Днями інформаційні агентства повідомили, що в рамках проекту завершується підготовка двох документів, які мають бути підписані як на рівні глав Азербайджану, Туркменістану та Європейської комісії, так і між Баку та Ашхабадом.

На думку міністра промисловості та енергетики Азербайджану Натіка Алієва, це означає, що проект нарешті зрушив з «мертвої» точки. Хоча далеко не всі розділяють його оптимізм, адже досі жодної гайки на берегах Каспійського моря не закручено.

Кожен тягне в свій бік

Ще на початку 1996 року Туркменістан дав принципову згоду на будівництво газопроводу дном Каспійського моря, далі територіями Азербайджану та Грузії з виходом на порти Туреччини, звідкіля газ мав би постачатися до Європи. Проект радо підтримали Євросоюз та США, вбачаючи можливість послабити газову залежність ЄС від Росії.

Передбачалося, що за маршрутом Тенгіз (Казахстан) – Туркменбаші (Туркменістан) – Баку (Азербайджан) – Тбілісі (Грузія) - Ерзурум (Туреччина) щорічно транспортуватиметься 20-30 млрд кубометрів газу. Вартість проекту оцінюється майже у вісім млрд євро. Транскаспій мав би стати відправною точкою проекту Nabucco, який повинен вивести вуглеводневі ресурси Туркменістану та Азербайджану в Європу, минаючи територію Росії.

Однак реалізація проекту так і не перейшла в практичну площину (наразі функціонує лише сухопутна ділянка Баку – Тбілісі – Ерзурум). Після оприлюднення даних про запаси газу на родовищі «Шах-Деніз» (1,2 трлн. куб. м) позиція Баку стала мінятися.

Азербайджан вже не влаштовувала роль виключно транзитної держави. Він став висувати умову, щоб половину газу в трубопроводі становили вуглеводні з родовища «Шах-Деніз». Це обурило Туркменістан – у підсумку дві прикаспійські країни пересварилися.

На початку 2000-х років інтерес втратив Туркменістан. Ашхабад цілком влаштовували поставки газу в Іран та Китай. Туркмени обмежилися політичною підтримкою Транскаспійського газопроводу, не даючи західним країнам ніяких гарантій щодо його заповнення.

Без цього проект втрачає сенс, оскільки темпи видобутку газу в Азербайджані виявилися значно нижче прогнозних. Небажання Ашхабада брати на себе будь-які зобов’язання призвело до того, що проект Nabucco виявився відкладений на невизначений час.

Не менш обережно діє і Азербайджан, який не йде далі політичної підтримки майбутнього газопроводу і не має наміру вкладати в його реалізацію свої кошти. У Баку всю увагу сконцентрували на питаннях видобутку та будівництва трубопроводів для експорту власного газу.

У червні 2012 року між Туреччиною та Азербайджаном була підписана угода про спорудження Трансанатолійського газогону (TANAP), який постачатиме в країни Євросоюзу не менше 10 мільярдів кубічних метрів азербайджанського газу з родовища «Шах-Деніз» на рік.

Розрахунки Азербайджану грунтуються на тому, що до 2020 року видобуток газу в країні складе 30 млрд. куб. м, а до 2025-го збільшитися до 50 млрд. «Зрозуміло, що Азербайджан хоче продавати енергоносії за всіма напрямками. Це хороша стратегія, як з політичної, так і з торгової точки зору, враховуючи, що сусідній Іран пропонує ринкові ціни на газ», – каже дослідник Атлантичної Ради у Вашингтоні і засновник Транскаспійських ініціатив Борут Гргіч.

ЄС, США та Україна – «за»

Проте егоїзм азербайджанців добряче роздратував Захід, який покладав на Транскаспійський газопровід чималі надії. Спочатку заворушилися європейці – у вересні 2011 року ЄС видав Європейській комісії мандат для ведення переговорів з урядами Туркменістану та Азербайджану щодо постачання каспійського газу в Європу.

Потім на Баку натиснули Сполучені Штати. Нагадаємо, що не без «допомоги» нового посла США в Баку Річарда Морнінгстара, основною діяльністю якого є захист американських інтересів на Каспії, Азербайджан оголосив себе стратегічним союзником Сполучених Штатів.

До проекту навіть вирішила долучитися і Україна, якій давно в печінках сидять газові захцянки Кремля. У квітні 2012 року прем’єр-міністр Микола Азаров під час зустрічі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим заявив про можливість інвестувати 790 млн. євро в будівництво Транскаспійського газопроводу.

Київ лише висловив побажання доповнити проект відгалуженням до грузинського порту Кулеві. Тут газ мав би зріджуватися і доставлятися на проектований український LNG-термінал під Одесою в порту Південний.

Росія та Іран – «проти»

Головна перешкода на шляху реалізації проекту – так і не врегульований після розпаду СРСР юридичний статус Каспійського моря. Юристи досі сперечаються, чи підпадає воно під Конвенцію ООН з морського права, оскільки з географічної точки зору вважається озером.

Іран і Росія наполягають, що не можна приступати до прокладання трубопроводу, поки всі п’ять прикаспійських країн (Росія, Азербайджан, Іран, Туркменістан і Казахстан) не підпишуть договір про юридичний статус Каспійського моря.

Позицію Москви днями на засіданні Каспійсько-Європейського інтеграційного ділового клубу (CEIBC) детально роз’яснив посол Росії в Азербайджані Володимир Дорохін: «Ситуація наступна: є позиція Росії та Ірану, які вважають, що Транскаспійський трубопровід можна будувати лише за умови, якщо екологічна експертиза погоджена всіма прикаспійськими країнами. А є позиція Азербайджану, Казахстану і Туркменістану, які вважають, що екологічна експертиза повинна бути затверджена тільки тими сторонами, які залучені в цей проект. Ми вважаємо, що доки не буде досягнуто домовленостей, які влаштують всіх, розпочинати будь-які проекти було б недоцільно».

Логіка росіян зрозуміла – Транскаспійський трубопровід стане ще одним цвяшком у домовину російської газової монополії. Натомість іранців турбує екологічна складова, зокрема, проблема високої сейсмічної активності якраз в тих районах Каспійського моря, через які повинен пройти газопровід. Водночас рибні ресурси Каспія відіграють важливу роль в іранській економіці, тож значна екологічна катастрофа в його акваторії здатна створити Тегерану суттєві проблеми.

Ірану також дуже не хочеться посилення в регіоні американської присутності. Тривога іранців зрозуміла – енергійні американці вже заявили, що готові допомогти Азербайджану та Туркменістану створити, навчити і оснастити антитерористичні підрозділи, які будуть охороняти ще навіть не збудований трубопровід.

Нарощують військову могутність на Каспії і росіяни. Зокрема, минулого року до складу російської Каспійської флотилії було урочисто введено новітній ракетний сторожовий корабель «Дагестан» (проект 11661, за класифікацією НАТО – Gepard).

Судно, що й казати, унікальне. За даними російських мас-медіа, його обладнано сучасною стелс-технологією, яка допомагає спотворювати реальні межі корабля і змінювати магнітне поле судна, що вкрай ускладнює виявлення радіолокаційними засобами противника.

Проте головна родзинка «Дагестану» в тому, що це – перший корабель російського ВМФ, озброєний універсальним ракетним комплексом «Калібр-НК», здатним застосовувати кілька типів високоточних ракет, аналогів легендарних американських «Томагавків».

Крім того, на борту – скорострільні гармати і система зенітного вогню, що робить «Дагестан» багатофункціональним кораблем, здатним діяти не лише у складі флотилії, а й самотужки. За словами розробників, до статусу повноцінного фрегата йому бракує хіба що протичовнового озброєння.

Звичайно ж, навряд чи на Каспії дійде до стрілянини, однак і починати спорудження газопроводу без згоди росіян ніхто не буде. А вони, судячи з усього, налаштовані рішуче проти.

За матеріалами: delo.ua, kavkaz-uzel.ru, nabucco.ge, ng.ru, oilru.com

Фото: romania-insider.com