20 травня ексрегіонал, а зараз позафракційний депутат Верховної Ради Андрій Деркач оприлюднив кілька фрагментів аудіозаписів розмови на той час президента України Петра Порошенка та віцепрезидента США Джо Байдена. Із цих діалогів стало зрозуміло, що Байден намагається вплинути на Порошенка і його рішення, а натомість обіцяє надати нову позику від МВФ у розмірі 1 млрд. доларів.

Сам п’ятий президент України і його прихильники одразу поспішили назвати ці заяви «масштабною спецоперацією проти України». Вони заявляють, що це вигідно Москві для того, аби показати Україну корумпованою і несамостійною державою на міжнародній арені. Все, як завжди: рука Кремля.

Інша думка, яку висловлює чимало політиків та експертів, полягає в тому, що це стратегічний хід Дональда Трампа. Таким чином він дискредитує свого головного конкурента Байдена напередодні президентських перегонів у США.

Українське суспільство теж розділилось на два табори. Прихильники Порошенка повторюють його слова, наче мантру, а інші згідні з думкою про втручання США. Проте і ті, і інші переймаються за те, як ці «плівки» негативно позначаться на відносинах між США та Україною.

То кому насправді вигідний цей скандал, яка роль Володимира Зеленського у ньому і якими тепер будуть стосунки між Україною та Штатами? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли політичний аналітик Олександр Кочетков, політолог Сергій Гайдай, політтехнолог Андрій Золотарьов та політтехнолог Олександр Антонюк.

Отже, кому це вигідно?

Олександр Кочетков:

У скандалі навколо цих плівок та його розголосі є, фактично, лише дві зацікавлені сторони: це, в першу чергу, діюча адміністрація Сполучених Штатів Америки і теперішня адміністрація Росії. Друга має доступ до плівок, фіксує всі перемовини України на найвищому рівні, у тому числі із США. Влада Америки розглядає Джо Байдена як реального суперника Дональда Трампа на майбутніх президентських виборах. От ці дві сторони могли навіть співпрацювати, аби знайти якогось виконавця для того, щоб той оприлюднив ці плівки.

Особисто я вважаю, що на 75% ймовірно, що ініціатива йде зі Сполучених Штатів і це може бути використано на користь діючого президента Дональда Трампа. Із ймовірністю у 25% можна стверджувати, що це справа рук Російської Федерації, якій вигідно показати Україну як несамостійну державу, що керується зовні. Якщо це довести, то Росії буде набагато легше зняти із себе санкції, виправдати агресію на Донбасі та анексію Криму. Тобто, Росія зацікавлена у тому, аби продемонструвати несамостійність української влади, яка була раніше і яка є зараз. На жаль, російські спецслужби доволі комфортно почуваються в Україні, вони теж могли знайти копії цих записів, які повинні зберігатися в Офісі Президента. Я не маю жодного сумніву, що представники РФ могли отримати ці записи за досить невеликі гроші.

Якщо підсумувати, то на 75% це продовження своїх дій та політики з боку США, зокрема представника Трампа Джуліані, а на 25% це Росія, яка хоче продемонструвати залежність української влади. Їм вигідно переконати усіх, що з Україною можна робити все, що завгодно.

Сергій Гайдай:

Для України, звісно ж, вигоди немає жодної. Це просто ще один раз показує, що ми є країною корупції, беззаконня і зовнішнього управління. Зрозуміло, що це все робить команда Віктора Медведчука, тут все відкрито, а його команда – це агенти Росії. Проте я хочу наголосити: я не підтримую Петра Порошенка, який каже, що це все провокація. Записи велись у його кабінеті і я вірю, що ця розмова дійсно є правдивою. До того ж, Медведчук і його команда є партнерами Порошенка. Вони отримали можливість мати свій особистий політичний майданчик в Україні саме за Порошенка. Він постійно називає російськими три телеканали, які належать Медведчуку, але не треба забувати, що саме Порошенко зробив так, щоб ці ЗМІ втратили своїх попередніх власників і були передані у власність Медведчуку.

Тому зараз це вигідно Росії. Таким чином вона хоче показати неспроможність і корупційність української політичної еліти та її зовнішню залежність. Сюди ж входить і корупційна залежність від американського істеблішменту. Але автором цього скандалу є Петро Олексійович Порошенко. Він дійсно вів розмови, які порушують закони, він насправді був елементом міжнародної корупції, тому я думаю, що він особисто «злив» ці телефонні розмови.

Андрій Золотарьов:

Я би не сказав, що хтось із цього отримує якусь вигоду. Я гадаю, що тут вся справа в ході передвиборчої кампанії Дональда Трампа. Зверніть увагу: в січні він впевнено перемагав Джо Байдена за рейтингом. Стан економіки США був чудовий, люди були усім задоволені. Проте це все змінилось із епідемією коронавірусу, адже зараз усі соцопитування вже віддають перевагу Байдену. Саме тому Трампу необхідно переходити у контрнаступ. Тут також цікаво, як чинний президент Америки почав наступ на Китай та Венесуелу. Тому Україна – це для нього один із інструментів. Саме ці питання будуть на порядку денному під час усієї передвиборчої кампанії в США. Тому, так чи інакше, поява цих записів і весь цей скандал пов’язаний із дуже тонкими іграми Дональда Трампа.

З іншого боку, це дещо вигідно і для Росії, хоча сам Путін тут абсолютно ні до чого. Це просто такий універсальний темник «порохоботів», що це все на руку Росії і так далі. Я вважаю, що сам пан Деркач просто намагається  «намацати» зв’язки в оточенні Трампа.

Олександр Антонюк:

В політичній складовій цілком зрозуміло, що дана тема, незалежно від її розвитку, вже буде використана у ході  виборів у США. На цій позиції зійшлись всі, хто коментує цю тему, як з боку експертів, так і з боку політичних кіл та посадових осіб.

Чому ці «плівки» з’явились саме зараз?

Олександр Кочетков:

Саме зараз розпочинає формуватись посткарантинний світ, економічні зв’язки та міжнародна політика. Тому, з точки зору Росії, їй буде вкрай вигідно висвітлити Україну як несамостійну державу саме тепер. Карантин вдарив по всіх, нові торгові можливості будуть важливими. А, як я вже казав, саме за допомогою таких маніпуляцій Москва спробує зняти із себе старі санкції, уникнути нових і виправдати агресію на сході та анексію Криму.

Що стосується Америки, то вони проводять планомірну політику щодо питань України і Байдена. Тому це цілком співпадатиме із ситуацією загалом, оскільки Рудольф Джуліані зустрічався з представниками України, він веде свою роботу і це просто черговий етап його діяльності щодо знищення політичного рейтингу Байдена.

Андрій Золотарьов:

Я думаю, що це пов’язано із тим, що у Штатах нещодавно оприлюднили серію соціологічних досліджень, згідно яких Трамп почав програвати Байдену конкуренцію за крісло президента. Про існування цих записів певному колу людей було відомо досить тривалий час, але оприлюднили все саме тепер.

Яка роль Володимира Зеленського у цій історії?

Олександр Кочетков:

Я б сказав, що тут не Володимир Зеленський грає у гру, а ним грають. Дивна річ полягає у тому, що притаманна йому позиція «сховатися і ніяк не реагувати на все, що відбувається» є найбільш прийнятною в даному випадку. Тобто, я вважаю, що президенту дійсно доцільно ніяк не реагувати на все, що коїться, і почекати, поки все само собою «розсмокчеться». Якщо він, не дай Боже, спробує якось визначитися між Трампом і Байденом, то надто велика ймовірність, що він прийме неправильне рішення. А от начебто не мати до цього жодного відношення – це непогана позиція. Зеленський може усім розповідати, що він це доручив Генпрокуратурі та СБУ і нехай вони розбираються, що там насправді відбулось. Якби він зумів втримувати таку позицію аж до президентських виборів у Сполучених Штатах, то це було б найкращим рішенням. Але я не переконаний, що сам Зеленський на таке піде. На жаль, на нього тиснуть і він не демонструє здатності цьому опиратись.

Сергій Гайдай:

Я думаю, що роль Володимира Зеленського визначена його посадою. Оскільки СБУ та прокуратура є його прямими інструментами, за які він відповідає, то його роль проста: бути гарантом того, що винні отримають покарання, а всі правоохоронні органи спрацюють максимально ефективно. Якщо так не відбудеться, то це означатиме, що він поступово перетворюється в традиційного українського президента і очолює систему, яка своїх не карає, а корупція залишається. Якщо Зеленський доведе хоч цю справу до логічного завершення, це буде йому великий плюс.

Тут все очевидно: ми знаємо, хто і як записував «плівки» (Порошенко), знаємо хто їх поширив і зрозуміло, як має діяти президент. Тут зовсім немає прихованих елементів.

Андрій Золотарьов:

Володимир Зеленський опиняється у «шпагаті» і у будь-якому випадку він зіпсує стосунки із кимось. Президент України все добре розуміє і не має жодного бажання втручатись у ці передвиборчі з’ясовування стосунків між кандидатами. Але його туди втягують.

Враховуючи те, що було оприлюднено, я гадаю, що генпрокурор Ірина Венедіктова не могла не відкрити кримінальне провадження проти Порошенка. Справа розглядається за статтями про національну зраду та перевищення повноважень, хоча можна було додати ще статтю про втручання в діяльність правоохоронних органів, але наразі обмежились двома. Швидше за все, буде створена слідча комісія у Верховній Раді, а далі будуть чекати, «чи падишах помре, чи ішак здохне». Тобто, будуть тягнути час до моменту виборів у Сполучених Штатах.

Олександр Антонюк:

Це тест на інституційну міцність нашої країни і від результатів буде залежати наша подальша роль

Сьогоднішня роль Володимира Зеленського в цьому скандалі – це посада та повноваження Президента України.

За зливом записів точно немає його власного  інтересу, але йому, як найвищій посадовій особі країни, доведеться цей епізод публічно «розрулювати», виходячи з розуміння, які політичні наслідки несуть подібні скандали. Причому, як для нього особисто, так і для всієї країни. Головне, щоб за політично-публічним процесом зберігався правовий пріоритет. По суті, це черговий тест на інституційну міцність нашої країни і від результатів, як ми цей тест здамо, буде залежати наша подальша роль – Україна суб’єкт чи об’єкт. Тобто, це ще один з мотивів реалізації такого роду скандалів.

Як після цього можуть змінитись відносини України та США?

Олександр Кочетков:

Зараз маємо вкрай неприйнятну ситуацію, коли ми, фактично, перетворилися на вже не партнера, а таку собі «прислугу» Америки. З нами нічого не погоджують і просто використовують. Тобто, погіршити цю ситуацію вже неможливо, як на мене. Якщо Зеленський спробує опиратись Дональду Трампу, то у нас будуть проблеми з Міжнародним валютним фондом. Вони і зараз є, але тоді вони стануть надзвичайно великими. Вплинути на фінансову систему МВФ можна і Штати роблять це напряму, оскільки саме вони є головним наповнювачем фонду. Іншими словами, якщо Зеленський буде опиратись волі Дональда Трампа, у нас виникнуть фінансові проблеми, а наша казна наразі перебуває у катастрофічному стані. Якщо ж ми будемо співпрацювати із владою США, то певне полегшення може бути, але що буде після їхніх виборів і хто на них переможе – невідомо.

Сергій Гайдай:

Тут не зовсім йдеться про відносини Україна – США. Це швидше відносини української влади і тої влади, яка зараз є у Штатах. Ми сьогодні не знаємо, чи залишиться Дональд Трамп на другий термін президентства, чи на виборах переможе Джо Байден. Проте, ми як були у зоні інтересів Америки як елемент боротьби за вплив проти Росії, так там і залишаємось. Це геополітика, яка не змінюється.

Андрій Золотарьов:

Це все позначиться на майбутньому. Якби там не було, але я думаю, що ці записи вплинуть на наші стосунки з Америкою не в кращий бік. У США це все буде формувати думку про те, що допомагаючи Україні, влада допомагатиме українським посадовцям і корупціонерам. Тут зрозуміло, який буде імідж нашої країни в очах американців. Я також почитав їхню та європейську пресу і оцінки цієї ситуації є зовсім різними. Якщо у Штатах більшість медіа підтримує демократів і там лунають думки, які ми чуємо від Порошенка, то Європа дуже різко критикує стосунки США та України, що не грає нам на руку.

Олександр Антонюк:

Такі відносини вибудовуються державними інститутами країн і показник рівня партнерства вимірюється, виходячи з державних інтересів обох сторін з урахуванням ваги політичної, економічної, фінансової та військової суб’єктності кожної з країн.

Так, персоналії, які уособлюють собою ті чи інші інститути влади, мають вплив на формування стосунків між державами, але в даних обставинах, тим більше в даному епізоді, їхня роль у забезпеченні реалізації сформованих чи задекларованих стосунків між країнами зведеться до процедурної частини. Вона формально може ускладнюватись чи спрощуватись у тих чи інших питаннях, виходячи з політичної кон’юнктури. Але це питання протокольних формальностей, які мають тактичний, а не стратегічний характер.

Роман Гурський, ІА «Вголос»