Зважаючи на все, невдовзі завершиться одна з довгограючих «корпоративних війн» України — «перша енергетична». За нашою інформацією, російський бізнесмен Костянтин Григоришин, який свого часу був буквально викинутий із цілого ряду великих українських обленерго, а потім довго і безуспішно намагався повернутися в енергетику через класичні політико-рейдерські спецоперації, сьогодні близький до тріумфального повернення в галузевий бізнес.

Слід нагадати, що Григоришин був одним із перших, хто мав намір вибудувати власну енергетичну імперію, задешево викупаючи в держави пакети акцій в обленерго. Це було можливо насамперед через дуже тісну прив’язку Григоришина до тодішнього прем’єра Павла Лазаренка. У результаті в частковій власності Костянтина Івановича опинилося трохи менше за десяток таких пакетів, зокрема Прикарпаттяобленерго, Чернігівобленерго, Полтаваобленерго.

Проте поряд із «енергетичним напрямом», де Григоришин був піонером, він активно нарощував свою присутність у важкому машинобудуванні та металургії, часто перетинаючи доріжку багатьом тодішнім фаворитам тодішнього президента Леоніда Кучми. Григоришин завжди відрізнявся крутим норовом і не йшов на жодні компромісні домовленості, віддаючи перевагу бойовим діям на знищення. У результаті надміру бойовитого Костянтина Івановича почали видавлювати, зокрема і з енергетики. А після краху Лазаренка Григоришин і зовсім змушений був шукати нових партнерів, аби захистити свої інтереси. А це, до речі, не так просто було зробити. Річ у тім, що Григоришин має дуже специфічне уявлення про партнерство, яке на практиці закінчується протистоянням, в якому він намагається забрати собі всі спільні активи.

Партнерів Костянтин Іванович усе-таки знайшов. Ними стали брати Суркіси, котрі отримали рівно половину акцій у григоришинських проектах. І зуміли не тільки істотно знизити тиск на Григоришина з боку його численних опонентів, а також налагодити більш-менш ефективний операційний менеджмент на обленерго, поки партнер воював. Мир і тиша протрималися недовго. Незабаром розпочався конфлікт Григоришина з Суркісами. У результаті у грі з’явився ще один учасник — Ігор Коломойський, — якому Григоришин, укотре рятуючись від краху, продав половину своїх акцій в обленерго з пакета, що залишився. Отже, в управлінні обленерго зійшлися інтереси відразу трьох потужних менеджерських команд — григоришинської, суркісівської та коломойської. Між цими трьома групами й були розподілені пакети акцій у ключових обленерго. Очевидно, що такий розклад не міг довго залишатися в рівновазі. Так і сталося — Коломойський і Суркіси елегантно, але жорстко видавили Григоришина і стали самостійно управляти активами. Проте після відомих політичних подій зими 2004/2005 року Григоришин, який різко підсилив свої позиції в Україні, вирішив повернути собі право «першого голосу» на обленерго. Для чого, по-перше, спробував підключити до гри всемогутнього тоді секретаря РНБО Петра Порошенка, по-друге, організував дуже сильну інформаційну кампанію проти своїх «енергетичних опонентів». З другого боку, Костянтин Іванович показав себе дуже тонким «бойовим психологом» — він швидко знайшов больове місце в захисті опонентів і раз по раз завдавав удари по... футбольному клубу «Динамо Київ». І Григоришину майже вдалося зламати братів, але все зіпсував Петро Олексійович Порошенко, який загрався у велику політику. Григоришин тимчасово відступив і спробував зайти в енергобізнес з іншого входу. Паралельно з організацією акцій залякування в Україні він вів тривалі переговори з групою Анатолія Чубайса. Попри закриття РАТ ЄЕС, Чубайса, як і раніше, цікавить енергетика в суміжних країнах.

І ось, нарешті, його переговори увінчалися успіхом. Уже відомо, що Григоришин все-таки домовився із Суркісами і готується викупити їхні пакети акцій в обленерго за суму понад 500 млн. дол. Гроші, зважаючи на все, у повному обсязі надає той самий Чубайс або хтось із росіян. Адже Костянтин Іванович зазвичай не використовує свої капітали для участі у великих проектах. Він, швидше, надає свої інтелектуальні напрацювання, програму захоплення (купівлі), організацію керування на об’єкті. Партнери ж входять у ці проекти тільки грошима — Чубайс на таке погодився з легкістю. Анатолію Борисовичу нема рації напряму брати участь у купівлі енергетичних активів в Україні, оскільки ці активи не зовсім юридично та інформаційно чисті. Так чи інакше, саме Григоришин викуповує пакети Суркісів і залишається в компаньйонах Коломойського. Здавалося б, вимальовується дуже навіть цікавий розклад. Той же Ігор Валерійович Коломойський щиро вважає, що операційний контроль в обл­енерго однаково залишиться в нього, а Григоришин лише зможе розраховувати на дивіденди. Нерозумно, звичайно, запитувати, а навіщо бойовитому Григоришину погоджуватися на настільки дорогу покупку, щоб стояти осторонь? Він і не стоятиме. Хоча сам Коломойський дотепер переконаний, що його ніхто не зуміє відсунути від «операційки». Проте не все так безхмарно для Ігоря Валерійовича, як йому здається. Втім, про це трохи далі.

Подейкують також, що представники VS Energy (група Олександра Бабакова), яка контролює ряд власних обленерго, готові віддати їх... Григоришину в оперативне управління. Певне, Бабаков дуже незадоволений результатами, які показує його партнер Михайло Спектор, нинішній куратор енергетичних проектів «словаків» в Україні. Що все це означає? По-перше, Григоришин справді перетворюється на економічного важкоатлета. Він зможе вирішувати глобальні завдання і вийде на рівень перших олігархів країни, які легко купують політичні та інші урядові рішення. По-друге, Григоришин стає головним з енергетики в Україні. По-третє, у Григоришина вкладені великі російські інвестиції і, отже, йому гарантована специфічна російська підтримка. По-четверте, Григоришин консолідує ресурси напередодні свого нового протистояння. Якого? З Коломойським, зрозуміло.

А отепер ми переходимо до найцікавішого. В усіх цих розкладах найбільш дивною видається переконаність Ігоря Валерійовича в тому, що він зможе контролювати амбіції Костянтина Івановича. Суркісів же можна відразу вивести за дужки — вони резонно вважають, що після продажу активів «головний біль за назвою Григоришин» стане екс­клюзивною турботою саме Коломойського. Брати справедливо розглядають Ігоря Валерійовича як ефективний буфер, який легко утримає в смиренності Григоришина. І все б нічого. Та насправді проблема, швидше, у самому Ігореві Валерійовичі. Точніше в різкому скороченні його легендарної впливовості. Із джерел у найближчому оточенні Григоришина нам стало відомо: Костянтин Іванович розраховує саме на те, що його неформальним опонентом стане Коломойський, котрого нині підтримує тільки президент Ющенко. Тобто, коли останній зійде зі сцени, Коломойський залишиться сам на сам з усіма своїми політичними та економічними ризиками.

І все-таки, чому партнери вирішили «злити» свої активи в енергетиці саме Григоришину? Зрозуміло, що продавців улаштовує запропонована сума. Однак це всього лиш гроші, які... покупець може потім легко забрати. Досить задіяти політичні зв’язки у зміненому політикумі — Григоришин сьогодні набагато перевершує за всією кулуарною впливовістю того самого Коломойського. До речі, окремо слід нагадати про дуже прохолодне, м’яко кажучи, ставлення до Коломойського Юлії Володимирівни Тимошенко. Що сталося між цими двома персонажами невідомо, але Коломойський уже давно занесений у «особливий список» Тимошенко. З усіма наслідками. Між іншим (і це ще одна причина продажу пакетів акцій в обленерго), брати вже давно дали зрозуміти, що хочуть вийти з усіх спірних активів і сконцентруватися на головному проекті їхнього життя — футболі. Однак саме з цим у них напевно виникнуть найбільші проблеми. Коротко: вони продадуть активи, а потім левову частку виручених від продажу грошей змушені будуть витратити... на захист свого футбольного господарства. Від юридичних, інформаційних, політичних та інших нападок. Годі й сумніватися в тому, що Григоришин улаштує їм показове шмагання на футбольному полі.

І справді, нинішня історія з продажем активів іменному заклятому другові Григоришину щонайменше видається двозначною. Важко повірити, що брати вкотре купилися на привабливе «розведення» Костянтина Івановича. Певне, хтось переконав Суркісів у тому, що зможе тримати Костянтина Івановича на короткому повідку. Тобто вони резонно вирішили, що «Григоришин більше не їхня проблема». Даремно. Насправді все скоріше за все буде трохи інакше, ніж бачиться сьогодні. Перше: Григоришин усе пам’ятає. Він пам’ятає приниження, арешти, образи, вигнання з країни, відбирання в нього активів. Друге: сьогодні Костянтин Іванович готовий пообіцяти все що завгодно. І обіцяє. Головне — зайти на обл­енерго. А далі й почнеться найцікавіше. Третє: Коломойського банально витиснуть з України, і він не зможе впливати на події, перебуваючи десь у шале на Женевському озері. Чи треба говорити, що в цьому витисненні активно братимуть участь хлопці Тимошенко та орли Ахметова, з босами яких Григоришин нині активно консультується? Так чи інакше, на обленерго бал правитиме тільки Григоришин та його російські гроші. Коломойському там не місце. Четверте: Суркісів почнуть роздягати по повній. Учувши слабину й різко посиливши власні позиції, Григоришин напевно спробує забрати собі «Динамо». Не заради бізнесу. Тільки для науки. І для покарання. Є хороше життєве правило — «ніколи не май справи з заклятим ворогом, не продавай йому нічого, не бери в нього в борг, навіть якщо його умови в стократ кращі, ніж середньозважені на ринку. Ворога обов’язково переклинить, і він тебе принизить, вдарить у спину». Для Суркісів справжні проблеми розпочнуться точно в той момент, коли вони поставлять крапку під договором про продаж своїх енергоактивів Григоришину. А тепер резонне запитання: хто ж усе-таки зуміє втримати Григоришина на повідку? Адже сьогодні Костянтин Іванович явно сильніший за Коломойського...

Дзеркало тижня