Скільки дітей з особливими освітніми потребами є у Львові?

Повну статистику таких дітей управління освіти не веде. Це пов’язано з тим, що частина дітей, які мають інвалідність, зареєстровані у структурі соцзахисту, частина – в медицині. Декілька років тому ми почали вести орієнтовну статистику по дітях шкільного віку. Станом на сьогодні ця цифра становить близько 3-х тисяч дітей. Однак, мушу зазначити, що це дуже приблизна цифра. 

У школах Львова сьогодні навчається 577 дітей з особливими потребами. Ці діти не обов’язково мають яскраво виражену інвалідність, або неповносправність.

Вони просто мають особливі потреби через стан свого здоров’я. Це може бути слабозорість, проблеми зі слухом, порушення діяльності опорно-рухового апарату. Це не є якийсь «недолік», це просто стан здоров’я дитини сьогодні, який згодом може виправитись. І в навчанні до цих дітей потрібно мати особливий підхід. 

Як повинно проходити навчання дітей з особливими потребами у загальних школах?

В ідеалі на цю дитину, за згодою батьків, складається індивідуальна навчальна картка. Дитині видають індивідуальні підручники, індивідуальний навчальний план, дитина має розклад спеціальних занять. В кінці року їй виставляють оцінки за виконання її власного плану навчання. Цей план  відповідає навчальному плану відповідного класу з певними корективами.

Власне ми зараз ідемо до того, щоб для кожної дитини з особливими освітніми потребами у нас був окремий навчальний план. Однак ні нормативна база Міністерства освіти, ні місцева ще повністю цього не передбачають.

Хоча Міносвіти в плані залучення дітей з особливими потребами до навчання у загальних школах зробило дуже багато, а Львів у цьому був своєрідним штовхачем. Ми почали проводити зміни в цьому напрямку ще в 1996-97 рр., і досвід Львова визнають та вивчають в усій Україні.

Що вдалося зробити для дітей з особливими потребами з того часу?

Дуже важливо те, що значно зменшилась кількість дітей в  інтернатах , де окремо навчаються такі діти. Зараз частина дітей  вже є у школах, поряд зі звичайними дітьми. 

Хочу зазначити, що діти з особливими потребами, в більшості тих, з якими ми спілкуємось, є дуже талановитими у мистецтві. А діти з синдромом Дауна мають високі досягнення і у спорті. І якщо розвивати сильні якості цієї  дитини, вона стає повноцінним громадянином, вона має високі досягнення у спорті, малює прекрасні картини, чи робить унікальні вишивки. Ці діти виростають вже повністю адаптованими до суспільства, до життя. 

В інтернатах соціальний розвиток дітей з особливими потребами неможливий?

У звичайних школах ці дітки соціалізуються значно краще. Вони бачать звичайних дітей, помічають різноманіття навколишнього світу і розкриваються. В інтернаті вони зібрані всі однакові, тому не бачать іншого життя.

До того ж в інтернатах неповносправних діток всюди «водять за руку» надмірно пильнують , тоді як в школі дитина сама мусить переступити сходинку, взяти горнятко і піти напитися води, сходити до туалету. Таким чином вони адаптуються до життя. 

У Львові ще діють інтернати, де навчають дітей з особливими потребами?

У нашому місті є кілька інтернатів, однак знаходяться вони у обласному підпорядкуванні. У інтернаті на  вулиці Короленка навчаються діти, які мають важкі розлади мови. Є інтернат для дітей з важкими формами ДЦП. Діти, які мають дуже важкі діагнози у розвитку, перебувають в медичних та соціальних інтернатах.

Рівень інтелекту цих діток не  дозволяє їм навчатись у освітніх установах. Хоча ми зараз пробуємо працювати з ними – у Львові вже діє відповідний проект. І навіть таких дітей, яких треба посадити, нагодувати, щось їм подати, ми плануємо в майбутньому залучити до навчання у загальних школах. 

Зазначу, що користь із цього отримують не лише хворі, але й здорові діти. Вони бачать, яка може бути дитина, які у неї можуть бути проблеми. Ми не можемо наших дітей тримати у тепличних умовах і розказувати їм, що все має бути ідеально. Дітки народжуються дуже різні і світ не хоче відкидати нікого.

Тому проект із залучення дітей з особливими потребами до загальної школи є дуже гуманний, дуже потрібний усім: хворим та здоровим дітям, їхнім батькам та освітянам.

З чого розпочалась у Львові соціалізація дітей з особливими потребами?

Ініціаторами цього процесу у Львові були батьки, адже вони стикаються з певними труднощами, вже віддаючи своїх дітей у садок. Батьки дітей з особливими потребами хочуть віддати їх кудись хоча б на кілька годин. Перший садочок, у якому ми створили необхідні умови був на вулиці Шафарика. 

Зараз для дітей, у яких є проблеми з опорно-руховим апаратом, ми маємо садочок на вулиці Науковій, діти з вадами слуху навчаються у Сихівському районі.

Маємо також садочок, де вчаться діти з тяжкими вадами мови.  У Львові є мережу садочків, де є слабочуюючі та слабозорі діти, а також маємо дошкільний заклад для дітей, які мають затримку у психічному розвитку (вони розвиваються, нормально виглядають, однак той стан розвитку, який у них має бути в три рочки, буде у 5-6 років). 

Батьки дітей з особливими потребами створили власні громадські організації. Їх на Львівщині налічують кілька десятків. Зокрема у Львові діють ГО «Джерело», «Дивосил Здоров’я» та «Надія», які займаються дітками з ДЦП, ГО «Зір» і «Левеня», які опікуються слабозорими дітьми, ГО «Терени» та 95-та школа займаються дітками, які погано чують, «Відкрите серце» та «Контакт» працюють з дітками, хворими на аутизм, ГО «Довіра» опікується дітками з синдромом Дауна. 

Після закінчення садочків батькам важко віддати таких дітей у школу?

Таких дітей після закінчення садочків завжди скеровували в інтернати. Це пов’язано з тим, що в інтернатах є додаткові спеціалісти, – педагоги–сурдологи, офтальмологи, дефектологи, – тобто ціла низка спеціальних педагогів, які обслуговують дітей із особливими освітніми потребами. 

Однак світ розвивається, і батьки вирішили, що вони не хочуть, аби їхні діти були в інтернатах. В 1999 році вперше у Львові ми разом з ГО «Джерело», «Надія», «Зір», «Терени» розпочали проект з введення дітей із особливими потребами у масову школу. Тоді центр «Джерело» зайняв приміщення дитячого садочка на вулиці Шафарика. Одне крило цього приміщення ми віддали дітям з особливими потребами, щоб вони там вчилися. 

У цьому нам дуже допомогли колеги з Канади, Польщі, Голландії, які вчили нас, як працювати з такими дітьми. Незабаром батьки слабозорих дітей захотіли мати окремий центр і створили «Левеня». Згодом ми створили «класи охорони зору» і ці діти пішли вчитися у школу №66.

Батьки слабочуючих дітей також прийшли до нас із тим, що на Сихові народжується мало дітей, закриваються садочки, а вони знайшли дошкільний заклад  №181 на вул. Кавалерідзе, де можна відкрити класи для їхніх дітей. Тепер ці класи діють у школі №95 на вулиці Кавалерідзе.

Діти з вадами слуху навчаються до 4 класу окремо, а потім «вливаються» у загальноосвітні  класи. Тут вони користуються слуховими апаратами або сприймають матеріал «читаючи» міміку та жести вчителів. Останні вже знають як потрібно говорити, тому проблем не виникає. 

Саме відтоді почався серйозний розвиток освіти для дітей із особливими потребами у Львові. 

Де навчаються діти із проблемами опорно-рухового апарату?

Пілотною у нас є школа №82 на вул. Шафарика. Сьогодні там навчається 28 дітей-інвалідів. Туди приходять діти на ходулях, приїжджають на візочках. У школі є спеціальний ліфт, тому діти можуть вільно пересуватися по всій школі. У навчальному закладі є дуже гарна кімната реабілітації, в якій дітки відпочивають, коли їм важко. 

Загалом у Львові ми вже маємо 76 шкіл, де навчаються діти з особливими потребами. Їх у школах може бути по двоє-троє і їм там приділяють належну увагу. 

Дітки, у яких серйозніші проблеми навчаються переважно у 82-ій, 95-ій, 99-ій, 60-ій (програма «Монтессорі)» та 66-ій  школах, у школі «Надія», в гімназії імені В.Симоненка, у школі-садочку «Малюк», «Любисток» ( програма Монтессорі), початкових школах «Дивосвіт», Школі радості, « Світанок». Тобто у кожному районі Львова є школи, де навчаються діти з особливими потребами. 

Єдине, чого нам дуже хочеться і що входить у наші плани на майбутнє, це те, аби класи, у яких є неповносправні діти, мали наповнюваність не більше 24 учнів. Також такий клас повинен мати поділ на групи. Це є трохи фінансовозатратно, але ми у Львові можемо собі це дозолити, бо це дуже  важливо для кожної дитини. 

У таких класах повинні бути вчитель та асистент для роботи з дітьми, які мають особливі потреби?

Наразі додаткові штатні працівники, які займаються неповносправними дітками, є лише у 82-ій та 95-ій школах. У школі «Любисток» діє проект Монтессорі, і німецька сторона проекту проплачує роботу таких асистентів.

Якщо буде така потреба та можливість, ми, безперечно, будемо розглядати питання про введення таких асистентів вчителів у всіх навчальних закладах. Сьогодні ми обмежуємося тими можливостями, які маємо: у кожній школі є психолог та соціальний педагог, які можуть опікуватись неповносправними дітками. Відповідно до своєї професії вони мають навики роботи із такими дітьми. 

Маючи дуже гарну співпрацю з різноманітними іноземними організаціями, ми, у Львові, напрацювали низку програм щодо роботи із дітьми з особливими освітніми потребами, розробили підручники, використовуючи які вчителі вчаться працювати з такими дітками, їхніми батьками, батьками здорових дітей.

До слова, саме з батьками здорових дітей досить часто виникають проблеми. Не кожна мама хоче, аби поруч із її здоровою дитиною сиділа дитина у колясці. Водночас діти на це жодної уваги не звертають, вони дуже відрізняються від нас, дорослих. 

В кожному районному відділі міста є спеціаліст, який відповідає за цю ділянку, у методичних центрах є працівники, які надають методичну допомогу. 

Очевидно, Львів вже на тому етапі розвитку освіти для дітей з особливими потребами, коли можна ділитися досвідом з іншими містами. В кого брали досвід ви самі?

Свій перший досвід в цьому питанні ми перейняли у польських колег. Потім географічно долучили Німеччину, зокрема Баварію, яка надзвичайно багато допомогла у створенні центру «Левеня » для слабозорих дітей. До прикладу, баварці мають такі методики, за допомогою яких сліпу дитину за місяць можна навчити ходити містом без жодних проблем. 

За підтримки Канадської агенції міжнародного розвитку (CIDA) у Львові зараз діє проект для дітей з особливими освітніми потребами. Розкажіть про нього детальніше. 

Цей проект діє у двох регіонах України: у Львові та Криму. Він полягає у інклюзивному навчанні дітей з особливими потребами у загальноосвітніх навчальних закладах.

Він має три основні складові: побудова громадянського суспільства, яке сприяло б цьому проектові і створювало належні умови для дітей з інвалідністю; створення належної нормативно-правової бази для пришвидшення інклюзії в Україні; залучення дітей з особливими потребами до освіти. Власне ми є у цьому третьому блоці. 

Дуже важливим у цьому проекті є те, що всі його учасники мають можливість здобувати досвід за кордоном. Крім того, проект передбачає розроблення нормативно-правової бази в галузі інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами. Учасники проекту з Канади привозили сюди в Україну свої положення та закони з цього питання.

Ми їх перекладали, вибирали пункти, актуальні для нас, розробляли свої документи. Канадська сторона профінансувала видавництво методичних посібників, а також два тижні проживання в Україні вчительки з Канади, яка ділитиметься з нами досвідом у галузі інклюзивної освіти та буде своєрідним консультантом. 

Крім того, багато зроблено у сфері медійної діяльності – створено кілька фільмів, вдалося видати багато інформації друком, низка заходів ще буде відбуватись. 

Цього року наші колеги з Канади заснували міні-гранти для громадських організацій, які займаються роботою з дітьми з особливими потребами.
 
Переможці конкурсу отримували  від $ 3 до 5 тис., однак проект передбачав співфінансування. Цей грант на Львівщині отримали 6 організацій. До прикладу, школа «Надія» за ці кошти створює дуже оригінальну сенсорну кімнату, де для дітей зможуть проводити розвивальні ігри та адаптаційні заняття. 
 
Це наразі єдиний проект, у якому бере участь Львівська міська рада?
 
Такий великий і серйозно підкріплений фінансово – єдиний. До цього був проект, у якому Британська рада через свої інституції та організації, які працюють з дітьми з інвалідністю, вчила людей писати проекти та шукати кошти на їх реалізацію. Також Львів мав багато грантових підтримок від Світового банку і від Карпатського фонду.