Чесний квазіфолк з відвертим закосом під творчість Portishead ("Third"). Це мало колись статись. Відвічна меланхолія вкраїнських степів зустрілась з відчуженням британського тріп-хопу. Відтепер і назавжди – вони сестри повік. Перефразовуючи Парацельса – подібне притягується до подібного.

Одноразовий проект Сергія "KNOB" Любинського (гітарист ТОЛ) та Олени 'SEINE' Білоус (ex-фронтменка Etwas Unders) одним махом обламав увесь кайф існування таких творчих одиниць, як Крихітка Цахес, Вакарчук, Оркестр Янки Козир, Гайдамаки, Інкунабула, Руслана (яка варварськи залізла своїми амазонками на територію тріп-хопу), Перкалаба, Далай Лама, Lama und andere в тому попередньому фарватері у якому вони існували увесь цей час.

Пародія "Пальне" раз і назавжди напалмнула широким фронтом (від електроніки через попсарок і альтернативу до фолку) колупання "непопсового" музичного середовища в власних травмах спричинених паразитуванням на закордонних інфлюенсах, або бажанням вивести місцеві фолкові елементи у широкі маси (тобто, відреагувати на кон'юнктуру ринку).

Щоб там собі Скрипка не думав і не організовував, мода на вишиванки та чоботи з бугая залишається модою (серйозною, бо духопідйомно займається формальним збереженням допотопних елементів, замість того, щоб творити щось нове, чи просто якісне), яка незабаром закінчиться. За цей час ця мода не створила жодного яскравого представника (Даха Браха – то зовсім інша парафія) і залишилась пританцьовувати на місці споконвічного весільного бухалова у вигляді рекламної екзотики для туристів а-ля, як емоційні українці вміють розважатись. То маркетингове "шантажування пальним" (трек "Пальне").

Приїзд Gogol Bordello до Львова став ще одним знаком локалізованого розповсюдження цієї зарази у глобальному селі. Гоголі видохлись, танцювання на стереотипах циганщини, слов'янської безбашеності (Мадонна так добре відчуває кон'юнктурку, що дай Будда кожному) чи балканської бреговиччини не може довго тривати. Та, для замурованих піндосів – то як сафарі, як їзда на слонах, як ведмеді в центрі Москви, чи солодкі пілотки б'ютіфольних українок. Для місцевих аборигенів – то лише ще одна причина для провінційного самовтішання в морі загубленості і непотрібності та інкольних згадок пузатих бюргерів про свої канікулярні будні.

У цьому контексті альбом "Пальне" – це не музика (привіт Portishead), це – месидж, це "інтелектуальний варіант" для так званих "непопсовиків", аналогічний "попсовій" Вєрці Сердючці, в якої набір хітових кліше є лише децельним доповненням до карнавального дискурсу (в якому споживачі, зрозуміло, не бачать стьобу над собою за серпанком диких танців) паразитуючого на ностальгії за совком. Тому й цінність Сердючки, як культурного феномену, набагато вища, ніж цілого легіону банд, які намагаються бездарно одухотворити вкраїнське село, в той час, коли Данилко стриже касу на бидляцьких стереотипах (на них намагались потусили й організатори Старого міста анонсуючи Ґудзя, як єдиного українця, який співав з Мадонною) ще й талановито пристьобуючись.

KNOB feat SEINE пародіюють канони "немасовості", андеграунду і вищості кондомінімуму української сцени. Можна повторити ще раз, проект KNOB feat SEINE – це Вєрка Сердючка для так званої "непопси". Вони класно і делікатно обстьобують надмірність (вульгарність) етнографічних причитань і ґвалту в украмузиці, одночасно загортаючи все у модний ("Third" – 2008 року випуску), але відверто вторинний саунд. Вони ще більше доводять ситуацію до абсурду своїми саундтреками для нікому невідомих арт-хаусів. Хоча, той ж трек "Пальне" абсолютно підійшов б Молитві за гетьмана Мазепу, а "Like120bpm" – вміло заточений під один з українських слешерів. "Епілог" (зі словами "ледь не блюю від самоти") – потребує чогось більшого у своїй трешевості, ніж Тарас Бульба.

Вся ж проблема у тому, що такі фільми або вже зняті, або вони, взагалі, не існують у природі. Цей момент "запізнення" і "ще не існування (відсутності)" і є місцезнаходженням сучасної української музики, в якій на даний час є – або високочоле передирання закордонних зразків, або дешево-весільна суміш завивань та гоп-ца-ца в рамках патріотизму.

KNOB feat SEINE обставляють цю місцевість псевдо-екзистенціальними текстами, кострубатими у своїй наївній банальності ("змішую чорне з білим щоб зберегти баланс" або "я відіслала всі пісні із мого серця в твої вуха"). Вокал, для підсилення моменту хворобливості, інколи випадає за межі контексту. Оркестрований пафос зашкалюється в оперні пристрасті і з відривом від історій про гіпертрофовано-трагічну долю гоміків (Філадельфія, Мілк) вже не уявляється. Шиза нагнітається ("Munk"). На публіку виливається фейковий біль. Для меломанських фраєрів звучить кастрована у своїй красі "Відлига".

Логічно, що все це "Пальне" закінчується похованням божків. Закінчується відспівуванням (панахидою) над тілами невинно забакланених банд і команд, які після такого культурного шоку, або перейдуть на підмітання вулиць, або, нарешті, почнуть грати щось зовсім інше, ніж вони лабали до цього (хоча, це сумнівно і вульгаризація "інтєлєктуальної непопси" буде процвітати й надалі).

KNOB feat SEINE – Альфа і Омега – тут і зараз. За музику – 2. За ідею – 5 з плюсом. Все чесно. І дуже розумно.

1. Пароль
2. Mute
3. Відлига
4. Munk
5. П'янке
6. Screw
7. Пальне
8. Film3
9. Епілог
10. Like120bpm
11. Паралелі