На "Six Cups of Rebel" космічний набір джентельмена так серйозно і саспенсово ризикує безсмертям лише на стартовому "No Release", де мінімалізм Террі Рілі обійнявся з органистою електронікою Клауса Шульце.

Далі Lindstrom весело повідомляє усім, усім, усім, що його зациклення на 70-х, може мати свій зворотній бік, де його амбієнт-техно та спейс-диско не соромиться присутності дабстепу та, особливо, гіпногоджику.

Присутність мультяшних та рекламних кавалків швидко перетворюється на пародійність і Lindstrom за 6 треків проходить увесь курс гіпногоджику за останні декілька років.

Іронічне спейс-диско "De Javu" з крафтверним присмаком дарує радість автоматичного та запрограмованого життя без мук вибору з танцями роботів у передчутті всезростаючої сили. Акцентація самого диско на сексі, в роботизованому варіанті вже схожа на мультиплікаційну пародію + одноманітність рухів.

Закономірно, що таке крейзануте робо-паті швидко вторгається в область психічних аномалій. До крауту додається вже традиційний Жан-Мішель Жарр ("Magik"). Деформація голосів розпочинає мультиплікаційний абсурд спейсового диско, де на технічно найцікавішому трекові "Quiet Place To Live" екстаз вже майже в координатах божевільності.

Lindstrom у дитячій спогадності міксує іронічну мультяшність з величними хоралами і тому так стає близьким до творчості Джеймса Ферраро.

Пульсуюча рухливість ("Call Me anytime", "Six Cups of Rebel") його саундового абсурду не обмежується пошуками згаданого товариша і на допомогу приходить безсловесне багатоголосся культових The Residents.

Останні, схоже, що стають трендом початку 2012 року у психоделічних персонажів (слх. альбом of Montreal "Paralytic Stalks").

Пародійність "Six Cups of Rebel" простягає паростки. Екстатичність на межі шизофренії. Глибини космосу кличуть м'ясоїдною рослиною, що закликає жертву сяючими привабливостями.