Усе ж реалії сьогоднішнього життя, вочевидь, схиляють до того, що через рік у Сочі, коли, вперше за час проведення, ХХІІ зимові Олімпійські ігри із 7 по 23 лютого 2014 року відбудуться в субтропіках, сподівання українських уболівальників почути гімн своєї держави чи просто помилуватися присутністю земляка на п’єдесталі пошани будуть пов’язані хіба з лижниками, які вміють влучно стріляти. Їхнім неозброєним колегам, навіть за присутності ветерана українських лиж Валентини Шевченко, саночникам (Наталія Якушенко теж, до речі, обіцяла ще повернутися), стрибунам на лижах із трампліна, двоєборцям, атлетам із ще десяти видів, уведених до програми наступної зимової олімпіади, медалі, на жаль, навіть не сняться.

Невдячними уявляються прогнози і щодо медальних пристрастей біатлоністів. Хоча би тому, що добре пам’ятаємо «закляття» тієї ж Олени Зубрилової. Привозила «срібло» з чемпіонату світу, а потім і «золото», регулярно перемагала на етапах Кубка світу. В той же час олімпійський п’єдестал так і залишився непідкореним.

Усе ж практично із жодної з олімпіад на зламі двадцятого і двадцять першого століть українські біатлоністи без медалей не поверталися. Що не може не свідчити: голослівними наші сподівання аж ніяк не видаються. А змагальна феєрія передолімпійського сезону ще й додає адреналіну появою в лавах жіночої збірної України нового, до того ж уже не формального лідера. Ні, ніхто, звісно, не збирається списувати з рахунків сестер Валентину і Вікторію Семеренко. Однак молодша за них на рік вихованка Тернопільського обласного фізкультурно-спортивного товариства «Колос» Олена Підгрушна (на фото), схоже, зуміла першою перетнути невидимий кордон, який відділяє решту стріляючих лижниць від елітних на сьогодні представниць цього виду спорту. І ось уже на завершальному перед чемпіонатом світу, шостому етапі Кубка світу в італійському Антхольці окремі «гарячі» голови з числа вітчизняних уболівальників критикують нашу землячку за… четверте місце в спринті. Мовляв, повільно бігла дистанцією, що не дозволило зберегти другу позицію, завойовану на проміжному відрізку після завершальної стрільби стоячи.

Сама Олена, до речі, теж зізналася, що було трохи образливо посісти місце відразу за призерами. Втім, на відміну від голослівних критиків, знайшла в собі сили вже через день виправити і так зовсім не безнадійне становище, аби на прес-конференції призерів гонки переслідування почути ще одне нетерпеливе запитання моїх, з усього видно, молодших колег: чи не розчарована втратою перемоги і підсумковим другим місцем?

Вихованка заслужених тренерів України Ігоря Починка та Олега Бунта, яким напередодні, як і самій спортсменці, за визначні успіхи присвоїли державну стипендію, цього разу теж була відвертою. Звісно, тим, хто досита наївся солоного біатлонного хліба, не соромно програвати лідерові сезону норвежці Турі Бергер. Відвоювавши до того ж гандикап у всіх трьох призерів спринтерської гонки. Зачекайте, мовляв, усьому свій час. Двадцятишестирічна спортсменка, вдруге в сезоні завоювавши індивідуальний п’єдестал, ще навіть не звикла до обов’язкової місії відвідувати оті прес-конференції, покладеної на лауреатів. Довелося самим журналістам підказувати, що її чекають.

Тим часом за приємними клопотами не можна було забувати і про завершальну в італійських горах жіночу естафету. Перед останнім її етапом, коли Вікторія Семеренко прибігла п’ятою з більш ніж півторахвилинним відставанням від квартету лідерів, подумалося, що Олені Підгрушній і, взагалі, вище шостого місця не піднятися. Адже для тієї ж Тури Бергер десяток-другий секунд — не проблема. Однак і за цієї ситуації капітан збірної України знайшла вихід, який дозволив хоча би зберегти місце в п’ятірці кращих. Норвежка, звісно, її випередила. Але відвоювати двадцять п’ять секунд у полячки Вероніки Новаковської-Земняк, яка підвела партнерок по своїй команді двома нерозбитими мішенями на стрільбі стоячи, це вже нині Олені Підгрушній під силу.

Після тритижневого змагального марафону кращі стріляючі лижники планети заслужили на відносний перепочинок. Відносний із тих міркувань, що перед чемпіонатом світу, який 7 лютого розпочнеться в чеському Новому Місті, ніхто, звісно, послаблень собі не дозволить. Збірна України, за словами президента вітчизняної федерації біатлону Володимира Бринзака, до 30 січня залишатиметься в Італії. Далі — п’ятиденний збір у Рупольдингу, звідки і візьмуть курс на Чехію. Щоправда, Дмитро Підручний, якому в спринтерській гонці шостого етапу Кубка світу своє локальне завдання, вважаю, вдалося виконати (75-та позиція з трьома промахами проти 93-ї ветерана Олександра Беланенка, якому тренери продовжують довіряти), разом із Яною Боднар відправляються на регіональний етап Кубка IBU до Сочі. Вже після випробовування олімпійських трас обоє приєднаються до головної команди як запасні учасники чемпіонату світу. Програма планетарного форуму доволі обширна. Тож на фоні непереконливого виступу чоловіків у Дмитра цілком може з’явитися шанс дебютувати і на чемпіонаті світу. 

Фото: http://dsmsu.gov.ua