повинна бути мотивація, ви є нова хвиля. Оця нова хвиля здатна перемішатися. Ще раз кажу – Медведчуку вистачило сили волі піти.

Він вчинив, зрештою, як цивілізований політик: він програв вибори – і відступився, дав дорогу іншим. Чи здатний на таке Мороз? Чи потрібне це Соцпартії? Це їм вирішувати. Але я переконаний, що ті політики, які були на найвищих щаблях влади, у яких в душі є бажання щось доказати – вони не здатні працювати в цьому форматі їм буде дуже складно домовитися.

Тільки нова хвиля може зрозуміти, що сьогодні протистояти монстрам в політиці – БЮТу , ПР і НУ – можна тільки об’єднавшись. Не об’єднаються – ніхто нічого не зробить. Тому це потрібно. Треба їм допомагати. Мені, який у партії з 1998 року і піднімав її у Львові з нуля, мені шкода залишати посаду секретаря ЛОО СДПУ(о), але я прекрасно розумію, якщо тій структурі треба дати новий подих, повинні прийти молоді люди. Якщо я їм буду потрібний, я їм поможу. Якщо я їм не буду потрібний – не треба пхатися. Тому що моя присутність у Львові викликає тільки роздратування.

А ви вже підшукали на своє місце кандидатуру серед молоді?

Вони виберуть собі самі. Є ціле коло людей. Дехто каже мені так: ми перебуваємо у партії, бо там є ви. Я відповідаю, що це неправильно: ви не в партії перебуваєте, ви перебуваєте у клубі по інтересах. Сьогодні є Шурма, а завтра немає. Значить ви не в партії і не живете партійним життям. Вам нічого не світить тут змінити. А сьогодні новій хвилі політичних опонентів діючої влади у Львові повинно бути дуже легко.

Сьогодні монопольна нашоукраїнська влада в одному руслі працює, допускає море помилок. Мене 2,5 місяців не було у Львові. Я приїхав і мене просто до болю вразила сірість Львова. Сірість в одязі, сірість у виразі обличчя. Сірість у фасадах. Львів таке прекрасне місто, а стало сірим і запущеним. І за таких обставин ті, хто появиться сьогодні як опонент влади, має море можливостей для того, щоб себе реалізувати.

Шурма який вів відверту полеміку з міською і обласною владою, з політичними силами, не сприймався тут як патріот свого міста і своєї держави. Сприймався разом з СДПУО як структура, яка не є патріотичною, яка не вболіває за Україну. Я вважаю, що це абсолютна помилковість.

А в чому тепер буде місія партії, яка її цільова група? До чого ви докладатимете зусиль?

До всього. Від життя на рівні місцевого самоврядування до загальноукраїнського політикуму. 

У всьому світі есдеки відстоюють інтереси найманих працівників...

Так і тут буде. Оцей профспілковий рух, який сьогодні є у Львові – це не профспілковий рух. В цілому світі профспілковий рух відстоює інтереси і права.

Ви будете розбудовувати профспілки?

Ні. Це піде паралельно. У нас реально профспілок немає, і тому, коли ми будемо проводити круглі столи, беззаперечно на них повинні бути представники профспілок. Можуть прийти функціонери тих партій, яким сьогодні треба гуртуватися. Ми сьогодні говоримо про хвилю, яка має піднятися при повному штилі. Це складний процес.

Пам’ятаєте, як Чорновіл очолював громадську організацію. Поки та громадська організація переросла в партію НРУ, пройшло дуже і дуже багато часу. І не може народитися політична сила чи об’єднання ось так зразу. Ми сьогодні повинні говорити, що якщо буде продовжуватися роздроблення лівоцентристського руху, то користі це Україні не принесе. Не йдеться про кон’юнктуру партійних функціонерів.

Ми говоримо про користь для України. Якби у мене була формула виведення в єдине ціле лівоцентристського руху і був механізм, ми напевно би не були сьогодні в такому стані, як зараз. Це не обов’язково, що ми усі опинимося в лівоцентристській ніші.

Але я знаю, що позиція Мороза, який не сприйняв ідею об’єднання, викликала різку критику у них на політичному зібранні. Я маю про це достовірну інформацію. Я не говорю, що це вже необхідно робити. Це мусить визріти.