Вишикувалось на сцені десяток почесних гостей. Серед них і Садовий (посередині), який одразу ж отримав почесну місію сказати кілька слів. Мер чемно побажав усім здоров’я (серед народу навіть хтось з придихом подякував). Забув, як же воно називається, отой водний (він виявився комплексом) - згадати помогли. Розповів, як це все чудово. Всі втішені, передай слово далі і таке інше.

Самі розумні, вирішили перечекати всі промови у затінку збоку сцени. Хто ж ото знав, що звідти прапора понесуть? Можна ж чемно було про то сказати, у дусі «відійдіть будь ласка». А то ж ні, з незадоволеним виразом обличчя: «Дівчата, невже так треба тут стояти? Зараз прапор понесуть». Та все ж, пробачимо цю маленьку неґречність людині з підігрітою сонцем головою.

Отже, урочисте підняття-винесення. Спочатку почесне винесення прапора Національного Олімпійського комітету України. Тоді вже прапору самої України (сцену ним таки трохи попідтирали). Бронзовий призер попередніх Олімпійських ігор Дмитро Грачов чесно відтараторив клятву (тільки слова її розібрати виявилось тяжко).

А далі вже гопак з акробатами (а це вже штука на любителя). Тому плавно переходимо до перерізання червоного мотузка на вході до «Пляжу». Здається, народ прийшов саме через це. Вся орава біля дверей – на старті.

Та воно й не дивно. Бо ж, якщо спробувати логічно подумати, яке відношення Львів до Пекіну має? Ну поїхали наші спортсмени медалі здобувати. Але ж їм від тих урочистих відкриттів ні холодно, ні жарко. Та й львів’яни не сильно перейнялись духом Олімпійських ігор. Хоча Садовий з цим не погоджується.

«Я думаю, що це дуже важливо. Інтуїтивно вони відчувають там нашу підтримку, - впевнено говорить львівський голова, після почесного обходу 50-метрового басейну. – Я думаю, що привезуть олімпійські медалі».

Ну що ж, надія помирає останньою. Хай їм (спортсменам) інтуїтивна підтримка Садового з народом і помагає.