Китайська Революція гідності

Після завершення 150-річної британської колонізації, Гонконг в 1997 році перейшов під юрисдикцію КНР, але отримав право на збереження власного законодавства, поліції і фінансової системи на умовах формули “одна країна, дві системи”. Така автономія гарантувала Гонконгу збереження демократичних свобод, яких позбавлені жителі материкового Китаю. Річний ВВП Гонконгу на душу населення досяг $ 55000, що вп’ятеро вище, ніж в КНР ($ 10 600). Мешканців Гонконгу навіть називають «вестернізованими китайцями», які відчувають ностальгію за британським колоніальним минулим і західними цінностями, та не хочуть ставати «справжніми китайцями», вірними ідеалам Мао Цзедуна та постановам останніх восьми пленумів Комуністичної партії КНР.

У 2017 році центральна влада прийняла рішення взяти під контроль вибори місцевої влади в Гонконгу, щоб кандидатів на пост глави уряду Гонконгу на виборах висував спеціальний комітет у складі 1200 членів, а виборці матимуть право голосувати лише за одного з вказаних комітетом кандидатів. У демократичному та економічно розвиненому центрі Азії, де громадяни звикли до свободи й принципів вільного світу, відбулася спроба встановити режим керованої псевдодемократії. Спроба китайської влади втрутитися у демократичний лад колишньої колонії спричинила масові громадянські протести, які були названі “революцією парасольок”, якими гонконгські протестувальники захищалися від поліцейських водометів.

Однак в березні 2019 року протести в Гонконзі вибухнули з новою силою, після внесення законопроекту, що дозволяє видавати підозрюваних в кримінальних злочинах судам континентального Китаю. За кілька місяців список вимог демонстрантів розширився: протестувальники домагаються збереження автономії міста, відставки прокитайської міської адміністрації та звільнення сотень затриманих революціонерів.

Вулиці Гонконгу нагадують події часів Євромайдану в Україні – сутички з поліцією, вибухи та водомети, барикади та щити. Поліція застосовує проти учасників демонстрацій кийки, сльозогінний газ і перцеві аерозолі, а на вулицях тривають бої з протестувальниками. Протести охопили урядові та ділові квартали фінансових корпорацій, а уряд вимагає від демонстрантів розійтися. Однак, кілька днів тому, влада континентального Китаю пішла на безпрецедентне рішення – погодилася відкликати скандальний законопроект про екстрадицію ув’язнених до КНР. Хоча демонстранти й здобули першу маленьку перемогу, але й далі вимагають від влади гарантій збереження демократичного ладу.

Перспективи китайської революції

Китайський уряд жорстко критикує опозиційних демонстрантів,  але армію, яка стоїть напоготові біля кордонів автономії, наразі не застосовує. Світова спільнота з тривогою спостерігає: чи не втратить Пекін терпіння і чи не перейде до жорстких дій?

Хоча такий сценарій був би надзвичайно згубним для ділової репутації Гонконгу і ризикує спричинити міжнародне обурення, може відлякати закордонні інвестиції та бізнесові кола й дестабілізувати економіку всього Китаю, адже місто-порт є для Піднебесної воротами у світ. Водночас, комуністична влада КНР занепокоєна закликами до демократії, які можуть поширитися і на материкову частину країни, тож виникає загроза поширення подібних прецедентів у решту провінцій.

Прірва між сторонами конфлікту поглиблюється і ситуація може розвиватися за непередбачуваним сценарієм і вийти з під контролю обох сторін

Сучасний Китай нагадує СРСР часів брєжнєжвського “Застою” і переживає не лише кризу ідеологічної ідентичності, але й об’єктивно стоїть перед перспективою системних змін, адже діюча ринкова економічна модель йде в розріз з політичною диктатурою закостенілої комуністичної номенклатури. Китайський народ та середній клас давно чекає своєї політичної та громадянської емансипації, але контроль над громадською думкою поки що в руках влади, яка також має численну за китайськими мірками, армію прихильників. Мітингувальники, які народилися і виросли у вільному демократичному місті, здобували освіту закордоном і тісно пов’язані  з вільним світом, не бажають скорочувати обсяг своїх прав і свобод на догоду диктатурі. Прірва між сторонами конфлікту поглиблюється і ситуація може розвиватися за непередбачуваним сценарієм і вийти з під контролю обох сторін.

Російський васал Китаю

Водночас, події в Гонконзі можуть мати значний вплив і на події в Україні, і насамперед – визначити рівень зовнішньополітичної нахабності Росії. Москва поводиться так нахабно на світовій арені, порушуючи міжнародні договори, захоплюючи території сусідніх держав у центрі Європи та посилає військові літаки до кордонів Канади, США та Нідерландів насамперед через негласну підтримку Китаю у неї за спиною. В світі вже давно говорять про координацію дій Москви та Пекіна на міжнародній арені, зокрема часті спільні голосування в ООН щодо глобальних питань, а також, зростаючу воєнну співпрацю двох азійських монстрів.

Сьогодні дедалі очевиднішим стає процес перетворення РФ в сировинний придаток для китайської промисловості і навіть на зовнішньополітичного сателіта Китаю. Після введення економічних санкцій та погіршення відносин з основними торговими партнерами – ФРН, Францією і США, Китай залишається для Росії єдиним надійним економічним партнером, а російська економіка виявилася  фактично монопольно прив’язана до Китаю. КНР здійснює інвестиції у російські підприємства та інфраструктуру, розміщує у себе російські промислові й оборонні замовлення після втрати Москвою воєнних поставок з України, наповнює внутрішній російський ринок дешевими товарами народного вжитку.

Хоча офіційно КНР нібито й демонструє нейтральну позицію в російсько-українському протистоянні, закликаючи до мирного вирішення, однак Пекін зовсім не проти розширення російської експансії за рахунок європейських держав. Недарма Володимир Путін у виступі, присвяченому анексії Криму, особливо подякував Пекіну: «Ми з вдячністю ставимося до всіх, хто з розумінням підійшов до наших кроків в Криму, вдячні народу Китаю, керівництво якого розглядало і розглядає ситуацію навколо України і Криму у всій її історичній та політичній повноті». Неофіційна урядова газета КНР The Global Times видала публікацію, що стосується підтримки дій Росії в Криму. Тема вельми красномовна: «Підтримати Росію – в інтересах Китаю». Отож  Кремль діє так нахабно в Україні та не боїться кидати виклик  Заходу знаючи, що за їх спиною стоїть мільярд китайців з усією своєю економікою, армією та ресурсами.

Китайський шанс для України

Дестабілізація ситуації в Гонконгу, а також ймовірність експорту громадських протестів на материковий Китай і загальна демократизація Піднебесної, можуть ослабити і зовнішньополітичну підтримку Росії у новій холодній війні з набагато могутнішим Заходом. Це, відповідно, вплине й на рівень нахабності Кремля на світовій арені та глибину втручання у внутрішні справи України. В залежності від розгортання революційних настроїв та процесів в Китаї і їх успішності, може корелюватися й російська військова активність на Донбасі, в Сирії та інших регіонах.

Водночас, придушення китайською владою революційних виступів в Гонконзі призведе до міжнародних санкцій проти Китаю, погіршення відносин із західним бізнесом та ще більшої переорієнтації на антизахідний союз з РФ з подальшою підтримкою російських зовнішньополітичних ініціатив. В такому випадку, РФ, яка усвідомлюватиме повномасштабну підтримку Піднебесної, ще нахабніше втручатиметься у внутрішні справи України, ніж робила це раніше.

Отож, доля України сьогодні вирішується великою мірою в Гонконгу, а від вибору м’якої чи жорстокої стратегії китайського уряду та від рішучості гонконгських революціонерів, залежить кількість «вантажів 200» з українського Донбасу. Поразка китайської «революції», означатиме зміцнення блоку авторитарних держав та зростання агресивної активності Росії. Захід же в цій ситуації, знову висловить глибоке занепокоєння, але цього разу ще м’якше та дипломатичніше.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для “Вголосу”