Задріпане приміщення львівської організації Національної спілки письменників України. Вбитий портрет Франка. Обдерті стільці і плями на стелі. Сирість та сірість. За столом: суміш фейсів Брежнєва та Лазаренка під масою олімпійських кілець. Високоморальний рагулізм навколо приватизації друкарень, які вже давно провтикали свій шанс.

Плач і скрегіт зубів щодо роздержавлення районних ЗМІ та приватизації друкарень розпочинає голова всіх львівських журналістів Ярослав Климович. Продовжує – високоморальна шанувальниця Віті Януковича та голова львівських письменників Марія Якубовська. Діагнозами займається голова Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайло Ватуляк. Своїх 5-ть копійок кидає член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Петро Цеголко.

Триває вся ця катавасія 1.5 години + інфантильне кривляння начальника управління у справах поліграфії ЛОДА Оксани Бойкович.

Усі вони стурбовані нелегкою долею комунальних ЗМІ, яких у цей важкий час, коли Антихрист та його пророк вже вийшли з моря, являються єдиними острівцями духовності на цій планеті. Бізнесмени, які продали душу дияволу, постійно атакуюсь їх своїми спробами відібрати у них районні друкарні.

Климович кудись жене свій спіч. Хоча, він не тільки жене, але й гонить. Він побачив у видавництві "Високого замку" море сучасної продукції? Цікаво тільки якої – "Інструкцію для вишивання хрестиком з-за допомогою Linuxa"?

Климович сьогодні вже засвітився своїм вибаченням перед Синюткою. Потрібна хоч-якась реабілітація в очах трудящихся. Він грузить владу, яка нехтує ЗМІ, не платить за пресухи і не хоче утримувати свої районні газети. Як бачимо, роздає і вашим, і нашим. Він, безперечно, за роздержавлення комунальних ЗМІ. Така вимога часу. Але ці ЗМІ мають бути дуже цікавими, щоб вижити у цей складний період.

Смішний він, для тих, хто в танку. Тут львівські газети ледве не загинаються з пошуками цікавості, а він ще катафотить якесь світле майбутнє районкам. Хитрий жук Климович дуже добре знає, що він робить. І скільки б він не заявляв, що він в тіві з 1973 року і ніколи не мав справи з бізнесом, вірити йому може хіба що, прес-служба Львівської міської ради, яка у своїй наївній святості вже переплюнула і Марію Єгипетську.

Останню (і прес-службу Ратуші, також) переплюнула у своїй моральній замріяності головна львівська письменниця Марія Якубовська. Незрозуміло тільки для чого практичному Климовичу була потрібна така, зачарована у весну, пілотка? Ця творча особа привітала друзів своєї юності і розпочала з ностальгійної ноти справжньої україночки. Почала чесати про війну проти духовності (друкарень). Про боротьбу за духовний простір (районки). Про осередки духовного і культурного життя (районки + друкарні).

Згадала про свій 1-й вірш надрукований в районці забитого Любомильського р-ну. Заявила, що влада має належати духовності: вам і нам. Вона ж романтик, а кожен письменник є романтиком. Вона схвильована тим фактом, що нав'язується мисля, що українська книга – нецікава і не належить народу. Вона хоче підтримати творчу молодь. Це ж настільки просто (пряма мова). Забула тільки згадати про свої віршики Януковичу.

Як пише народна мудрість: клієнт завжди правий, особливо, якщо це клієнт психлікарні.

Підтвердив даний факт з історії медицини і Михайло Ватуляк. Він запропонував рубати руки деяким видавцям дитячих книжок, які працюють під гаслом "від книжки до псіхушкі" та запропонував провести спільну телепередачу з психіатрами і бібліотекарками. Підсумував закриття у Львові 28 книгарень та проїхався по владі, яка обкрадаючи духовність, збирає собі на пенсію та стипендію для своїх онуків і прапрапрапрапрапрапрапрапрапраправнуків.

Фінішував цю мистецьку абракадабру той же ж Климович. Стартувавши заявами про здобуття журналістами незалежності та боязнь влади перед ЗМІ, він перевів усю хандехохну стрілу приватизації друкарень на депутатів, які прийшли в парафію Сеника з бізнесу, а не з авторитетів львівської громади. Тому, вони не хочуть віддати право приватизації трудовим колективам, а провести усе на конкурсній основі. Так на самбірську друкарню претендують бютівці, нашоукраїнці та купа інших дрібних підприємців.

Зараз на горизонті з'явиться начальниця управління у справах поліграфії ЛОДА Оксана Бойковича, яка усі 12-ть попередніх абзаців сиділа в 1-шо ряді і мовчала наче таранька.

Для профілактики, її спочатку забакланив чувачок з Миколаїва, який засумнівався в її шурупанні в поліграфії та звинуватив в реакційних спробах розігнати усіх працівників друкарень.

Обвинувачена Бойкович перевела стрілу своїх звинувачень на Ярослава Дубневича (цьому вона не дивується) та Миколу Гориня (цьому вона дуже здивувалась). Саме ці 2-ва легеня, на її поліграфічну думку, тормозять процес дифібриляції друкарень трудовими колективами. От і все. І тре було попередні 13-ть абзаців розпрягати про духовність і моральність?

Ще раз відзначилась Якубовська. Коли друзі її юності почали питати в Бойкович про шкурні інтереси львівських депутатів, а та, ніяковіючи, заявила, що не мона говорити такі гадості, Якубовська повним букетом материнських інстинктів благословила присутніх фразою "ну це ж письменники".

На цій оптимістичній ноті і закінчується цей абзац. Ще Цеголко щось там говорив про високі надої української попси на fm-станціях. Російської все менше і менше, і менше, а української – все глибше, все тупіше і все дебільніше. Останній альбом Руслани, тому яскравий приклад. Бо калина ж, не верба.

Коротше, п[]здєц в танкових частях. За своєю дурнуватою духовністю вони вже світу Божого не бачать. І вважають себе святішими за Юду Іскаріотського. Читайте, любі друзі, Борхеса, Маркеса, Кортасара і тата їхнього Пантагрюеля і буде вам щастя вже сьогодні. Бо герої 2-го абзацу набили стрілу Сенику аж на 18 квітня. Вони ж не читають Артюра Рембо. Свої сезони в пеклі вони записують на дівідішки своєї пам'яті. Без мультисесії. Така їх карма.

фото: medicalbiophysics.dir.bg