Ігоре Михайловичу, Ви вже близько року приймаєте активну участь у процесі об’єднання лівих сил. Але, якщо чесно, окрім інформаційних повідомлень, результатів цієї діяльності не дуже помітно.

Я не можу погодитися з тим, що не існує результативності в координації дій політичних сил, які хочуть згуртуватися навколо лівоцентристської ідеї.

Реальним досягненням в цьому напрямку слід вважати гуртування лівоцентристських сил та вироблення ними чіткої позиції по проблемі вступу України в НАТО. Нагадаю, що 12 партій та громадських організацій лівого спрямування поставили свої підписи під зверненням до лівих та лівоцентристських урядів країн Європи – членів НАТО, в якому виклали своє бачення підходів до НАТівської проблематики.

Як наслідок, ці країни зайняли принципову позицію на саміті в Бухаресті при розгляді питання надання Україні ПДЧ. Мені прикро, що до українського народу прислуховується не президент держави, а уряди інших держав. Коли Ющенко приїхав в Бухарест, то відчув, що це не Хоружівка, там нахрапом не візьмеш. Вважаю, що це результат координованих дій лівих.

І ця істерика стосовно СДПУ(о) і Медведчука, яка зараз ініціюється з боку Секретаріату президента, лише засвідчує, що соціал-демократи на цьому етапі є послідовними. Навіть коли нам закидають голосування щодо приєднання до НАТО, то можу сказати президенту, що крім того, щоб говорити беззв’язно довгі монологи, потрібно ще й читати час від часу. От коли б ви відкрили ст. 8 закону, то могли б там прочитати, що есдеки в 2003 році голосували за приєднання до Північно-Атлантичного блоку при умові незіпсуття стосунків з партнерами з РФ.

Ми можемо йти на співпрацю і приєднання, якщо це не погіршить наші взаємини. За це ми голосували. Але наші політичні опоненти, як завжди, сповідують подвійні стандарти: вони читають тільки одну частину статті.

Саме пошук спільних позицій і покладено в основу об’єднання лівого руху. Протягом восьми місяців не раз збиралася координаційна рада, на які постійно присутні 8-12 політичних сил лівого спрямування та громадські організації. Переговорний процес сьогодні вийшов на стадію, яку, напевно, можна назвати проміжною. Вироблена декларація принципів об’єднання, яка складається з 4 пунктів.

Перше – це соціальна політика, друге – економічний розвиток нашої держави, третє – права людини, четверте – політика. Тобто, ми соціальну проблематику ставимо вище від економіки, права людини – над політикою. Ми переконані, що відпрацювання спільних підходів по тих ключових питаннях дасть можливість нам зробити ще один крок назустріч один одному.

Зараз декларація принципів об’єднання проходить широке обговорення в низових організаціях, після чого в цей документ будуть внесені зміни і доповнення. Тоді стане зрозумілим, хто ж все-таки реально збирається об’єднуватися навколо запропонованої ідеї, і, відповідно, можна буде перейти від формату координації дій в іншу площину співпраці.

Ми вважаємо, що сьогодні потрібно облишити займатися тактичними прорахунками, сьогодні потрібно діяти стратегічно і об’єднуватися не навколо лідерів, а навколо ідеологічних засад. Сьогодні канули в лету звинувачення в олігархічності тієї чи іншої політичної сили, оскільки всі розуміють, що в тій же СДПУ(о) залишилися виключно люди, які сповідують виключно ідейні цінності соціал-демократії. Це люди, які твердо стоять на своїх позиціях.

Без сумніву, серед них можуть бути і заможні люди, які готові владати гроші в розвиток політичного руху. Але всі ті, хто раніше чітко асоціювався в нашому середовищі з олігархами, сьогодні перебігли до неолібералів і поповнили лави НУНС, ПР або ж до неоконсерваторів, до яких відноситься БЮТ.

Стратегічність вашого проекту об’єднання означає, що Ви не поспішаєте з його реалізацією до президентських та ін. виборів?

До тих пір, поки сьогодні немає домовленостей на рівні об’єднавчого процесу, на рівні партії, ситуативні об’єднання на рівні районів, сільських міських організацій носять чисто коньюнктурно-ситуативний характер. Ми зараз стоїмо на порозі виборів до Київської мерії і київського міського голови, які є, такими ж як вибори 2007 року, антиконституційні і незаконні.

Сьогодні об’єднуватися лише заради того, щоб сказати, що це об’єднання, ми відмовляємося. Ми домовилися з нашими політичними партнерами про те, що заради виборів до Київської міськради, враховуючи, що швидше всього виграє Чернівецький, так як це об’єктивно, ламати ідею не можна. Тому ліві партії на вибори до міськради йдуть самостійно. Але при висуненні кандидата на мера всі ліві сили, які сьогодні готові до об’єднання, забезпечать йому підтримку. Тобто, це перший крок об’єднання навколо конкретного моменту.

Хто стане кандидатом в мери Києва від лівих сил?

Від лівих сил кандидатура може бути як від соціалістів, так і від комуністів, і людина непартійна, але яка користується впливами і підтримкою киян. Ми домовилися про одну річ: якщо ця людина буде тим кандидатом, якого зобов’язуються всі політичні сили підтримувати, кандидатура буде оприлюднена. І я думаю, що всі, хто хоче згуртування, будуть її підтримувати. Я би просив доти, доки немає остаточного згуртованого рішення, не змушувати мене оприлюднювати прізвище.

Ви, як представник лівих сил, кому б віддали перевагу?

Я – прагматик. Тому усвідомлюю, що Черновецькому конкурентів практично немає. Кличко може бути чудовим тактиком і стратегом, але я не знаю, яким він буде при прийнятті рішень, при управління міською господаркою. Треба сказати чесно: у прямих виборах мера Києва Чернівецький переможе.

Тоді виникає питання: які ще можуть бути механізми посунути Черновецького з крісла? Це – використати законне тепер вже, конституційне право, сформувати склад міської ради таким чином, щоб 2/3 складу могли висловити недовіру міському голові і тоді почати відповідну процедуру. От поборотися за крісла у мерії ми згідні.

Об’єднані соціал-демократи на політбюро вирішили, що не міська організація, а партія приймає рішення по виборах в Києві. Якщо Тимошенко очолює список БЮТ, знаючи, що вона не буде повноцінним депутатом КМР, то чому лідерам СДПУ(о) не декларувати те, що ми можемо і хочемо зробити? Наприклад, у мене особисто по лінії медицини і соціального захисту є розроблена концепція Євро-2012, яка підтримана єврокомісаром з питань готельного бізнесу і медицини. Партія має що запропонувати.

Хто очолить список СДПУ до Київської міської ради?

Думаю, за логікою, якщо партія прийняла б рішення, то лідер партії й повинен очолити список.

Ви у списку будете другим?

Не знаю. Це рішення ще не прийнято, але ми обговорювали це питання. Партія ніколи не пішла б на такий безпрецедентний крок... Але для нас вибори у Києві – це можливість висловити свою позицію, бо багато хто перекручують наші слова і наші намагання і спроби щось зробити. А тут буде ефірний час і можливість поспілкуватися з людьми.

Ми пропустили вибори 2007 року і основним аргументом було, що ми не можемо собі дозволити прийняти участь у виборах, які є незаконними і антиконституційними. Але після цього ми побачили, що всі дії президента антиконституційні і незаконні. Якщо ми дивитимемося, що робить президент з виборами і як вони назначаються, то СДПУ(о) ніколи участі у виборах не візьме.

Ви останнім часом говорили, що не можете покинути Харків. Аж тут у списках до Київської міськради. Як так?

Я не збираюся покидати Харків. Хіба ті люди, що йдуть у ВРУ, покидають рідні міста? Хіба що Галичани. А інші – приїжджають в округи і працюють. Тому я не збираюся у разі позитивного вирішення справ покидати Харків. Але мати можливість у Київській міській раді запропонувати досягнення, які стали раєм у Харкові завдяки принциповій позиції харківського міського голови: в охороні здоров’я, в соціальній сфері, по підготовці Євро-2012 – це важна нагода для мене. Я готовий на сесіях міської ради викласти це. Час покаже.

У 2010 році мають збігтися президентські вибори та вибори до місцевих рад. А вибори мерів, згідно закону, відбудуться у 2011 р. Тобто реально рік мери будуть обрані, але опиняться не при владі?

Правові колізії, з якими стикається Україна, пов’язані з тим, що 2005-2008 роки показують, що домовлятися з Ющенком неможливо. Якби домовленості, яких було досягнуто у парламенті щодо проведення політичної реформи, були дотримані Ющенком, то протягом цих років повинен був би прийнятий закон № 3701 про другий етап проведення політичної реформи.

І на другому етапі політичної реформи терміни виборів міського голови і рад були би проведені у відповідні строки. І ми би не жили в перманентних виборах. Це все передбачав другий етап політичної реформи.

Але Ющенко сьогодні думає не про те, як зробити пропорційну систему реалією, а про повернення мажоритарної системи і повноважень президента, про запровадження диктаторської держави, зміни конституції і т.п. Зірвані домовленості привели до того, що ми матимемо розбалансовану систему виборів „ради-міський голова”.

Який вихід?

Вихід для наведення порядку в цій державі один: достойна пенсія з почесними проводами президента Ющенка.

Президентські вибори 2010 року розв’яжуть цю проблему?

Я не є і ніколи не був прихильником Тимошенко, не дивлячись, що багато моїх колег працюють сьогодні в її уряді. Але мушу сказати, що шансів у Балоги-Ющенка немає. Вони вибори Тимошенко програють. Хоча я міг би порадити Тимошенко з’їсти Ющенка ще до Великодня, тому що тоді це буде гріхом, бо вона не з’їсть ні риби, ні м’яса.

До тих пір, поки перша особа держави буде під пантофлем заокеанських босів, покращення ні у зовнішній, ні у внутрішній політиці України не буде. Кожен крок Ющенка антизаконний. Ми сьогодні стоїмо на порозі необхідності прийняття закону не просто про президента, а закону про відповідальність президента за виконання своїх повноважень. Немає відповідальності за дії.

Президент діє так, тому що суспільство йому це дозволяє. Всі мовчать…

Логічне запитання: що робити у державі, де гарант Конституції перетворився в головного потуральника самих підвалин Конституції, де кожен посадовець нехтує законом? Хто може поставити на місце владу? Політичні партії сьогодні, і біло-голубі, і помаранчеві, лише борються за владу. Їх проблема полягає у тому, що прийшовши у владу, вони забувають обіцянки виборцям, а борються за свої повноваження і чисто меркантильні досягнення. Який вихід з цього положення?

Єдиний спосіб навести лад у державі – він не місячний, не річний, це тривала, копітка робота і я вважаю, що особисто повністю дозрів – це побудова громадянського суспільства, де контроль над державою будуть вести політико-правозахисні організації. Останні не ставлять за мету прихід до влади, а борються з анти законними діями влади. Без цього неможливо буде змусити владу діяти в межах конституції і в межах правового поля.

Я веду таку сподвижницьку роботу – їжджу у вихідні по Сході України і шукаю людей, які би хотіли займатися створенням такої правозахисної організації. І хтось, кого роздратує громадська діяльність Шурми, повинен на противагу створити альтернативну правозахисну організацію.

Віктор Медведчук підтримує Ваші ініціативи?

Я багато і часто зараз спілкуюся з Віктором Медведчуком. Його перевага над політиками полягає в тому, що свого часу він піднявся на певну висоту і звідтам потім впав. Ніхто не може заперечити, що Медведчук – це інтелектуал, професіонал, вольова, прагматична, послідовна людина. Коли така людина робить висновки і переосмислює минуле, вона стає ще сильнішою і ще потужнішою. Сьогодні Віктор Медведчук працює ефективно і раціонально як ніколи. Він своїми діями приносить велику користь Україні.

Він робить багато для того, щоб скерувати ситуацію в Україні в правове поле. Але не публічний статус не дає можливості йому показати результати своєї роботи. Я переконаний, що скоро ми відчуємо результат його роботи, а інформаційний простір України буде мати можливість реально оцінити кроки Медведчука щодо збереження держави України, в якій домінує закон.