Напевно, частині мешканців нашої країни не раз доводилося приміряти цей вислів щодо себе. Ось тільки одні його міряють на себе, а інші намагаються накинути на ближнього. У кількох українських містах зараз особливо актуальна тема перевиборів мерів: Київ, Харків, Львів. Дійшла черга і до Луцька.

«Без лоха и жизнь плоха»

Міський голова Луцька останнім часом почав часто фігурувати в регіональних і центральних ЗМІ.

Приводом, як це не банально, послужили махінації з землею. Луцький міський голова восени минулого року з аукціону продав ділянку землі під будівництво торгово-розважального центру за нечувано великі (за мірками області) гроші – 30 млн 400 тис. грн.

Подію «на ура» сприйняли усі регіональні медіа. Адже для бюджету невеликого міста це – величезні кошти, які могли б піти на користь простим лучанам. Ось тільки пізніше, на засіданнях міської ради, почали протягувати рішення щодо впорядкування міста, чого раніше не було. Як виявилося, значні суми плануються на «впорядкування» інфраструктури… певної ділянки. Тієї самої, яку недавно так вдало продали. З'ясувалося, що в договорі купівлі-продажу є додаткові умови. Згідно з ними, бюджет міста зобов'язаний забезпечити цю територію усіма комунікаціями… У результаті суми бюджетних витрат покривають значну частину вартості ділянки.

На таке бажання Богдана Павловича Шиби (мера Луцька), звернула увагу прокуратура. Сумнівні дії посадовця можна побачити неозброєним оком і матеріали щодо цієї справи були скеровані у суд. Одна місцева громадська організація навіть заявила про намір ініціювати дострокові перевибори луцького мера. Як наслідок, його зіпсовану репутацію кинулися терміново виправляти, причому з розмахом – на столичному рівні.

Ми люди не місцеві

18 квітня цього року в Києві пройшла неформальна зустріч журналістів і луцького мера під назвою «Кава з мером». Організаторами цього заходу була якась загадкова структура з гучною назвою «Інститут практичної політики». Чому загадкова? А тому, що знайти сайт цієї організації ні в мережі Інтернет неможливо, немає її і у «Жовтих сторінках». Контактів просто не існує. Виникає питання, чи дійсно існує цей інститут? Головними ідеологами інституту і цього «кавового» заходу є начебто Олександр Жуган і Олександра Адамчук. Знайти більше інформації про цю структуру не вдалося. У наш час тандем з двох чоловік може сміливо величати себе інститутом і навіть влаштовувати гучні заходи? Чому ні. Ось, правда, розмах даного дійства не надто великий.

«Місцем зустрічі» для «Кави з мером» як правило, вибирається столичний заклад. Правда, з красивою закордонною назвою, наприклад, «Шато», бажано на самому Хрещатику. Провінційному меру навіть не треба пояснювати рівень цього закладу і статус організації. Як це зазвичай буває, приїхали, помахали перед урядовцем красивими столичними дипломами, включили набір з розумних фраз і «клієнт», як кажуть, «у кишені».

Про головних же осіб Інституту практичної політики відомо не багато. Олександр Жуган вважає себе експертом цього ж інституту. Його нечисленні коментарі використовує газета «Коментарі» і тижневик «Статус» (обидва видання підконтрольні донецькій бізнес-групі ІСД). Олександра Адамчук особа взагалі маловідома. Її статті на регіональну тематику вдалося відшукати на декількох регіональних сайтах.

За нашою інформацією, свою діяльність дует політологів почав з кінця 2006 року, коли їм вдалося вийти на мерів кількох міст, таких як Тернопіль, Вінниця, Івано-Франківськ. Знову ж таки за нашою інформацією, за весь час роботи з мерами «експертам практичної політики» вдалося привабити лише одного охочого прийняти участь в неформальному кавуванні – мера Запоріжжя. Природно, особливого резонансу такі «значущі події» в столичній пресі не отримали. Зате у регіональних керівників виникає відчуття значущості в масштабі столичному.

Окрім цього, за підсумками заходу, інформацію про подію можна розіслати на кілька Інтернет-сайтів, широко відомих лише у вузьких колах. Ось вам і матеріал для звіту про досягнення бажаної мети.

Безкоштовних сніданків не буває

Погодьтесь, схема доволі проста, але працює, бо дешевий піар – це теж піар. І не важливо, що це якось не по-справжньому, зате точно по-столичному!

Ось тільки залишається одне питання: А за чий рахунок цей банкет? Випадково, чи не за бюджетні гроші одного обласного центру на заході країни? Чий керівник так завзято намагається «вибілити» власну репутацію, що похапцем погоджується на банальний піар з боку київських метрів, які вміють робити гроші буквально з повітря.

Правда, простим людям, тим же лучанам, від цього жити легше не стане. У результаті «розводять» їх і за їх же гроші. При цьому вони не п'ють каву з своїм мером в центрі столиці.