І це відчуття, інтуїція не підвели: незвичайне панно справді виготовлене з природних матеріалів, а не розмальоване фарбами. Кора дуба, берези, очерет, листя лопуха, мальви, мати-й-мачухи, різноманітна солома, листя винограду, стара кукурудза, шкоролупа яйця – це далеко неповний перелік тих матеріалів, з чого виготовлена незвичайна картина. Господар котеджу зізнався, що це робота його батька, художника Василя Люльки, який уже понад тридцять п’ять років займається виготовленням таких картин.

Художник сьогодні настільки популярний, що його важко застати вдома. Їх з дружиною Надією (а працюють вони весь час разом) постійно запрошують оформлювати різні громадські і приватні будівлі, котеджі, ресторани, готелі, пансіонати. «Нові українці» замовляють собі такі «нетрадиційні» портрети.

… Перед нашою зустріччю пан Василь порадив мені відвідати колибу «Козацький острів» у селі Чорнолізці біля Івано-Франківська, а особливо – «козацьку баню», щоб оглянути його останні роботи. Описати побачене словами важко. Туди варто поїхати і подивитися. Й, попри свою велику зайнятість, Василь Олексійович знайшов час на зустріч із журналістом – у його затишній майстерні у Косові.

Там звертаю увагу на велику картину «Три богатирі» – точну копію Васнєцова, але портрети «богатирів» інші. «На картині зображені сучасники – батько і два сини. «Таке замовлення роблю в Кіровоградську область», – пояснює художник. – А займатися цим видом мистецтва почав дуже давно, ще у студентські роки, коли навчався у Косівському художньому інституті. Починав із соломи: робив портрети космонавтів, Тараса Шевченка. Мій портрет Шевченка із соломи є в музеї у Каневі, потім я ще робив такі портрети Кобзаря до Америки і Канади. Дипломну роботу теж виготовив із соломи – панно до 50-річчя СРСР: посередині був герб Союзу, а навколо – національні герби. Мене за це ще критикували, казали, що то російське мистецтво, а не гуцульське. Хоч я навчався на відділі дерева, за різьбу не брався: розумів, що мені нема чого змагатися із тими хлопцями, в чиїх родинах різьбярі від діда-прадіда, котрі з колиски вчилися цього мистецтва. Я шукав щось своє. Після закінчення інституту мав дві персональні виставки по живопису, бо без знання живопису такої роботи не зробиш. Перші свої картини я робив на фанері, використовував столярний клей, бо ПВА ще не було. Ті перші роботи і сьогоднішні – то небо і земля».

Упродовж тридцяти п’яти років клопіткої роботи, пошуків художник віднайшов свою технологію виготовлення картин. Деякі з них дуже великі. Наприклад, в одній із приватних садиб у селі Ясенові він виготовив картину десять метрів завдовжки і два з половиною висоти, на Буковелі є його картина на одинадцять метрів довжини, яка завершується куполом. Таке враження, що там немає даху. Під Києвом художник виготовляв картину висотою сім метрів… Це зараз він кріпить спеціальну плиту до стіни, наносить на неї рисунок й тоді приступає до «розмальовування» листям, корою, кукурудзою та іншими природними матеріалами. Над такою великою картиною художник працює два-три місяці. Й робочий день розпочинається о шостій ранку.

«Колись таку картину я робив у себе на столі на тоненькому пласті», –пригадує Василь Олексійович. – З кожною роботою приходило щось нове. Раніше вони були нелаковані, а зараз покриваємо їх спеціальним лаком – щоб картина була довговічна, не вигорала».

У теперішніх картинах художника основний матеріал – листя кукурудзи. «І знаєте як я до цього прийшов? – запитує, усміхаючись, пан Василь. – Я працював над однією картиною в Ірпіні, й мені забракло матеріалу. Пішов в парк збирати минулорічне листя. Потім ми поїхали на Чернігівщину до батьків замовника тієї картини. Я пішов до лісу, шукав щось таке, що б мені пригодилося, і раптом звернув увагу на купу минулорічної кукурудзи. Я подивився на ті качани, а там такі кольори! Цим я й докінчив картину, і зараз кукурудза – це мій основний матеріал. Ми це листя спеціально готуємо: вимочуємо – щоб прогнило, прасуємо. Це ціла технологія, й основні наші інструменти - паяльник і праска. І ще треба щоб були добрі нігті. Це вже дружина викінчує роботу: багато разі протирає її, підправляє кінчиками нігтів.

Добре підходить для таких картин і кора із сосни, берези. Найкраще використовувати старі берези, ті, що почорніли. Тоді добре здирається кора. Я й мох застосовував, й багато іншого підручного матеріалу».

«Я ще хочу зробити кілька картин із листя дуба, винограду», – ділиться планами художник. Й показав мені ще недокінчені роботи – триптих Богородиця, Ісус Христос і церква, де фоном цих образів є листя винограду.

Тематика картин Василя Люльки надзвичайно різноманітна, багата. Звичайно, що на першому плані – Карпати. «Я прожив у цих горах багато років, сходив їх вздовж і впоперек, тож усі ці пейзажі мені весь час перед очима». Й вони справді вражають: старі гуцульські хати не фоні чудової природи, церкви, копиці із сіном, два олені, що зустрілися біля струмочка, молодий і молода, а далі на цій картині змінюються пори року – і вони уже стпрі. Ось таке філософське трактування часу, плинності життя. Є в художника чимало ікон, виконаних за цією технологією, і ціла галерея портретів відомих українців. Він ще працює над її розширенням.

Зараз лауреат обласної премії, художник Василь Люлька готує свою персональну виставку, яка має відбутися у столиці, адже висунутий обласною спілкою художників Івано-Франківщини на здобуття звання заслуженого художника України, і передає секрети своєї майстерності онукові Сергієві, який навчається у Чернівецькому університеті. Дідусь каже, що він має до цього здібності.

Фото авторки