Шановний
Вікторе Андрійовичу!   

У відповідності до вимог ч. 2 статті 102 Конституції України Ви є Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Свого часу Ваш прес-секретар повідомила, що президент засуджує дії, які Комарницька міська рада вчинила щодо Меморіалу «Воїна-визволителя», зруйнувавши його, ексгумувавши останки загиблих воїнів Червоної Армії та перепоховавши їх на римо-католицькому цвинтарі м. Комарно.

Це було зроблено міською Радою міста Комарно всупереч свого же рі-шення,  де було проголосовано – перепоховання провести на міському цвинта-рі.
Хто за цей акт вандалізму у м. Комарно з посадових осіб Комарницької міської ради та Городоцької державної районної адміністрації поніс покаран-ня? Чи була покарана Комарницька міська рада у відповідності до вимог ст. 78 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»? Чому прокуратура до цього часу не дала юридичної оцінки рішення Комарницької міської ради? Невже для прокуратури не очевидно, що Комарницька міська рада при прийн-ятті рішення порушила вимоги закону України «Про увічнення Перемоги у Ве-ликій Вітчизняній війні 1941-1945 років»? Адже цей Закон зобов’язував Горо-доцьку державну районну адміністрацію і Комарницьку міську раду нести від-повідальність за облік і збереження пам’яток Великої Вітчизняної війни, які розміщені на підвідомчих їм територіях і не передбачає демонтаж цих пам’яток, ексгумацію та перепоховання останків загиблих?
У відповідності до вимог цього закону формами увічнення Перемоги та подвигу народу-переможця є установлення почесної варти до пам’ятників та монументів, покладання вінків, квітів. А в м. Комарно вже такого Меморіалу з вічним огнем вже немає. Куди тепер покладати квіти в День Перемоги та в 65-роковину 29 липня 2009 року звільнення м. Комарно від німецько-фашистських загарбників?! До могил перепохованих на римо-католицькому цвинтарі?  Яким чином Комарницька міська рада тепер буде виконувати вимо-ги ч. 2, ст. 2 закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років»?
Якби цьому факту прокуратура дала належну юридичну оцінку, то давно можна було би звернутися до Верховної Ради України на підставі ст. 78 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» про розпуск Комарницької міської ради за порушення Конституції України та законів України
Як це розуміти? Прокуратура навмисно не надає юридичної оцінки? А Ви робите вигляд, що цього не знаєте? Прес-секретар на всю Україну повід-омила Вашу позицію! Але, чому прес-секретар до цього часу не повідомляє вжиті заходи прокуратурою по вказівках, які були дані Президентом України? Це або халатність в роботі або робиться навмисно!
Невжиття заходів до Комарницької міської ради, Городоцької державної районної адміністрації, їх посадових осіб, мабуть спонукали достойників Львівської обласної ради піти ще далі та досвід Комарницької міської Ради розповсюдити на всю Львівську область.
На сесію Львівської обласної ради, яка має відбутися 09 квітня 2009 ро-ку, був підготовлений проект рішення «Про гуманітарну та правову оцінку ко-муністичного режиму в Україні, як злочинного» та звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України, обласних рад щодо гуманітарної та правової оцінки комуністичного режиму в Україні, як злочинного. 24 березня 2009 року були проведені так звані громадські слухання, на які представників комуністичної партії України і інших політичних сил, які сповідують ліву ідео-логію, чомусь ніхто не запросив.
Ці два підготовлених документа суперечать вимогам статей 19, 36, 37, 68 Конституції України та статтям 19, 20, 21 Закону України «Про політичні пар-тії в Україні» та статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Безкарність подій пов’язаних з м. Комарно надихнула достойників з Львівської обласної ради підготувати ці документи, згідно яких, якщо вони бу-дуть прийняті на сесії Львівської обласної ради 09 квітня 2009 року, всі мону-менти, меморіали, пам’ятники на честь Перемоги та подвигу народа-переможця будуть демонтовані, прах воїнів-переможців буде ексгумовано і пе-репоховано на кладовищах згідно з нормами християнської моралі, як зазначе-но в проекті рішення. Також будуть демонтовані пам’ятки Великої Вітчизняної війни, які не містять людських захоронень.
А ось інший приклад. Свого часу Дрогобицька міська Рада демонтувала пам’ятник-пушку та табличку гвардії генерал-майора Героя Радянського Сою-зу, Васильєва Івана Васильовича, який був захоронений під цим пам’ятником.
Пам’ятник-пушка та прах Васильєва І.В. знаходилися перед будинком Дрогобицької міської ради. 06 серпня 1944 року було звільнено м. Дрогобич. А загинув Васильєв І.В. 08 серпня 1944 року біля села Кринтяти в Турківському районі. Вдячні дрогобичани поховали Героя в центрі міста, біля міської ради. Пронаціоналістична Дрогобицька міська рада, очолювана в 1992 році Мирос-лавом Глубишем прийняла рішення і демонтувала пам’ятник-пушку, перенесла її на меморіал загиблим воїнам, що звільняли м. Дрогобич. Прах Героя Радян-ського Союзу, гвардії генерал-майора Васильєва І.В. на сьогоднішній день не може знайти ніхто, навіть прокуратура!!
Вам, як гаранту, за це не соромно? Мені соромно за Дрогобицьку міську раду, і особливо за Вас, як за Президента. Війна пройшлася і по моїй родині.   В 1944 році загинув мій дід на Карело-фінському фронті, тяжко поранений мій батько в серпні 1944 року.
Ви видали Указ щодо святкування 65-річниці України від німецьких за-гарбників та підготовки до святкування в 2010 році 65-ої річниці Перемоги. Відповідні нормативно-правові акти були видані Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Головою Львівської облдержадміністрації. А як святкувати дату визволення м. Дрогобича, коли невідомо – де дівся прах Героя   Радянського Союзу Васильєва І.В.
    Тепер щодо проекту звернення Львівської обласної ради до Вас про за-борону комуністичної ідеології. Я розумію печерний антикомунізм тих, хто го-тував це звернення до Вас. Але вони складали це звернення від комісії – органу Львівської обласної ради. Чому цим достойникам не заглянути в Конституцію України. В нас демократична правова держава. Стаття 1. А стаття 8 говорить, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, тобто, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони і інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. А у ст. 15 зазначено, що суспільне життя в України ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності! Держава гарантує свободу полі-тичної діяльності не забороненої Конституцією і законами України. В зв’язку з викладеним я не  розумію, як комісія обласної ради могла проявити такий дрі-мучий юридичний нігілізм щодо власної Конституції?
    Виходить, що я, мій батько, дід, як комуністи після прийняття відповід-ного закону будуть вважатися злочинцями?? А Ви, Вікторе Андрійовичу, як член КПРС з 1978 року будете теж вважатися злочинцем?
Якщо говорити про Комуністичну партію Західної України, то вона була заснована у лютому 1919 року на нелегальній конференції у м. Станіславі (те-пер м. Івано-Франківськ) і пройшла славний революційний шлях. Важливими віхами цієї діяльності була діяльність у 1922 році на Тернопільщині Партизан-ської групи «Червона дванадцятка», робітничий страйк в Галичині в 1921-1923 роках, Першотравнева демонстрація 1924 року у м. Заболотове (тепер Івано-Франківська область), страйк робітників нафтової промисловості 1924 року, за-гальний страйк робітників деревообробної промисловості 1924 року, демон-страція безробітних у 1926 році у м. Стрий, більш відомої як Стрийський роз-стріл, страйк 1928-1929 роках у селі Батятичі Львівської області, аграрний страйк селян 1929 року, повстання села Лиського уїзду Львівського воєводства 1932 року та багато інших. У процесі цього революційного руху сотні борців за соціальне і національне визволення,  за возз’єднання з Радянською Україною і в першу чергу комуністи і комсомольці зазнавали жорстоких переслідувань окупаційної польської влади. Арештовувались та на багато років ув’язнювалися у тюрмах і концентраційних таборах, зокрема, у сумнозвісній Березі - Картузській (тепер це Білорусія). Тільки за період з липня 1931 по чер-вень 1932 року в Західній Україні відбулося 67 політичних процесів над 515 комуністами, загальний судовий вирок яким становив 900 років ув’язнення, і в 6 (шости) випадках смертну кару. На Волині протягом 1935-1938 років на 308 судових процесах було засуджено 1963 комуніста на різні строки ув’язнення. Саме в цей період мій батько, член КПЗУ з 1931 року, у 1934-36 роках тричі арештовувався і в червні 1936 року був засуджений на 3 роки і 10 місяців ув’язнення. Відбував покарання в тюрмах Катовіце, Цешина та Тарнува.
Загальний партійний стаж мого діда, батька і мій на серпень 1991 року становив 85 років, тобто більше ніж існувала в СРСР Радянська влада. Вихо-дить, що у мого батька, якщо подібні закони будуть прийняті, є шанс вдруге стати посмертно злочинцем, вже від своєї рідної української влади. А у мене вперше, якщо не рахувати незаконних серпневих Указів Президії Верховної Ради УРСР за 1991 рік під головуванням Л.Кравчука.
Тоді, у 30 роках минулого століття, окупаційній польській владі допома-гали українські буржуазні націоналісти та уніатська церква. Націоналістична газета «Діло» закликала Польський уряд «захистити порядок, а винних в його порушенні притягати до кримінально-судової відповідальності». А буржуазно-націоналістична партія УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання) 04 жовтня 1930 року надіслало Польському уряду «меморандум», в якому національно-визвольну боротьбу українського населення характеризу-вала як «страшне горе», породжене «комуністичною агітацією». Це яскраво за-свідчує факт співпраці українських буржуазних націоналістів з польською вла-дою, а пізніше з фашистами «всіх мастей».
До речі, однією з причин, а я вважаю основною, що спонукало пронаціо-налістичне налаштовану Комарницьку міську раду прийняти  рішення про де-монтаж Меморіалу «Воїна-визволителя» було те, що на деяких з пам’ятників загиблих в період з 1944 по 1950 роки було написано: загинув від рук українсь-ких буржуазних націоналістів.  Цікаво інше, що на сесії Комарницької міської ради 29 грудня 2008 року, коли я заявив, що ці люди дійсно загинули від рук українських буржуазних націоналістів, здійнялася хвиля незадоволення. Ніби-то УНДО, ОУН-УПА та інші подібні організації були ні українськими, ні бур-жуазними та ні націоналістичними! 
Шановний Вікторе Андрійовичу! На закінчення свої президентської ка-денції доведіть що Ви дійсно є Гарантом виконання Конституції та законів України.
Будь ласка, дайте відповідні доручення:

1.    Знайти прах Героя Радянського Союзу, гвардії генерал-майора Васильєва Івана Васильовича, який був похований на централь-ній площі міста Дрогобича.

2.    Покарати Городоцьку районну державну адміністрацію та Кома-рницьку міську раду, та їх посадових осіб за знищення Меморіа-лу «Воїна-визволителя» та ексгумацію і перепоховання останків загиблих воїнів Червоної Армії.

3.    Унеможливити, напередодні святкування 65-ої річниці визво-лення населених пунктів Львівщини та України від німецько-фашистських загарбників, прийняття запропонованих проектів документів при  розгляді на сесії Львівської обласної ради 09 квітня 2009 року.