Кордон

Таким пустим ПП «Шегині-Медика» я ще не бачила. Кілька людей, кілька наплічників – і все. Хто був в Шегинях на пішому переході, має зрозуміти всю несподіваність ситуації. Згодом виявилось, що саме цього дня Польща святкувала День конституції, і для «човників» день виявився не базарним. Польські прикордонники були в доброму гуморі, тож перетин кордону був на диво приємним. Відтепер уважно слідкуватиму за польськими державними святами :)

Аромати

Раніше я собі могла багато уявляти чим пахне Іспанія: злегка солоним морським вітром, а може цитрусовими, томатами, паельєю в кінці-кінців. Але ж ні. Як тільки наш літак приземлився в аеропорту Жирони в повітрі витав запах гною. Цей аромат переслідував до самого міста (а це добрих півгодини їзди автобусом). В Жироні, Барселоні, Пальмі-де-Майорці часто так по рідному тхло каналізацією. Подекуди ще й з моря несло незрозуміло чим. І незмінний аромат всієї Іспанії – марихуана. Її було чути всюди – в готелях, в під’їздах житлових будинків, біля барів та кафе та й просто на вулицях. Страшно уявити, як пахне Амстердам, якщо в Іспанії легалайз тільки частковий.

Нічна Каталонія, випускники і національні іспанські традиції

Першим місцем перебування стало каталонське містечко Жирона (або Херона, як кажуть місцеві). Саме тут знаходиться один з найбільших аеропортів, куди літають бюджетні авіалінії. Щоправда, лоукости часто цей аеропорт іменують летовищем Барселони, але до столиці Каталонії звідси більше 100 кілометрів. Тому туристи відразу прямують в Барселону, оминаючи Жирону. Даремно, до речі.

Жирона славна тим, що саме місцеві купці «скидувались» на експедицію Колумбу, саме ту, в ході якої він відкрив Америку. Загалом місто з багатою історією: фортеця в цих краях існувала ще за часів іберійців, за кілька років до нашої ери тут оселились римляни, потім місто почергово захоплювали то маври, то християни, в середні віки – то Іспанія, то Франція.

Ще під час планування поїздки закралась ідея прогулятись нічною Жироною. Наш літак сідав в аеропорту близько півночі, то ж до міста ми мали добратись тільки близько першої ночі. Оскільки прогноз погоди обіцяв відносно теплу і суху ніч, ідея здалась не такою вже й безглуздою.

В цю ніч наша невелика компанія друзів вивела місцеву національну традицію: розбирати на ніч кавові апарати. Нічних кнайп в Жироні багато, але випити в них кави виявилось нездійсненною місією. Пиво, алкоголь – будь ласка, фреш – без проблем. Але каву – зась. Тож в кожному наступному закладі, де ми бачили розібраний кавовий апарат, чи просто чули «ноу» від бармена, переконувались: каву вночі в Жироні не п’ють.

От так ми намотували кола нічними старими вуличками біля плаца Каталонія, як кафе почали закриватись. В одному з закладів офіціант швидко вказав нашу помилку – «тут район тихий, ви перейдіть через міст, а там вам будуть і кафе, і бари». І справді, співи, регіт і тому подібний шум було чути вже на мості – на тому березі ріки Оньяр ніхто не спить.

Публіка виглядала колоритно: футбольні фанати в перемішку з випускниками місцевих навчальних закладів. Випускників видавали традиційні стрічки через плече, чудернацькі сукні у дівчат і костюми на виріст у хлопців. Все, як у нас, не переставали дивуватись ми.

Ще одна традиція показала себе вже при світлі дня. Гуляючи біля ріки, ми побачили групу хлопців. Хлопці бігли, щось кричали, і всі мали одинакові бандани. «Якісь змагання», подумали ми і пішли дивитись. «Нешнл спаніш традішн», прояснив ситуацію один з хлопців. Як виявилось, це було своєрідне святкування парубочого вечора. Наречений гріб в надувному човні по ріці, а його зі всіх мостів закидували яйцями, посипали мукою, словом розважались як могли.

Курорти Коста Брави

Містечко Льорет-де-Мар на узбережжі Середземного моря під назвою Коста Брава має славу «бюджетного» курорту. Зрештою таку славу має вся Коста Брава і всіляко намагається покращити свій імідж. 5-зіркові готелі регіону об’єднались, щоб спільно просувати фешенебельний відпочинок.

Серед визначних пам’яток Льорету варто відзначити церкву 16 століття Іглесія Сан Рома, башту замку Сан Хуан, і популярний серед туристів пам’ятник жінці моряка. Пам’ятник розміщений на пагорбі з якого відкривається вид на містечко та башту замку.

Льорет-де-Мар і Жирона відрізняються як день і ніч, як Трускавець і Львів, як Затока і Одеса, врешті-решт. Багато готелів… ні, не так. Дуже багато готелів, різноманітні кафе та сувенірні магазинчики, на диво чистий пляж і синє-синє море. «Ха, іспанці співають щось подібне на «сто лят», підходимо ближче і переконуємось – це і є «сто лят». Польську в Льореті чути частіше, ніж іспанську чи каталонську. Російська теж не рідкість.

Публіка в Льореті і в Жироні відрізняється, як ніч і день і далі за списком. Все таки в Льорет приїжджають погріти пузо на пляжі, а Жирона для цього абсолютно не придатна. То ж тут традиційна публіка «відпочиваючих», натовпи яких можна щоліта зустріти на українському узбережжі Чорного моря. Попри стереотипи про культурних європейців, особлива різниця якось не сильно відчувалась. Єдине, що справді приємно вразило – чистота. Як на узбережжі, так і в Жироні. Пісок, ніби просіяний через сито, а на жиронській бруківці спокійно можна їсти. Секрет ми так і не розгадали: чи справді не смітять, чи прибирають частіше.

Багато хто радить обов’язково відвідати Жирону, щоб відчути «справжню» Каталонію, Барселона, мовляв, уже не та. Твердження спірне, але Жирона однозначно варта того, щоб погуляти тут кілька днів. Що ж стосується Льорету, то це все таки курортне містечко в традиційному значенні, то ж основна його привабливість все таки море і пляжі, але місцеві пам’ятки теж заслуговують, щоб прогулятись тут день-два.

Уляна Куйдич