Коли ви чуєте, як Лєщєнко показово шпетить олігархів – він бреше, бо принаймні з двома «плідно» співпрацює: з одним – російським олігархом Григоришиним – обідає в дорогих столичних ресторанах і відпочиває разом з ним на елітному курорті в Куршавелі, а заходи іншого – Пінчука – постійно відвідує.

Коли Лєщєнко спекулює пам’яттю засновника «Української правди» Георгія Ґонґадзе – він бреше, оскільки своєю присутністю на заходах Пінчука, зокрема в Давосі, відбілює Леоніда Кучму, який є основним підозрюваним у вбивстві Ґонґадзе.

Коли ви читаєте, як моралізує Лєщєнко щодо неприпустимості придбання дорогої автівки в нашій зубожілій країні – він бреше, бо сам у набагато складніших для нашої держави умовах, у час війни придбав дороге елітне житло у центрі Києва.

Коли ви бачите, як Лєщєнко при кожній нагоді обвинувачує «Свободу» у всіх несусвітніх гріхах – він бреше, бо кожен раз вибачається за «розповсюдження недостовірної інформації.

Коли ви читаєте гнівні філіппіки Лєщєнка про неприпустимість непотизму в українській політиці – він бреше, бо на позачергових виборах 2014 року наполіг на включенні у виборчий список Блоку Петра Порошенко своєї тепер колишньої цивільної дружини Світлани Заліщук і завів її в парламент.

Коли Лєщєнко публічно виступає за санкції проти Расії – він бреше, бо сам обслуговується у ВІП-залі «Сбєрбанку Расії», а його теперішня подружка Анастасія Топольська має гастролі в Москві.

Коли Лєщєнко прикриває свої випади проти політичних опонентів моральним авторитетом «Небесної сотні» – він бреше, бо всю Революцію Гідності просидів у США, вважаючи її «якоюсь поодинокою демонстрацією», і приїхав в Україну лише після втечі Януковича.

Коли Лєщєнко виставляє себе найбільшим борцем з корупцією і вибірково публікує рядки з «чорної бухгалтерії» Партії регіонів – він бреше, бо свідомо замовчує, що там є записи про кошти, які отримала «Українська правда» в той час, коли Лєщєнко був заступником головного редактора.

Коли Лєщєнко на словах захищає Україну – він бреше, бо ненавидить питомо українські речі, наприклад, вишиванку і демостративно паплюжить їх, пропонуючи на противагу муралу з вишиванкою намалювати на Хрещатику мурал з багатометровим статевим органом.

Коли Лєщєнко пафосно заявляє про політичну відповідальність – він бреше, бо відразу після написання розгромної статті про Петра Порошенка  пішов в його іменний виборчий блок і став народним депутатом разом з Грановським і Кононенком, а вже згодом «прозрів», почав критикувати і, не складаючи депутатського мандату від БПП, не виходячи з цієї фракції, пішов в іншу політичну силу – «Демальянс».

Коли Лєщєнко виставляє себе одним з найбільших єврооптимістів – він бреше, бо після скандалів зі «Сбєрбанком Расії» та сумнівним придбанням елітного житла в столиці не збирається складати депутатський мандат, хоча це цивілізована європейська практика і постійна вимога Лєщєнка до інших народних депутатів,замішаних у подібних скандалах.

Коли ж Лєщєнко не бреше, якщо бреше в таких речах? – питання будь-якої притомної людини. Щоб не робити кожен раз такий детальний аналіз, пам’ятайте: коли ви слухаєте і читаєте Лєщєнка, він постійно бреше. Очевидно, саме зараз, коли ви його читаєте або слухаєте.