Політична реклама завалила Львів з гори до низу. Нє, не згори до низу. І не немає всіх учасників виборів. В центрі її майже не зустрінеш, хіба що в якихось закутках. В центрі вона не потрібна. Усім потрібні компи, праски і прокладки.

Вся політреклама висить на маргінесах просунутої спільноти, поближче до народу. Приклад в цьому усім подає заслужений алконавт, мер Києва – Льоня Черновецький.

Нинішня політреклама не відрізняється особливими мозковими звивинами, вкотре демонструючи плоскість мислення та гаплик уяви у тих, хто називається рекламщиками, піарщиками і халявщиками.

Та й чи мала вона (реклама) відрізнятись взагалі? І відрізнятись від чого? Найкращим плакатом в історії України завжди буде сакраментальна чорна фраза "Мамо, чому я урод". Це вершина творчої думки і авторського пофігізму. Рекламній політиці, чи політичній рекламі не притаманний пофігізм. Це серйозна справа для людей з чистими руками і з мізками без клепки. Політики на рекламі ніколи не сміються, вони – мило посміхаються губними мозолями. Тому маємо те, що маємо.

Маємо забиті фрази, гасла вкриті пліснявою, пластилінові рожі, які розпливаються в долинах силіконових посмішок. Сіренький мінімалізм Тимошенко з достроковою правдою-маткою та соціальною-пільговою маячнею сивої кобилки, порнографічно-податковий кодекс Катеринчука, спрямований на сексуально-стурбованих жіночок, помаранчево-пришелепкувату пропаганду депутатської дефлорації від досвідчених мачогонів Юри Луценка та інших любих зюзів.

Льоня Черновецький закликає жити львів'ян за столичними стандартами, по-брєжнєвськи, обіймаючись з дружньою спільнотою плебсу Троєщини і Борщаговки з кислими анфасами. У Львові його марсіянська фікса, також, висить на закутках людської галактики: на вулиці Антоновича, поближче до трудового народу, над тролейбусною зупинкою.

Всіх інших гонщиків нової парламентської колізії не помічено. Янучар не допускають до бігбордного ринку (тіпа, повідомлення преси), або ж, вони самі роблять з себе білбордових мучеників. Але ж, Льоня-Космос, по-ідеї – співчуває Янику і козлам, які не заважають йому випливати в невагомість. Дрібніші партії тихенько курять в куточку.

Є ще чоловік їхньої американки – Віктор Ющенко. Вірніше, його іконка з соціальною рекламою про те, що свобода слова існує. Свобода слова в тому, що те, що називається соціальною рекламою, розміщене безкоштовно з попередньою вказівкою з ЛОДА (тут і там), але де ви бачите соціальну рекламу в тезі В. А. Ющенка про невідому науці свободу слова? В біде.

От вам і амбівалентність та антиномія. Політикам та їх бандам не вистачає пофігістичного гумору та фантазії, щоб придумати щось новеньке в рекламі, а з іншого боку – їм пофіг на виборців. Вони не хочуть напрягатись, тим більше у літній сезон, і тому викидають (ті, що все ж викидають) в маси сіро-буро-малинові відходи діяльності своєї несірої речовини в надії на Юнону і Авось та на всемогутній та всюдиприсутній термоядерний адмінресурс.

Лєто, бля, панімаєш.

P.S. Креативом лише відрізняється прихована реклама нової домівки Тараса Чорновола, проспонсорована ахметівським Лайфом. Вона підпільно натякає, або про нову ходку Тараса у новий парламент, або ж про майбутнє новосілля в крутому будинку чи особнячку львівської людини в оточенні футбольного магната Ріната Ахмєтова (про що натякають порвані кроси).