Лідія Варбанова – спеціаліст (консультант Лабораторії європейської співпраці у сфері культури (Європейський культурний фонд), директор Центру міжкультурного і соціального розвитку (Монреаль)) у сфері культурного менеджменту з 20-річним досвідом, зокрема має хороший практичний досвід в сфері лідерства, досліджень національної і міжнародної культурної політики, впровадження програм культурного розвитку, проектного менеджменту і співпраці між митцями Європи, Азії, Канади, США.

Співпрацює з найбільшими світовими культурними фундаціями як консультант міжнародних проектів зі створення мистецької мережі, інноваційного фандрейзингу, міжкультурної співпраці і побудови партнерства. Лідія проводить тренінги з міжнародної культурної співпраці, культурної політики, мистецького менеджменту і маркетингу, фандрейзингу, управління кадрами, управління культурним контекстом он-лайн.

Своїми думками про культурну політику Львова, про культурний менеджмент і співпрацю в культурі Лідія Варбанова ділиться в інтерв’ю.

Через три роки у Львові планують провести Євро-2012, очевидно, що це не тільки велика спортивна подія, а й шанс якнайкраще запрезентувати місто, зокрема як культурну столицю, чи можна за три роки добре до цього підготуватись і з чого потрібно починати роботу?

Якщо говорити про Євро, то можна в той самий час зробити якусь культурну олімпіаду, як шанс для культурної презентації міста, але цей проект має бути добре обдуманий.

По-перше, потрібна співпраця між культурними організаціями та хороша концепція того, як найкраще для цього використати інфраструктуру міста. Для подібного проекту потрібні гроші, а щоб отримати ті гроші потрібна хороша концепція, щоб хтось хотів спонсорувати. Також треба організувати хорошу фандрейзингову кампанію, щоб держава, спонсори і фонди брали у цьому участь, бо це те, що буде представляти Львів. Так, це можливо зробити, тільки коли буде співпраця між всіма культурними організаціями, бо одна організація цього не зробить. І головне, потрібне спільне розуміння, що це важливо для розвитку міста.

Ви як гість Львова, відчуваєте його гостинність?

Мене переповнюють подвійні відчуття, як позитивні, так і негативні. Я бачу, що місто має потенціал і мені подобаються люди, з якими я спілкуюся та працюю, у них дуже цікаве мислення, багато свіжих ідей, вони дуже цікаві. У міста є інтелектуальний потенціал і культурно-історичний: унікальні церкви, і вулиці, і маленькі ресторанчики. Це місто зі своєю ідентичністю і мені завжди приємно сюди їхати, я знаю, що щось цікаве завжди тут можна буде побачити. Це мені дуже подобається.

Якщо говорити про негатив, то у вас після 10 години вечора – мертва зона, майже нічого не відбувається. Я живу в Монреалі і у нас навіть зимою, при темпераутрі -35 градусів відбуваються різні культурні події, навіть на відкритому повітрі.

А по-друге, в аеропорту, у жодному готелі я не знайшла інформації про те, що відбувається у Львові. Якщо мені мої друзі не скажуть, я нічого не буду знати. А є дуже багато туристів, котрі приїжджають до Львова і готові витратити 400 чи 500 євро на свій відпочинок та не знають куди їм піти. Якщо в інтернеті пробувати шукати інформацію, то успіх теж невеликий, більшість ваших веб-сайтів тільки на українській мові. І навіть там більше інформації про музеї, про церкви, а дуже мало про якесь альтернативне мистецтво, про події. Інформація про події – нульова. Це сумно, бо я тут інколи 4-5 днів перебуваю, я хочу відвідувати різні акції, культурні події, а я поняття немаю, що і де відбувається.

І по-третє, я бачу, що молоді люди не зайнятті творчо, на жаль. Вони сидять в парку, п’ють пиво і курять цигарки і це для них спілкування. Немає місць, де б вони могли робити щось інше, а не лише пити та курити. І це також роль культури, людей культури, митців, бо багато з них негативно настроєні, вважають, що нічого і так не змінити, за 20-30 років буде те саме, але якщо ми зараз так думаємо, то так і буде, якщо ми зараз не будемо думати як все це змінити, то нічого не зміниться.

Творчим людям нелегко у нас, більшість з них виживає за рахунок іноземних грантів, творчі люди є, але вони не тут працюють, а закордоном в основному.

Багато людей вважають, що закордоном неодмінно краще жити, але це не завжди так. Наприклад, у вас існує незаповнений мистецький ринок, який можна заповнювати, а якщо ти приїдеш в Монреаль чи інші розвинуті міста, то там всі ці ринкові ніші давно заповненні. Можливість розвитку і практичне їх втілення в Україні, Молдовії, Румунії набагато вища.

Проблема в тому, що вперше треба мати не тільки ідею, а й знати як її реалізувати. І багато людей думають, що реалізація в розвинутих суспільствах більш можлива, але це не завжди так. Багато європейських фондів звертають увагу на Україну, Білорусію і Молдову. Особливо багато програм, які спрямованні на європейський розвиток України. І багато людей в Україні про це не знають, по-друге, вони не знають, що багато є фондів і спонсорів, які дають гроші на освіту молоді, спорт, рекреацію, більше, ніж на культуру. Тому людям мистецтва треба придумати як культурний проект чи проект творчий можна зв’язати з тими галузями, де грошей більше.

Якщо ти менеджер симфонічного оркестру і шукаєш гроші на музику, то можна придумати програму на розвиток освіти дітей і від освітніх фондів можна отримати гроші на культурні. Тобто я хочу сказати, що інколи ми думаємо дуже вузько і завжди жаліємось, що немає грошей на культуру.

Зараз багато грошей виділяють на підтримку і збереження екології, якщо ти культурний менеджер, треба подумати як моя концепція, може бути до цієї теми причетна, наприклад організувати тематичну виставку чи проект, який пов’язаний з проблемами сміття в місті. Ці креативні ідеї, які культурні менеджери втілюють, мусять бути спрямовані на суспільство. І це проблема культурних менеджерів Східної Європи, що вони дуже вузько дивляться на проблеми культури і постійно жаліються на брак коштів, але якщо подивитись на ситуацію з іншого боку, то можна побачити, що є різні шляхи пошуку грошей.

З іншої сторони, всі хочуть поїхати, бо їм тут зле, але чи кожен ставить собі питання, що я зробив, щоб було добре? Коли ти чекаєш, щоб держава змінила якесь законодавство, може пройти 500 років, бо політики постійно міняються і нічого не роблять, і корупції багато в політиці. Треба думати в першу чергу про індивідуальні зміни. Так, політика і законодавство мають свій вплив, але більшість твого успіху залежить від твоєї енергії, впевненості, твоїх знань і вмінь, і твого оптимізму, твоєї віри і мрії. І це не має значення де ти живеш, у Львові чи Монреалі, якщо ти по природі нещасний, то будеш нещасний всюди, я це з власного досвіду знаю.

А що стало причиною Вашого переїзду з Болгарії до Канади?

У Канаді я живу уже 7 років, але до Болгарії їжджу 5 разів на рік. І взагалі, дуже часто буваю у Європі, 30-40% часу я проводжу у Європі. А справа у тому, що Монреаль одне з кращих міст у світі, тут не тільки гарно, тут можна жити дуже добре, бо немає соціальної напруженості, це найголовніше. Це дуже спокійне місто і немає великої різниці між бідним і багатим. З іншої сторони, я завжди буду болгаркою, те чим я живу, слухаю, цікавлюсь – на 90% пов’язано з Болгарією. Я там прожила більшу частину життя і втратити не можу уже. У мене так, я живу там, а мій дух не там. І навпаки, я приїжджаю до Болгарії, заспокоюю всій дух і знову хочу повернутись до Канади, бо в Болгарії багато речей мені не подобається. От так і живу у конфліктній ситуації уже 7 років.

У Болгарії вам вдалось досягнути великого успіху?

Коли я виїжджала з Болгарії, я була доцентом кафедри в економічному університеті, я працювала з галереями, театрами, дуже багато проектів зробила. А поїхала з Болгарії через цікавість, мені хотілось дізнатись чи зможу я жити у світі, де нікого не знаю, взагалі хотілось пізнати світ. Якщо б я залишилась у Болгарії, то я була би доцентом або навіть ректором університету, але це надто спокійно для мого характеру, мені потрібне відчуття ризику, адреналіну, кипіння. Я багато речей зробила у Болгарії і продовжую допомагати своїм колегам.

Політика і культура, наскільки безпечна подібна комбінація?

Це у більшості країн так відбувається, що політики користуються культурою як зброєю. Тут все просто, діячі культури, актори, художники, музиканти впливають на суспільну думку і на суспільне відношення і якщо це передвиборча кампанія, то ти співпрацюєш з людьми культури, даєш їм гроші, а вони впливають на суспільну думку. Коли ти приймаєш владу, то про це все забуваєш, але так у цілому світі.

Кожна культурна організація залежить від когось чи чогось, немає незалежних, або ти залежиш від держави, яка дає гроші, або від спонсора, або від споживача, або від якогось фонду. І тут багато чого залежить від моралі культурного менеджера і тих людей, котрі роблять проект, ти мусиш брати гроші і робити те, що треба. Це завжди двохстороннє відношення, тому дуже тяжко бути культурним менеджером, бо завжди і всюди тобі треба балансувати.

Це не так просто, що ти отримуєш 20 тис. євро і робиш фестиваль, ти впливаєш на суспільну думку і дуже важливо як ти це робиш, як зберігаєш мораль і якість мистецтва, а це нелегко робити.

Співпраця зі спонсорами це теж важлива річ, культурі без них важко обійтись, що є важливим у налагодженні стосунків зі спонсорами?

Якщо говорити про взаємодію зі спонсорами і культурою, то тут є багато важливих факторів.

Треба, щоб сам бізнес-сектор міг бути потужним і зрозумів, що якщо немає вкладу грошей у суспільні потреби, тоді бізнес не йде, бо бізнес це не тільки прибуток, бізнес – це прибуток плюс якась соціальна ціль і мотивація. Але у Болгарії, Україні, Росії цього сьогодні важко досягнути, приватний бізнес існує тільки 20 років, у нас є ще час, щоб бізнесмени зрозуміли, що це важливо, але це просто треба історично розвинутись.

Інша проблема, що законодавство у Східній Європі не підкріплює спонсорських ініціатив. А це не мотивує багатьох вкладати гроші у розвиток культури. Потрібен інший рівень політичного мислення, щоб змінити законодавство, наприклад визначити певні вигоди для потенційних спонсорів.

З іншого боку, самі культурні організації ще немають спонсорської культури, вони не знають, що запропонувати. Я багато разів бувала на зустрічах культурних діячів з багатими людьми, артисти не знають як запропонувати свій проект, вони думають, що їм дають гроші через прекрасні ідеї, але спонсорів цікавить, хто буде дивитись виставу чи концерт, скільки буде людей і як у нього збільшиться прибуток і це нормально, бо бізнес – це бізнес, це не театр. Тому діалог між потенційними спонсорами та митцями, культурними організаціями – дуже складний діалог і не лишень тому, що спонсори не розуміються в культурі, а тому, що культурні організації, митці не розуміють бізнесу. Тому важливо розвинути у країні бізнес-мислення, бізнесові відносини у культурних менеджерів, бо культурні менеджери у Східній Європі не можуть читати фінансовий баланс, навіть інколи не розрізняють дебет від кредита, а як можна без цього розвивати бізнес відносини?

У Канаді культура приносить прибуток?

Залежить від форми мистецтва. Якщо це бароковий фестиваль, якщо це симфонічний оркест, він фінансується державою, різними спонсорами, але прибуток від продажу білетів дуже малий. Хороший прибуток можна отримати від авторського права, бо у нас всі цього дотримуються. Багато музикантів, артистів заробляють завдяки авторському праву. Якщо твою пісню крутять по радіо, телебаченню, то ти завжди отримуєш за це гроші.

Структура змішана і заробити гроші тільки від продажу квитків не вийде, бо канадська система фінансування культури дуже соціальна, тому ціни квитків на найбільші шоу, на концерти зіркових виконавців досить низькі. Важко заробити, якщо ти розраховуєш тільки на квитки. Тому крім спонсорської підтримки, різні організації можуть займатись продажем різних сувенірів: футболок, горняток, ручок і т.д. Це залежить від мистецтва, від регіону про який ми говоримо, бо культура базується на регіональних принципах в основному. Це залежить і від форми організації і від виду мистецтва.

Чого Вам ще хочеться досягнути, про що мрієте?

У мене багато друзів у світі, і я не маю часу просто подорожувати і відвідувати своїх друзів, а дуже хочеться. А друга мрія – заснувати фонд креативності дітей, щоб відкривати креативні ідеї, які у них всередині. Від 10 до 25 років – вік, коли важливо відкрити нішу в мозку, яка відноситься до креативності та інноваційності. Я впевнена, це те, що рухає суспільством.

фото: l28.ru