Карпати обходяться дешевше ніж Сейшели, Канари та щось подібне. Крім того, Карпати кращі, ніж Сейшели чи Канари. Рідний край – містичний, багатий, з прекрасними людьми, з багатющою історією, яку ми здебільшого не знаємо, хоч хвалимося, що великі українці.

Зустрічі з тією природою, із тим шумом річок, зрештою, зустрічі з тими прекрасними людьми, які там живуть – що не людина, то велике відкриття, що не хата, то глибока історія. Легенди ще й сьогодні в повітрі висять. Так що дуже просто – я люблю все ж таки свій край. Я не проти поїхати на Канари, але вони мене не дуже зворохоблюють. Я залюбки би пройшовся пішки всіма карпатськими горбами, урвищами, горами і втішався би.

Чим Вас цього разу зворохобили Карпати?

Своєю первісною красою, про яку дуже часто розказують, що там нічого нема. Так, там погані дороги. Так, там не до кінця вся транспортна та туристична інфраструктура готова приймати гостей. Але в кожній хаті тебе настільки теплом обдають, що хочеться там залишатися мало не назавжди. При тому, що господарі, які займаються зеленим туризмом, пропонують майже європейський клас. Там ти маєш і душову з усіма прибамбасами, які тільки можливі, маєш центральне опалення, гарячу і холодну воду. Але, найцікавіше, маєш повітря, маєш краєвид, маєш прекрасних людей.

Які місця Ви би радили подивитися туристам, які збираються в Карпати?

Від сьогодні моє улюблене місце в Карпатах – це село Криворівня. В одному із відгуків на прохання місцевої жительки, яка залюблена в свій край, я написав: «Криворівня – рай для українців, який створив Господь. Бо село ніби в Божих долонях. Через село протікає прекрасна річка. Із прекрасним повітрям, шелестом смерек, шумом трав, потоків, і ще раз підкреслюю – з прекрасними людьми, може, надто мудрими, містичними, незвичними, людьми, які знають, що це їхній край, вони люблять його. Так, нарікають на погану дорогу, нарікають, що продукти подорожчали, але не це для них основне».

Я бачив, як на бойківському весіллі молодий із Поділля, а молода з Києва, облишила квартиру, і вирішили осісти назовсім, не маючи в Криворівні обійстя для того, щоб створити нову сім’ю. У них очі світилися від радості, що вони лишаються тут, де колись були Іван Франко, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський, Параджанов, ген-ген можна продовжити ряд тих людей, які мандрували.

Ми побачили, що у Криворівні живе чоловік, подібний на Івана Франка. Так природа створила. Коли заходиш у меморіальний музей Івана Франка, ти бачиш стілець, на якому сидів Франко, стіл – отой необтесаний, грубуватий, зроблений гуцульською сокирою, і думаєш – за цим столом творилися надзвичайно цікаві та потужні речі.
Коли бачиш малюнки Параски Плитки-Горицвіт, коли вчитуєшся в її рядки майже неграмотної людини, яка закінчила молодший клас і пише бездоганно, каліграфічно виводячи кожну літерку, висловлюючи свої мудрі життєві сентенції, до яких ми, можливо, ще не доросли.

Знову ж таки, проїхавши вздовж Чорного Черемоша, вдихнувши аромат річки, побачивши бодай здалека деякі села з вікна автобуса, цього вже достатньо, щоб принаймні півроку почуватися здоровим, бо там природа здорова.

Прекрасні базари в Верховині (Жаб’єму) чи в Косові, де очі розбігаються від вишитих сорочок, настільників, килимів, де чуєш прекрасна гуцульську говірку. Ми тішилися знайомствами з тими людьми, бо справді зустріли там стільки цікавих, потужних людей.

Це край, який вартує відвідати. Поки що там зберігається, якщо не стовідсоткова українська натуральність, то на 50-60 %, чого нам бракує тут.