Традиційний мітинг присвячений 64-й річниці визволення Львова від німецько-фашистських загарбників. Все в совкових штампах і лєкалах. Нічого нового. Немає тільки дощу, який так задовбав всю західну Україну. Галицька інтєлігєнція та історики різних періодів, яко головні винуватці цих опадів, нарешті пішли в церкви відмолювати свої грішки.

Увесь цей мітинг можна було провести як люди, але сатані дуже подобається стібатись з атеїстичних комуністів, русскіх блокістів та регіоналів імені Януковича. На цей раз, перераховані в попередньому реченні персонажі, почали, акі кінг-конги, бити себе в груди історічної освіти. Запустили естафету історичної скурвленості у свої стрункі ряди захисників Вітчизни.

Русскій блокіст, таваріщ Свістунов, у звичній манічці піару, забахахав історичну теорію про належність Львова і Галичини до великої Русі та прочесав коротеньку лекцію про дерев’яну колиску 3-х дружніх народів. Для пенсіонерів така сітуейшн проканає на всі 100.

Далі усіх у свої історичних дослідження та розкопках пішов голова Львівської обласної організації КПУ Валерій Чижевський. Він заявив, що скнилівська трагедія – це провокація, що, зрозуміло, була спрямована на перебирання на себе ковдри 27 липня, як дня визволення Львова від німецько-фашистських загарбників.

Зі Скниловом й так не усе зрозуміло і є певні підозри, але перекривати авіакатастрофою, в принципі, не таку вже й велику річницю, то вже історичний маразм. Хоча, чого було чекати від такого історика як Чижевський, який на початку своєї промови почав порівнювати применшення заслуг славної совєцької історії, з зникнення (після Великої французької революції) з шахової дошки та карт, таких фігур і персонажів, як король, королева (дама), що все ж пережили своїх переслідувачів й далі вірою і правдою служать інтелектуальному розвитку трудового народу.

Очікувалось, що в перелік аналогій він введе історію з перманентними заборонами борделів, які незважаючи на усі переслідування, продовжують й далі честю і правдою служити зростаючим потребам трудового народу.

Згодом відбулось зашифроване ставлення квітів на честь рядового Олександра Марченка, який підняв радянський прапор перемоги над Львовом. Поставлення відбулось біля Ратуші, хоча перед тим афішувалось місце перед облрадою. Пенсіонери незадоволені такою камуфляжністю своїх вождів, звинуватили їх у дитячій хворобі лівизни і пішли нах хауз.

Комуністи, які завжди відрізняли порядком і дисципліною у своїх струнких рядах, на цей раз, фінішували свою мітингову акцію звичайних бардаком. Так що, майже порівняння совка з борделем, яке так і не злинуло з уста Чижевського (хоча ситуація саме цього і вимагала), стало маленьким пророкуванням маленьких атеїстів під омофором патріарха Алєксія II. Який Московський патріархат, такий і атеїзм. Такі й пророкування.