Пане Іване, Сихів цього року відсвяткував своє 600-річчя. Звідки прийшла ідея святкування?

Перша згадка про Сихів, за словами відомого історика Івана Крип’якевича, датується 1409 роком, коли у „Хроніці Львова” Дениса Зубрицького з’явився запис про те, що Іван Русин з дружиною продали село Сихів за 50 кіп. Село відійшло від Зубри, потім перепродувалося різними купцями і потроху росло. У 1412 році воно коштувало вже 150 кіп. Сихівчани мають комерційну жилку ще з тих часів, тому не дивно, що бізнес тут розвивається.

600 років – це солідний вік. Чим ця дата буде позначена? Можливо, з’явиться проспект 600-річчя Сихова?

Львів – це Львів. Як можна сприймати його без Сихова? Ми так само складова міста. Якщо перейменовувати якусь вулицю, то питання має розглядатися на сесії. Це святкування - просто історична довідка для тих, хто живе на Сихові, щоб вони знали, з чого все починалося.

До 600-річчя нашого району ми планували встановити пам’ятний знак біля церкви Пресвятої Трійці, поки що не вдалося, проте будемо погоджувати це на містобудівній раді. Справа в тому, що ця дерев’яна церква є пам’яткою сакрального мистецтва і збудована ще у 1654 році. Є відомості про те, що у ній молився Богдан Хмельницький з козаками. То чому б не приваблювати сюди туристів?

Цього року управління охорони історичного середовища Львівської міської ради виділило приблизно 200 тисяч гривень на упорядкування церкви, а минулого року кошти надходили в основному від парафіян. Ми, в свою чергу, відвели церкві земельну ділянку. Впевнений, що будемо продовжувати співпрацю і надалі.

Яким Сихів є сьогодні? Чи задовольняє сучасний район всі потреби мешканців?

Сьогодні у Сихівському районі живе більше 150 тисяч людей, це єдиний район у Львівській області, який має приріст населення за 2008 рік. Але на таку кількість мешканців у нас лише один кіно-освітній центр – кінотеатр імені Довженка. Свого часу він був створений як комунальне підприємство і підпорядковується напряму районній адміністрації, а не управлінню культури міської ради. Сихів – специфічний район, і, якщо в кінотеатрі будуть високі ціни на квитки, люди ходити туди не будуть, треба орієнтуватися на той контингент, який колись тут був поселений.

На сьогодні у нас немає жодного культурного, спортивного або розважального центру. Щодо „розваг”: у 2007 році у нас було лише 15 салонів гральних автоматів, а сьогодні вже 19, вони заповнюють пусті ніші, які, на жаль, існують. Гральні автомати – це біда. На жаль, ані місто, ані район, не може вплинути на вирішення проблеми. На мою думку, це питання треба обов’язково переглянути. Не може бути гральний салон у приміщеннях житлових будинків, у центрі міста. Можливо, десь на окраїнах треба обладнати спеціальне місце, хто хоче, хай собі їде і розважається, але ніяк не на території району у житловому будинку.

За останні три роки у нас побудували багато супермаркетів, Сихів виріс у цьому плані. Сюди стало приїжджати більше людей, особливо у вихідні дні.

А з просвітянської сторони справи не найкращі, проте у нас налагоджена тісна співпраця з відділом освіти Львівської міської ради і, передовсім, з нашими церквами, особливо з церквою Різдва Пресвятої Богородиці, з якою ми спільно проводимо багато заходів. З цією церквою ми маємо угоду, за якою діти з неблагополучних сімей, а у нас є 79 таких дітей, проводять у своєрідному таборі при церкві 25 днів – їздять на екскурсії монастирями, харчуються, вдома тільки ночують. Також церква допомагає нам у роботі з дітьми із малозабезпечених сімей. В духовному плані церква дуже сприяє.

Що собою становить Сихів, як промисловий район?

На території Сихова сьогодні є 18 великих промислових підприємств – ВАТ „Іскра”, ЗАТ „Львівський ізоляторний завод”, ВАТ „Пластик” тощо. Хоча цьогоріч вони трохи знизили темпи роботи. Минулого року, наприклад, на завод фрезерних верстатів стояла черга, він виробляє сільськогосподарське обладнання, серед замовників якого були Донецьк та інші міста України.

Ми створили раду директорів, до якої входять керівники 24 державних і приватних підприємств Сихова. Рада скликається раз на квартал, ми обговорюємо поточні питання, обмінюємось досвідом. Така співпраця з районною адміністрацією є дуже суттєвою. Ради ми проводимо переважно з виїздом на якесь підприємство.

У нас є 8 великих ринків, один з них відомий на всю Україну – це оптовий ринок „Шувар”. Там планують відкрити консультацію для сільгоспвиробників, продавати техніку. Через кризу керівництво ринку веде переговори зі Світовим банком щодо отримання позики. „Шувар” отримує допомогу і компенсації з державного бюджету на покриття видатків, є спеціальна урядова програма.

Також планується відкриття нового ринку в центрі Сихова, вже затверджена документація на ТзОВ „Замок” в районі Торгового Центру „Іскра”. Це буде чотириповерхова будівля, на першому поверсі – сільськогосподарська продукція, на другому – продовольчий ринок, промислові товари тощо. Наскільки я знаю, вони вже на стадії отримання дозволу на будівництво.

Які справи з господаркою Сихова?

Минулого року була виділена достатня сума коштів – 5 мільйонів 900 тисяч гривень - на ремонт доріг, які не пам’ятають ремонту ще від часу будівництва сучасного Сихова.

2008 рік був досить фінансово багатим, нам вдалося провести роботи з ремонту, утеплення тощо. Також була державна субвенція, яка допомогла нам відремонтувати 10 дахів, що зазнали пошкоджень після буревію.

Цього року, на жаль, на дороги виділено тільки 1,5 мільйона гривень, цього зовсім мало, а у житловому господарстві на капітальні ремонти не виділено практично ані копійки. Деякі роботи можна проводити тільки тому, що підняли квартплату і ЖЕКи стали менш-більш фінансовоспроможними. Більша частина робіт відбувається за кошти мешканців, які сплачують ЖЕКам.

Основна наша проблема полягає в тому, що Сихів будувався нашвидкоруч, неякісно, тільки для того, щоб забезпечити житлом людей, які жили в гуртожитках, і зараз таке будівництво дається взнаки. Через недотримання технологій промерзають стіни, людям в квартири потрапляє волога, з покрівлею ми ще якось даємо собі раду - робимо все можливе, щоб дахи не протікали.

Були у нас проблеми і з гарячим водопостачанням, але цього року ситуація краща, тому що „Львівтеплоенерго” запустило котельню заводу „Кінескоп”. Частина району отримує тепло звідти, а частина – від ТЕЦ-1. Тепер гаряча вода подається з 6 до 12 години і зранку, і ввечері. Я сподіваюся, що найближчим часом можна буде перейти на майже добову подачу гарячої води, холодна вода подається 18 годин на добу.

Я хочу подякувати мешканцям Сихова за те, що багато з них, не чекаючи на допомогу від міста (тому що місто немає таких коштів) роблять все самі. Ми підрахували, що для того, аби зробити всі ремонти, потрібно близько 100-110 мільйонів, а таких коштів не буде ніколи, тому багато мешканців самі дають собі раду.

Чи достатньо, на Вашу думку, повноважень має районна адміністрація?

У місті відбулася певна централізація влади. До 2007 року у нас в райадміністрації було 103 працівники, був відділ соціального захисту, фінансовий відділ. Зараз відділи соціального захисту підпорядковані управлінню соціального захисту Львівської міської ради. Фінансові відділи перейшли також в підпорядкування профільному управлінню. Тепер це політика міста.

Є певні речі, які можна було б змінити. На райони покладено багато контролюючих функцій, а прав не вистачає. Ми зобов’язані організовувати роботу, контролювати і демонтувати МАФи, наприклад... Наші повноваження приблизно такі, як і в будь-якого департаменту. Ми не є якоюсь окремою одиницею, що має свої повноваження, статут тощо. Це є структурний підрозділ міської ради.

Можливо, „розв’язати руки” районам зможе створення районних рад. Як Ви ставитеся до цього питання, ініційованого депутатами обласної ради?

Я не можу сказати, яке майбутнє в цієї ідеї. Але у нас такі ради вже були і я пам’ятаю, як вони судилися з міськрадою, мали безліч претензій до міського голови. А доцільність? Я не знаю звідки в області з’явилася ця ідея, але такими питаннями повинні займатися депутати міської ради, висловити свою думку, обґрунтувати її, можливо потрібно провести референдум чи просто винести питання на розгляд сесії міської ради.

Але ми такий етап вже проходили і він нічого доброго місту Львову не дав. Над цим треба думати. Я вважаю, що депутати обласної ради поспішили з цим питанням, не поспілкувалися з депутатами міської ради. На рівні міста, наскільки я знаю, така політика не розглядалася.

Якщо подивитися з іншої сторони, то наближаються вибори, може хтось з депутатів не знає, пройде чи ні, і хоче розширити собі виборчий простір - як не до міської чи обласної ради, то до районної потрапить. Але все-таки у місті повинна бути одна політика.

Тобто Ви особисто проти створення у Львові районних рад?

Я не можу сказати, що я проти, я просто не бачу на сьогоднішній день доцільності у їх створенні.

Коли це питання буде розглядатися депутатами Львівської міської ради?

Не можу сказати. Я не чув про це.

Якби зараз відбувалися зміни, чого б Ви хотіли для свого району?

Ми на рівні виконавчого комітету і міського голови вже обговорювали те, що у районних адміністрацій забрали бюджет. Коли район мав бюджет, тоді можна було говорити про виділення коштів, про спец фонд району, ми працювали безпосередньо з підприємствами. Сьогодні є єдиний кошторис. Проте, якщо розглядати це питання з міської позиції, то різні районі мають різні прибутки. Наприклад, свого часу були проблеми з виплатою зарплати освітянам, один район був прибутковим, інший - ні.

Але, на мою думку, повернення у кризовий час до бюджетів районів нічого кращого не принесе. Треба працювати, а права і обов’язки – це така справа...

А в якому саме напрямку працювати?

В напрямку поповнення бюджету. Зараз міський бюджет недовиконується через загальну кризу, але причиною також є і людський фактор. Наприклад, дехто справно сплачує за комунальні послуги, а хтось відмовляється платити, тому що інші також не платять. Тут ми повинні об’єднатися і зрозуміти, що кожна копійка, яка йде в бюджет, має раціонально використовуватись. Ця копійка, яка буде сплачена, піде на зарплату вчителям, медичним працівникам, на ремонт доріг. Треба об’єднуватися і пережити час кризи, а після цього можна думати про фінансову стабільність, про те, чи давати районам додаткові повноваження, впроваджувати якісь напрацювання.