Слідство тривало більше року і визнало їхні дії вимушеною самообороною.

Подорожуючи Львівщиною, четверо хлопців (двоє з них — учасники війни, ще один — іноземець) заїхали поїсти у заклад біля м. Олесько. Там грала жива музика, однак лише російськомовна. Один із хлопців замовив музикантам заграти українську пісню, але виявилося, що музиканти не знають пісень ні українською, ні англійською, ні будь-якою іншою мовою, крім російської.

В розмову втрутилася компанія з більш ніж двох десятків чоловіків, яка весело гуляла в цьому ж закладі. Згодом вдалося дізнатися імена двох з цих осіб — Ігор Турчиняк та Ярій Петрик. Компанія висловила невдоволення тим, що невідомі “приїжджі” заважають їй слухати улюблений «музон» на “общєпонятном” і негайно спробувала дати їм “тягла”, користуючись чисельною перевагою.

Почалася бійка, в ході якої один із ветеранів був змушений використати зареєстровану травматичну зброю. Нападників довго не могла вгамувати навіть поліція — ті ледь не побилися з патрульними, розхитували їм машину, а потім пересварилися між собою.

Під час цього бойовиська частина нападників отримали травми, що дало їм підстави ініціювати відкриття кримінального провадження, де вони заявили себе потерпілими і почали вимагати захмарні суми компенсацій за отриману шкоду.

Лише широкий розголос у засобах масової інформації не дозволив спустити справу на гальмах. Більше того — внаслідок цього резонансу Львівська обласна рада ухвалила рішення про заборону використання російськомовного продукту в межах області.

 

І хоча усі крапки над “і” розставлено, без відповіді залишилося кілька запитань. Що робити з проявами побутового сепаратизму, до якого належить публічне розповсюдження ворожого культурного продукту? Як узагалі пояснити людям, що мова має щонайпринциповіше значення, якщо ворог готовий нас за неї вбивати? І як перемогти у війні, якої не існує для багатьох наших співгромадян?