Про таких жінок як Катажина Ґрохоля кажуть, що їм на вигляд можна дати як 20, так і 50 років. Свого віку вона не соромиться, зізнається: прожила вже півстоліття. Мала двох чоловіків, які по черзі її покинули.

Мала роботу прибиральниці в Лондоні, онкологічну хворобу і спробу самогубства. Коли почала писати – 10 років тому вийшов її перший роман – справила собі під Варшавою розкішний будинок із басейном і припинила ходити до лікаря-психотерапевта. Звідки покинута чоловіком жінка з донькою-підлітком черпає життєву енергію – про це Катажина Ґрохоля розповідає у романі ”Ніколи у житті”. Його за тиждень випускає українською видавництво "Наш час". Письменниця каже, з польських літераторів заробляє найбільше.

Чому весь час триває війна між статями?

Люди бояться кохати. Якщо ми прагнемо гармонії, маємо затямити: мій партнер не мусить бути кращим за мене чи гіршим. Він має бути таким, яким є. Тоді є шанс на справжнє кохання. Бо як тільки ми беремось оцінювати, то одразу починаємо виправляти своїх супутників. І це шлях до катастрофи.

Що найбільше заважає людям у стосунках?

Усе починається з того, що жінки будують собі образ тієї жінки, яку, як вони вважають, хочуть бачити чоловіки. І замість того, щоб бути такими, якими ми є, – а ми різні в різні пори дня, місяця, – вдаємо: що, наприклад, намисто, яке подарував чоловік, ”просто чудове!” А потім його ніколи не вдягаємо. Але кажемо так, бо боїмося розчарувати.

Які стереотипи найпоширеніші?

Жіночий знаменитий стереотип: "всі вони однакові". Тобто якщо жінку образив чоловік, то всі наступні для неї такі самі, як і той, перший. Нерідко ми отримуємо це ще від батька, який міг заподіяти щось лихого у дитинстві.

Чоловічий стереотип: "кожна жінка – повія". Буквально так рідко хто подумає. Але я кажу взагалі про ставлення: жінка – не для життя, а для вжиття. Тобто вона сприймається як предмет: "має тобі все забезпечити, але зважай, чого це коштує – розведе тебе на дитину і здере аліменти".

Часто чоловік, обираючи собі дружину, мислить, як у тому анекдоті. В океані тоне розкішний лайнер. Із його пасажирів рятуються і опиняються на безлюдному острові двоє – фотомодель і пересічний чолов’яга. За якийсь час між ними стається фізична близькість. А за кілька хвилин по тому чоловік звертається до жінки: "Ти можеш зробити зі своєї спідниці штани?" "Можу", – відповідає фотомодель і обмотує ноги полами так, щоб вони нагадували чоловіче вбрання. "А тепер пов’яжи чимось груди, щоб вони не так були помітні". Жінка погоджується. Чоловік піднімає з піску водорості і прилаштовує їх своїй супутниці замість вусів. Потім звертається до неї як до незнайомця: "Слухай, чувак! Знаєш, із ким я щойно переспав?!".

Думаєте, люди можуть позбутися цих стереотипів?

Гадаю, що так. Вони, здається, зрозуміли: щасливо жити з одним партнером все життя – практично нереально. Хоча я часто згадую тибетську мудрість, що звучить приблизно так: коли між тобою і супутником виникає злість чи ненависть, згадай, що і ти, і він помрете. Це допомагає.

У людства є шанс вижити. Наприклад, з’явилися психотерапевти. Нерідко вони допомагають.

Ви ходили до психотерапевта?

Ходила 10 років. Перестала років чотири тому. Хотіла зрозуміти, що такого я вношу до свого життя, що захворіла на рак. Мусила збагнути, чому я притягую таких чоловіків, які руйнують мене. Адже я мала два невдалі шлюби.

Гадаєте, рак може мати психологічні причини?

Звісно. Коли людина почувається надто нещасною, то підсвідомо штовхає себе до такої хвороби. У мене її виявили, коли мені було 30 років. На руках була маленька дитина, і, зрозуміло, я хотіла жити. Лікарі сказали, що недуга вже на тій стадії, що лікувати її неможливо. Попросила, щоб мене таки прооперували. У лікарні працював однокласник, і мені пішли назустріч.

Коли ж розрізали, виявилося, що все не так загрозливо, і можна було взагалі обійтися без операції. Тоді я зрозуміла, наприклад, що не так важливо, хто є моїм президентом. А значно важливіші інші речі – кохання, дружба, здоров’я.

В Україні нині досить поширені цивільні шлюби...

У нас так само.

У такий спосіб людство відходить від традиційної родини?

Та вже відійшло. Нині модно, щоб подружжя дозволяло інших партнерів. Але, думаю, зрештою люди зрозуміють, що така свобода – оманлива. Вона має бути не "від чогось", а "для чогось". Люди, які сповідують вільне кохання, і, як правило, мають на увазі вільний секс, насправді невільні. Вони залежні від своїх трусів.

Як ви виходили з критичних ситуацій?

Якось життя завело мене у такий глухий кут, що вирішила накласти на себе руки. Була зима. Мій чоловік поїхав із коханкою у гори кататися на лижах. Донька була у друзів. Я лишилася сама вдома. Надворі було 22 градуси морозу, а у нас відімкнули світло через несплату. В хаті ані крихти їжі. І лишилося всього шість цигарок. Я розпалила камін і вирішила перерізати собі вени. Вже навіть приготувалася.

Аж раптом із полиці мені під ноги впала американська книжка: збірка порад, як упоратися з депресією і почати нормально жити. Я відкрила її і натрапила на пораду: коли вам нестерпно зле, візьміть аркуш паперу і напишіть десять речей, які сьогодні були добрими. Спершу я подумала: от американський ідіот, а потім-таки написала.

Перше: в цьому жахливому будинку нема моєї дитини. Друге: я вдома, і в мене горить камін. Третє: мої коти повернулися додому, отже, не замерзнуть. Далі: мої собаки вранці їли кашу, у мене працює телефон і, зрештою, я маю шість цигарок. Було ще там щось, вже не пам’ятаю. Але тоді я зрозуміла, що з будь-якої ситуації є вихід. Навіть коли помирає найближча людина.

Газета по-українськи