Днями українська співачка та онучка заступника голови української делегації у ТКГ з урегулювання конфлікту на Донбасі Вітольда Фокіна Марія збурила громадськість одкровенням: це вона познайомила дідуся з другом-главою ОП Єрмаком, бо «Андрюші була потрібна допомога». Саме після цього Фокін і отримав цю посаду, ще й знайшов з Єрмаком спільну мову щодо того, як  закінчити війну з Росією.

Натомість ні прості українці, ні експерти цю, здавалося б, пафосну заяву, оминути увагою не змогли.

«Одкровення онучки Фокіна про те, як дід Вітольд потрапив у ТКГ – чудова ілюстрація кадрів ОП. Вона саме така – друзі, коханки, кровопивці визначають шалений курс, який провадить Україна», – зауважив зокрема Юрій Романенко.

Відтак про кадрову політику чинної влади (на прикладі призначення Фокіна у ТКГ) та до чого вона може призвести «Вголос» вирішив запитати в експертів.

Денис Богуш, політтехнолог:

Для Зеленського політика прилаштування своїх вже стала нормальним явищем

Диму без вогню не буває. І частина правди, що ця дівчинка свого дідуся прилаштувала на роботу саме так, тут є. Але варто врахувати ще один нюанс: влада чому вхопилася за Фокіна і Кравчука після того, як пішов з ТКГ Кучма? Кучма просто зрозумів, що у ТКГ відбувається повний треш: Зеленський погоджується здавати значну частину національних інтересів України, тому не захотів як досвідчений політик залишитись в історії людиною, яка спровокувала ще одну війну.

А прилаштували Фокіна тому, що він погодився на будь-що, бо не розуміє через свою некомпетентність роль у цих перемовинах національних інтересів України. При цьому йому можна було втюхати будь-що і підпише він що-завгодно.

Загалом для Зеленського така політика прилаштування своїх вже стала нормальним явищем: він просто погруз у корупції з головою –  і в його оточенні вже і різні дідусі, бабусі, коханки, родичі, і хто-завгодно – і навіть весь «95 квартал».

Тарас Загородній, політтехнолог:

Скрізь у світі існують неформальні зв’язки, і таких зустрічей-знайомств може бути по 150 на день. Можливо, на цей момент Фокін здався Єрмаку прийнятною кандидатурою і він висунув його на відповідну посаду. Хоча не варто забувати, що Фокін – людина не з вулиці, а людина-важковаговик у політиці (прем’єр-міністр України упродовж 23 жовтня 1990 — 1 жовтня 1992; депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань; народний депутат України 1-го скликання (у 1991—1994 роках) тощо, – ред.). Це ж вони не з «Кварталу» когось взяли. А особиста зустріч завжди важить скрізь, тому про зраду-зрадоньку я би не говорив, знаючи, як працює вся політична машина не лише нашої країни, а й всього світу. Та й ви врахуйте: потрібна на цю посаду була фігура з усієї цієї української політичної тусовки, яка зможе говорити на рівні з Путіним та його оточенням. У нас таких багато? Та й я просто впевнений, що у Єрмака таких зустрічей достатньо, коли хтось когось приводить, адже людина, яка йде у владу, завжди бере людей, яким можна довіряти, з вулиці рідко кого беруть. Хіба якщо вона непрофесійна, от тоді вже є питання.

Михайло Дяденко, керівник Центру правового аналізу та дослідження політичних ризиків, політолог:

Не варто забувати: питання мирного врегулювання на Донбасі лежить в площині перемовин з державою-агресором – РФ – та нашими міжнародними партнерами і є доволі складним, бо виходить за межі звичайної дипломатичної діяльності. На таку роль, як правило, запрошують людей з певним авторитетом і професійним багажем. Напевне, саме з огляду на такі аргументи Андрій Єрмак і зацікавився ідеєю залучити Фокіна до процесу перемовин щодо мирного врегулювання на Донбасі. Так, він має дуже специфічні погляди, про що заявляв публічно. Водночас, якби не прикро було це усвідомлювати, погляди Фокіна – це погляди не лише більшості населення окупованої території Донбасу, а й, будемо відверті, певної частини громадян іншої частини Сходу, а також Півдня України. Та й які б екстравагантні пропозиції не надходили у межах тристоронньої групи, остаточні рішення все одно ухвалює Президент України.

Олег Соскін, політолог, директор Інституту трансформації суспільства:

Такого не було ні при Кучмі, ні при Януковичу: на посади ставлять людей, які готові виконувати функції, вироблені Зеленським і його оточенням

Зеленський вже повністю вичерпав свій кадровий потенціал на посаді Президента. А після того, як поставив біля себе Єрмака, ситуація ще більше погіршилась, бо такого не було ні при Кучмі, ні при Януковичі. Сьогодні всі призначення (принаймні, так виглядає) відбуваються за однією схемою: ставлять тих людей, які готові виконувати певні функції, вироблені Зеленським і його найближчим оточенням, яке, я вважаю, вже викристалізувалось до таких дійових осіб, як: Єрмак, брати Шефіри, Тимошенко (заступник глави ОП, – ред.), і Трофімов.

При цьому професійність людей у кадровій політиці чинної влади не має значення, публічність і авторитет теж. Значення має лише лояльність, тобто, якщо людина погоджується на певну посаду, вона повинна прийняти те, що вона буде виконувати певний профіль дій і за це отримуватиме певну сатисфакцію і винагороду. А Зеленський тим людям, яким був чимось зобов’язаний, аби розрахуватися, давав посади.

Та й Зеленський вже просто перейшов на диктаторську модель правління, коли людина, яка прийшла до влади, повністю втрачає відчуття реальності і використовує посаду президента зі своїм найближчим оточенням лише для власного збагачення і реалізації певних цілей. Тим більше, у самого Зеленського є інстинкти жадоби влади, комплекс меншовартості, інстинкт помсти, до того ж він не витримує критики. Та й ми ж не знаємо: він завжди у стані ясного розуму, чи ні? А якщо ні і є такі періоди, коли Зеленський не в собі, а ухвалює усі рішення тільки Єрмак? А потім Президент приходить до тями, коли вже все зроблене і бачить лише результат. А за Єрмаком ж стоять свої люди, він ж пов’язаний з московитами, бо якщо батько у Москві, то вони сімейно пов’язані зі спецслужбами. То про що можна говорити?

Але, якщо так буде і далі – то це просто катастрофа для державотворення.

Валерій Димов, директор центру суспільно-інформаційних технологій, політолог:

Замість того, щоб шукати професійні кадри, влада просто повертається до старих перевірених корупційних «троянських коней»

У наших реаліях посади по знайомству сприймають нормально, хоча так, звичайно,

би бути не мало. Але ми вже чули з плівок Гео Лероса, яким чином родичі людей з влади, які займаються кадровою політикою, брали гроші за те, аби когось призначити. А сам Зеленський, який казав, що він не буде брати на посади кумів, просто взяв близьких друзів. Він просто по-своєму зрозумів фразу Лі Куан Ю про те, що треба посадити трьох своїх друзів, аби побороти корупцію, тож взяв і посадив більше, ніж трьох друзів, – але на найвищі посади.

Більше того: ми бачимо у кадровій політиці сценарій реваншу: адвокат Януковича Бабіков став заступником голови ДБР, людину, пов’язану з Медведчуком, призначили заступником Генпрокурора, який куруватиме справи Майдану, і інші «старі обличчя» у тому ж Уряді. Тих же міністрів підбирають на співбесіді в Єрмака і Шефіра в ОП. От і Фокіна прийшла до Єрмака як свій до свого по своє. А Фокін ж у ТКГ діятиме не від імені онуки чи Єрмака, а від імені України. І це той, хто свого часу був проти економічної незалежності і вважав, що нашій країні не потрібна гривня. Але таких людей призначають, бо онуки вже попідростали і також при ділі. Відтак, замість того, щоб шукати професійні кадри, влада просто повертається до старих перевірених корупційних «троянських коней», які московської ріллі не псують і ніколи не зіпсують. І питання щодо того, яку ціну заплатить Україна за такого типу призначення, залишається відкритим.

Марія Волошин, ІА «Вголос»