ЛОК КПУ оприлюднив заяву щодо збереження пам'яті про Велику Вітчизняну війну на теренах Львівщини. 

Подаємо текст заяви повністю:  

"Переддень святкування 63-ої річниці визволення м. Червонограда від німецько-фашистських загарбників місцева влада відзначилася тим, що демонтувала стелу, присвячену солдатам-визволитедям під приводом нібито вона «самозруйнувалася часом».

І це незважаючи на те, що у відповідності до вимог ст. 20 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування і їхні посадові особи зобов'язані діяти на підставі та в межах, повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.

А це в свою чергу означає, що органи державної та місцевої влади повинні були б виконувати вимоги Закону України «Про увічнення Перемоги Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».

До пам'яток Великої Вітчизняної війни, згідно цього Закону* належать і оберігаються державою військові кладовища, військові ділянки на цивільних кладовищах, архітектурні та інші споруди й об'єкти, що увічнюю пам'ять про події Великої Вітчизняної війни та подвиги її учасників.

Центральна та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за облік і збереження пам'яток Великої Вітчизняної війни, які розміщені на підвідомчих їм територіях.

Проте, замість того, аби нести відповідальність за збереження стели на підвідомчій їй території, влада м. Червонограда цю пам'ятку про великий Подвиг, демонтує.

У цьому контексті слід нагадати, що з 1998 по 2002 роки міським голо¬вою м. Червонограда був ніхто інший, як нинішній голова Львівської обласної державної адміністрації Петро Олійник!

У цілому ж ставлення представників усіх рівнів влади на Львівщині до збереження пам'яток Великої Вітчизняної війни ідентичне ставленню Червоноградської влади.

Так, без жодних рішень Межигірської сільської і Турківської районної рад був демонтований пам'ятник старшому лейтенантові Федору Уланову у селі Риків, зведений на кошти трудівників району.

Хто вчинив цей акт вандалізму донині невідомо. Але це й не дивно, бо Турківська міліція, якій прокуратура доручила провести слідство, не спромоглася впродовж багатьох місяців навіть дати нам відповіді!

В унісон своїм сусідам міська влада Дрогобича демонтувала пам'ятник Герою Радянського Союзу генералу Іванові Васильєву, який загинув при виз¬воленні цього міста.

Незважаючи на звернення вдови генерала, яка проживає у Москві, ве¬теранських організацій, комуністичних організацій, прах генерала І. Васильє¬ва так і не перепоховали на території військової ділянки цивільного цвинтаря м. Дрогобича.

Могили воїнів-танкістів, які загинули на початку липня 1941 року і по¬ховані на цивільному цвинтарі м. Винник, незважаючи на реагування проку¬ратури, так і не приведені до належного стану.

Про такі священні місця, як Пагорб Слави, Солдатський Меморіал, Монумент Бойової Слави Радянської Армії у м. Львові навіть говорити соромно! Влада уперто робить усе, - а точніше не робить - нічого і чекає, коли героїчні символи народної звитяги самозруйнуються, щоби потім їх демонту¬вати, як це було зроблено у Червонограді! Саме з цією метою це було зроблено.

Міська влада Львова почала влаштовувати біля Монументу Бойової Слави Радянської Армії бучні та гучні концерти, програми яких аж ніяк не пов'язані з цим святим місцем.

Повідомлення, яке ми отримали із Львівського обласного контрольно-ревізійного управління, свідчить про те, що місцева влада не виділяла з бюджету для утримання в належному стані Пагорбу Слави, Солдатського Меморіалу і Монументу Бойової Слави Радянської Армії - жодної копійчини!

А про численні акти вандалізму, що були вчинені на Пагорбі Слави і про дві кримінальні справи, які були порушені за цими фактами і говорити тоді.
Зрозуміло лишень одне. Львівська влада і безпосередньо її посадові особи всіляко ухиляються дати публічну оцінку кричущим фактам. Так було і після чергового варварського акту на Пагорбі Слави в ніч з 12 на 13 травня нинішнього року. Ні Львівська міська, ні Львівська обласна влади — ні пари з уст!

Відповідь, яку нам надіслало управління з питань внутрішньої політики Львівської ОДА, не витримує жодної критики. В цій чиновницькій відписці начальник управління С. Шеремета посилається на те; що, мовляв, П. Олійник пояснив свою позицію щодо заяви ВО «Свобода» та висловився, як голо¬ва ЛОО НСНУ у відповідній заяві, що була розміщена на сайті Galinfo.com.ua 14 травня 2007 року.
Далебі хочемо нагадати панові губернатору, що згідно чинного законодавства він повинен був висловити свою позицію публічно не як голова ЛОО НСНУ, а як голова Львівської облдержадміністрації, оскільки не політичні партії несуть відповідальність за облік і збереження пам'яток Великої Вітчи¬зняної війни, а органи державної влади і місцевого самоврядування. Крім того, свою позицію П.Олійник повинен був оприлюднити в друкованих засобах масової інформації; і аж ніяк на зазначеному сайті, бо цей сайт не зареєстрований у Мін'юсті України і відповідно до чинного законодавства не є засобом масової інформації. Отож, як кажуть у народі, пан губернатор П.Олійник просто тримав дулю у своїй розкішній губернаторській кишені. Така позиція, вочевидь, пов'язана з тим, що Президент України В.Ющенко пообіцяв ство¬рити в Україні музей «Радянської окупації» та водночас поставив в один ряд зі славним сином українського народу генералом Миколою Ватутіним, що боровся з фашизмом - поплічника фашистів, гауптштурмфюрера СС Романа Щухевича, який отримав од гітлерівців два Залізні Хрести та одну медальку мілітарну.

Така владна політична атмосфера а регіоні призвела до того, що під час серпневого футбольного матчу «Динамо (Київ) - Карпати (Львів)», в секторі, зайнятому львівськими фанами, був розгорнутий нацистський прапор зі свастикою. Проте поряд з ним спокійно і незворушливо стояли вболівальники в біло-зелених шарфах із символікою команди «Карпати» з галицького «острова свободи».

Отож, недаремно, мабуть, у багатьох українських болільників виникла асоціація із легендарним «матчем смерті», коли під час фашистської окупації Київські динамівці майже з таким же розгромним рахунком рознесли вщент годованих гітлерівським футболяків.

Висновки з усього сказано вище напрошуються самі: владоможці Львівщини постійно і цілеспрямовано ведуть протизаконну і антидержавницьку політику, намагаючись усіма доступними їм способами і методами витруїти, вичавити і випалити з пам'яті людей будь-які спогади про всесвітньоісторичну Перемогу радянського, - в тому числі й українського народу над чумою XX століття - фашизмом. Вбравшись у білосніжну тогу галицької політичної цнотливості, львівські «демократи-аристократи» на очах враженої України і всього цивілізованого світу - хвацько витанцьовують розгнузданій екстремістські гопаки на могилах полеглих солдатів Великої Вітчизняної війни. Політичні мародери нишпорять по українських цвинтарях цілуючись відібрати у героїв навіть імена а, натомість, злодійсько-шулерськими способами вкрасти їхню бойову славу й пришпандьорити поцуплене на знеславленій і побитій міллю бандерівсько-дивизійні штандарти.

І Ви, кабінетне панство, котре зі шкіри пнеться, аби привласнити ста¬тус духовної столиці України, - вважаєте, що не полюдськи?! Ви, хто, уподібнівшись шоу-зіркам, нав'язливо демонструєте свою неймовірну побожність, - переконані, що це по-христіянські?! Та побійтеся бога, чиновні парафіяни!

Повірте, панове, заклопотані власною адміністративною величчю, - нічого, окрім бридкої фізіологічної огиди, ваші діяння, спрямовані на те, аби кинути мертвих героїв на поталу і глум, - в українського народу не виклика¬ють. Ми твердо переконані, що така політика не тільки не сприяє єдності на¬ції, а навпаки, - ллє воду на млин сепаратистських зграйовищ, котрі розколюють Україну на Схід і Захід.

Отож, Львівські проводирі мають і відповідні «здобутки» у цій сфері. Передусім то правовий нігілізм, оскільки відверто не виконуються і затято ігноруються Українська Конституція та Закони, прийняті Верховною Радою. По-друге, керівники Львівщини демонстративно протиставляють себе Вели¬кім Україні, де пам'ять про Велику Вітчизняну війну та їх героїв шанується трепетно і щиросердно, ї, по-третє, подібна політична лінія чудово римується зі зловісним ікластим неофашизмом, який все нахабніше піднімає кошлату голову над мальовничим просторами Галичина.

Мертвим не боляче? Ні, болить ця рана і мертвим, і живим, і ненаро¬дженим землякам нашим. І коли Львівська влада намагається вдруге убити полеглих воїнів Великої Вітчизняної війни, - справа нашої честі захистити своїх мертвих. На тому стоїмо і стояти будемо.