Мандюк стартував у політиці в орбіті мера Львова Василя Куйбіди десь на початку 2000-х років. Однак довший час він залишався непублічним політиком, попри те, що очолював один із економічних департаментів міськради, а у 2002 році долучився до третьої виборчої кампанії Куйбіди.

У 2003 році Мандюка запросив до себе на роботу губернатор Львівщини Мирон Янків. Мандюк обійняв посаду радника голови облдержадміністації з економічних питань. Наскільки нам відомо, ця співпраця не була тривалою і завершилася з ініціативи самого Мандюка. Останній відверто висловив свою незгоду з пасивною позицією Янківа щодо всезростаючих впливів клану медведчуків на Львівщини.

Неприязнь до методів роботи податківців на Львівщині з боку Мандюка була цілком виправдана. Адже володіючи мережею ресторанів та кафе у Львові, серед яких відома «Віденська кав’ярня», Мандюк на власному досвіді мав можливість ознайомитися з ними. Одна зі спроб податківців «наїхати» на бізнес Мандюка навіть отримала неабиякий розголос у львівській пресі. Тому цілком логічно виглядала поява Мандюка серед львівських бізнесменів, які у лютому 2005 створили Комітет підприємців Львівщини. Проте тоді Мандюк все ще залишався переважно в тіні.

Весною цього ж року Мандюк долучається до створення НСНУ на Львівщині. І це для спостерігачів стало несподіванкою, бо подейкували, що він більше схилявся до участі в іншому політичному проекті — ГП «Пора». Другою несподіванкою стало те, що Мандюк очолив міську партійну організацію НСНУ та був обраний заступником голови ЛОО НСНУ.

Ми не знаємо хто саме запропонував Олегу Мандюку вступити в НСНУ, але підозріваємо, що ця ініціатива не належала Петрові Олійнику. Бо до цього часу між ними не було зауважено якихось контактів. Найвірогідніше, що кандидатура Мандюка була затверджена на київському рівні. По-перше, це було нове обличчя, вкрай необхідне новій партії. По-друге, за Мандюком не було шлейфу участі в інших політичних проектах. По-третє, він не був професійним держчиновником і не асоціювався з місцевою владою. По-четверте, він за характером та стилем поведінки позитивно відрізнявся в сторону системності і зрівноваженості від Олійника, якому не вистачало солідності і який дуже складно розлучався зі своїм мітинговим минулим та входив у образ головного адміністратора області. Мандюк вдало врівноважував і доповнював останнього, до того ж він міг зосередитися переважно на політичній діяльності.

У 2006 році Мандюк був обраний депутатом Львівської облради, хоча, з огляду на керівництво міською НСНУ, природнішим виглядало би його депутатство у Львівській міській раді. Мандюк в облраді очолив фракцію НСНУ і міжфракційне об’єднання «Наша Україна». Публіці такий хід пояснили необхідністю укріплення зв’язку між містом та областю. Реально ж відчувалося, що Мандюка свідомо виводять на вищий, обласний, рівень. Мов би хтось посилав месидж про те, що цей політик є перспективним, а посада голови ЛМО НСНУ — далеко не вершина його політичної кар’єри. Але тоді все це виглядало як формальний аванс. Мандюку ж потрібно було реальними справами довести право бути лідером.

Дебют Мандюка в облраді виявився дещо скандальним. Знаменитим є його звернення до депутата Буби, в якому він назвав останнього «есдеком», під час обговорення проблеми утворення можливої більшості у раді. Однак цей занадто емоційний зворот не зіпсував загального враження про те, що фракція прислухається до голосу Мандюка, а він впевнено нею диригує.

Другий ключовий момент у становленні Мандюка як одного з реальних лідерів львівської НСНУ був пов’язаний з кризою як в країні, так і всередині партії, що виникла у зв’язку із надміру тривалим процесом створення помаранчевої коаліції в парламенті, а потім — утворенням антикризової більшості. До честі Мандюка, він зайняв тверду позицію несприйняття такого розвитку подій. Львівська міська організація НСНУ у вересні 2006 року категорично засудила дії «окремих партійних керівників, які готові увійти в «антикризову коаліцію» і спричинили розкол «помаранчевої команди». Аналогічною була й реакція обласної ради. Така позиція не тільки імпонувала настроями рядових членів партії, але й різко контрастувала з поведінкою обласного лідера НСНУ Олійника. Адже обтяжений губернаторською посадою останній недвозначно заявив про можливість співпраці нашоукраїнців та регіоналів, а також почав реальну особисту співпрацю з ними.

Отож саме Мандюк в кризовій ситуації очолив безкомпромісних помаранчевих у лавах обласної організації НСНУ, чим, безумовно, заслужив їх повагу і авторитет. Цю ж тверду лінію поведінки більшість львів’ян на чолі з Мандюком задемонстрували і під час чергового з’їзду партії, категорично виступивши проти можливого призначення на посаду голови партії Петра Порошенка.

Ці події зіграли на користь зростанню авторитету Мандюка серед однопартійців. В той час як сам Мандюк починає розуміти необхідність зосередитися на одному напрямку діяльності та зробити вибір між депутатською та партійною роботою. Мандюк тоді віддав перевагу діяльності в облраді і заявив про готовність скласти з себе повноваження керівника ЛМО НСНУ. Однак делегати міської партійної конференції після того, як жодна із запропонованих нових кандидатур не набрала необхідної більшості голосів, вдруге обирають Мандюка своїм головою. Мандюку залишилася можливість тільки скласти з себе повноваження заступника голови ЛОО НСНУ, що він, до речі, і зробив.

Зовні історія повторного обрання Мандюка на посаду голови міської парторганізації виглядала дещо дивно та алогічно. Вона породила чутки про те, що Мандюк націлився на посаду керівника обласної організації, тобто на місце Олійника, і саме тому заздалегідь відмовився від керівництва міською парторганізацію. Але такі твердження не витримують критики. Бо насправді саме посада лідера міської партійної організації є найбільш вигідною для старту на керівництво обласною партійною організацію.

За результатами рейтингового голосування по висуванню кандидатів у народні депутати делегатів конференції ЛОО НСНУ Мандюк набрав найбільшу кількість голосів на свою підтримку, що виглядає цілком заслужено. Його також призначено заступником керівника обласного виборчого штабу «Нашої України». Роботи менше не стало…