10 серпня 2011 р. Кабмін розпорядився реорганізувати чотири ВНЗ – Ужгородський національний університет, Закарпатський державний університет (ЗакДУ), Мукачівський державний університет (МДУ) та Закарпатський художній інститут (ЗХІ).

На такій, можна сказати, потужній базі повстав би Закарпатський національний університет. Така ідея була вельми до вподоби ЗакДУ. Водночас для МДУ та ЗХІ було, радше, байдуже, а УжНУ розпочав боротьбу за виживання. І за ректорське крісло.

Не історією єдиною

Серпень був багатим на освітні події, інформаційні приводи яких створював саме УжНУ. Регулярні зібрання трудового колективу УжНУ, написання листів до президента Януковича та прем’єра Азарова. Залучили і студентів – ті під час канікул страйкували, але самі ж зізнавалися, що до кінця не розуміли, за яку ідею вони стояли з плакатами... І все для того, аби УжНУ залишився УжНУ. Питання у тому, який у найбільшого вузу аргумент? 

Звучить не надто переконливо – багаторічна історія університету (заснований у 1945 році) та сам бренд, про який неодноразово згадував ректор УжНУ Микола Вегеш (сьогодні він виконує функції в.о. ректора, оскільки у нього закінчився контракт). Також співробітники УжНУ апелювали до того, що у них потужний професорсько-викладацький склад. Ще чогось суттєвого від УжНУ не заявили. Ба, більше, з боку університету писали листи до високопосадовців країни щодо «недопущення об’єднання чотирьох вузів, а приєднання трьох інших до УжНУ». Мотивація та сама – про історію та колектив.

Та допоки керівництво УжНУ голосно кричало з трибун про багаторічні традиції, напрацювання, у ЗМІ вже просочувалася інформація про майбутнього ректора мега-альма-матер. Мабуть, учасників цього процесу турбували не так можливі звільнення викладачів, як те, а хто ж очолить потужний вуз. Це була своєрідна кульмінація і бум у місцевих ЗМІ, адже йшлося про кандидатура Федора Ващука, ректора ЗакДУ. У кулуарах його називали людиною міністра Табачника. 

На такі тези одразу прореагували в УжНУ, мовляв, найбільший вуз краю може очолити лише представник УжНУ, бо знову ж таки ... багаторічна історія. Закарпатські ЗМІ писали про можливого ректора у різних ключах – від нейтралітету до лобіювання Ващука або ж потенційного ректора від УжНУ. Натомість студентам, здавалося, добряче промили мізги «про захист історії і честі альма-матер».  

УжНУ замовили?

Кажуть, кожне чудо триває 3 дні, а це — трішки більше, а далі ... цю тему закрили. Вочевидь, це був хороший тізер, ті, кому це було потрібно, закинули вудку і обережно мацали грунт, аби завдати несподіваного удару. І таки нанесли у лютому 2012. Державна інспекція навчальних закладів перевіряла якість освіти у головному виші краю.  Виявили, зокрема, погане забезпечення матеріально-технічною базою, а також відзначили досить низький рівень знань студентів. 

Як інформують джерела в УжНУ, тоді відбулося «підтасування результатів контрольних робіт, оцінки студентам занизили з п’яти балів до одного». Університет вважав ці перевірки замовними, мовляв, їхня мета – дискредитувати вуз. Уже самі викладачі починали вірити у страшний сон, себто ліквідацію УжНУ. З боку комісії були спростування. До прикладу: «При проведенні останньої перевірки матеріально-технічної бази УжНУ також встановлено, що за 2009—2011 рр. згідно з приписами регіональних органів МНС, Ужгородської міської СЕС університет повинен був усунути численні порушення чинного законодавства, більшість яких на момент перевірки 2012 року керівництвом УжНУ ігнорувалися. Комісія констатувала навіть відсутність санітарного паспорта УжНУ», – йдеться у висновках. 

У 2012 році комісія знову констатувала факти прийому на роботу деяких науково-педагогічних працівників без проведення конкурсу, що є порушенням ст. 48 Закону України «Про вищу освіту» і наказу МОН від 24.12.2002 № 774. 

Окремі рядки – про низьку якість освіти та факти корупції за результатами анкетування студентів. 

«Табачника на нари – тоді підем на пари»

І тут знов почалися звернення колективу УжНУ до губернатора Закарпаття Олександра Ледиди, до голови Закарпатської облради Івана Балоги й листи до гаранта та прем’єра. Тепер вимагали зняти міністра Табачника. Близько 3 тисяч студентів з промовистими плакатами «Табачника – на нари – тоді підем на пари» утворили живий коридор в Ужгороді. 

Ледида пообіцяв, що обласна влада всіляко сприятиме вирішенню проблем УжНУ: «Президент дав доручення і до прийняття закону про вищу освіту ніяких об’єднань вишів не буде. Щодо перевірки з міністерства, то я не можу коментувати її результати. Адже до неї не долучалося обласне управління освіти, наші спеціалісти не працювали в робочій групі». Крім того, губернатор проблеми в об’єднанні не бачить. «Якщо воно і буде, то до найбільшого приєднуватимуться менші, а не навпаки», – запевнив О. Ледида. 

Іван Балога пообіцяв присутнім, що обласна рада ухвалить відповідне рішення і депутати «єдиною сім’єю стануть пліч-о-пліч на захист інтересів УжНУ». Присутні на зборах студенти вигукнули Балозі «Дя-ку-є-мо!», так і розійшлися. Схоже, це спрацювало. 

Цікаво, що ЗМІ, які підпорядковані міністру МНС Віктору Балозі, інформували громадськість, що «Балога телефоном переказав представникам вертикалі, що все з УжНУ буде добре, його не закриють». 

Але:

Цікаво, чому такий рух пожвавився саме у лютому-березні, а не тоді, коли була видана постанова, а саме в серпні. Чому студенти мовчали й у вересні, коли вийшли на навчання, а згадали про постанову об’єднання вузів лише через півроку? І скільки з трьох тисяч студентів справді прийшли відстоювати якісь права, не керуючись порадами викладачів? 

Імовірніше, просто у вересні ніхто з організаторів ще не думав про вибори ректора (контракт Вегеша закінчився на початку квітня), відкладаючи студентів як гарматне ядро на більш вдалий постріл... Як по-іншому можна прокоментувати те, що цей страйк був так якісно організований: з плакатами, транспарантами і навіть... футболками «Я люблю УжНУ!». Дійство виглядало добре продуманим і не без чималої фінансової підтримки. 

У коментарях Вголосу самі ж студенти згодом називали цю подію маскарадом.       

Підтвердженням певної байдужості студентів до якихось об’єднань чи інших змін, стала зустріч останніх із прем’єром Миколою Азаровим в Ужгороді. Якщо за кілька днів до цієї зустрічі в УжНУ казали, що ледве стримують студентів від страйків, згодом студенти страйкували під гаслами «Табачника на нари – тоді підем на пари», потім «повстанці» благополучно пішли на пари, а вже за день, стоячи, із оплесками зустрічали і проводжали Миколу Азарова на сцені драмтеатру. Жодних протестів, ба, навіть запитань до прем’єра у студентів УжНУ не було... 

І, вочевидь, будь-які рухи були зайвими. Трохи тиші, ще кілька публікацій у ЗМІ і на тобі — новина на всю Україну – 11 квітня Кабмін відмінив постанову про об’єднання вишів. 24 квітня на сайті Кабміну оприлюднили Розпорядження від 11 квітня про скасування розпорядження  Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2011 р. № 760.  

У розпорядженні йдеться : «Скасувати як таке, що не реалізоване, розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2011 р. № 760 “Деякі питання реорганізації вищих навчальних закладів” (Офіційний вісник України, 2011 р., № 62, ст. 2477)».

Таким чином жодного злиття закарпатських вишів не буде. 

Кому це все потрібно?

Останні 7 років ректор М. Вегеш брав активну участь у політичному житті краю. Протягом усього свого терміну він був депутатом Закарпатської облради. Жодна прес-конференція політиків від ЄЦ (Вегеш входить до цієї політичної сили) не обходилася без нього. В університеті регулярно проходили зустрічі з Балогою молодшим та іншими представниками ЄЦ. 

У 2011 році по мажоритарним виборчим округам, які охоплювали студентські гуртожитки, пройшли кандидати саме від ЄЦ. Та й знову ж таки, тільки УжНУ – це потужний 12-тисячний електорат. Якщо ж об’єднати 4 виші…  

У Закарпатті завжди посаду ректора УжНУ називали політичною. Тому питання, хто сяде в крісло ректора нового вишу – регіонал чи ЄЦ, не стільки принципове, як заявляли в УжНУ, скільки прагматично-стратегічне. Бо ж у Закарпатті саме партія Балоги є найвпливовішою і найбільше представлена в облраді.  

Замість епілогу

Цікаво щодо можливого об’єднання вузів сказала нардеп Леся Оробець під час прес-конференції в Ужгороді. «Табачник своїм рішенням визначає, які саме вузи мають злитися і хто тепер цей вуз очолюватиме. Таке собі рішення з гори. Скажіть, на що буде мотивований такий ректор? Єдине, на що він буде мотивований – це й далі всіляко на задніх лапках стояти перед міністром», – категорично запевнила нардеп. 

Інша річ – створити ринкові умови, коли вузи змагатимуться за найкращого студента, професора, за державне, приватне фінансування. 

«За цієї умови вузи зрештою самі дійдуть до того, що, укрупнившись, у них є більше шансів конкурувати на ринку освітніх послуг. За таких умов вони визначатимуть й обиратимуть найбільш адекватну адміністрацію, найбільш адекватний курс розвитку. Це два кардинально різні підходи. Перший – за адміністративно-плановою комуністичною системою, інший – за європейською сучасною демократичною. І він дає два різні результати. У першому випадку ректор змагається у лояльності, в другому – змагається за процвітання свого вузу», – висловила свою позицію Л. Оробець. 

Наразі Вегеш виконує функції в.о. І ніхто про нові вибори ректора взагалі не говорить. Можливо, наразі чекають парламентських.