Lykke Li "Wounded Rhymes" (2011)

Шведська принцесочка електропопу, інфантильного балеарику та фолкових таємниць з дебютника "Youth Novels" (2008) вже тоді сигналізувала, що у строкатості – сила.

Транзитнувшись в L.A. для запису "Wounded Rhymes", Lykke Li демонструє ще більшу у своїй епічності, масштабності та голосистості строкатість.

Романтика 80-х виразно простежується тільки на дрім-поповому інструменталі "Jerome". Авант-попні забіги слідами Кейт Буш більше орієнтуються на саунди її модернових послідовниць ("Unrequited Love") і у випадку лісових салютів прихлопам Bat for Lashes на "Silent My Song" – просто є зайвими, хоча й зберігають рівень найкращих треків диску.

Електропоп безмежно жадаючи перкусійної атаки, грається впливами мінімалізму, хаммондової театральності та дарковістю піонерської електроніки, щоб жваво пританцьовувати біля Fever Ray ("I Follow Rivers"). Там, де дарковість вступає дорогу лісовим феям, інфантил дуже епічними хвилями ("Love Out of Lust") докочується до ніг незабутнього хіта Ванесси Параді "Joe le Taxi".

На тому зі згадками про "Youth Novels" можна фінішувати, бо інша частина "Wounded Rhymes" (зважаючи, певне, на місце запису) грається гаражним блюзом та його театралізованими жахіттями з силою різної потойбічності та докорами останнім 2-м бандам Джека Вайта. Стоїцизм "Youth Knows No Pain" естафетить героїці наступу на "Get Some" з афробітом та драйвовим фолковим відьмацтвом, що є неформальним лідером диску. Блюз-роковий хоррор "Rich Kid Blues" дає вже звичну причитальницьку традицію, але від того не втрачає своєї внутрішньої сили і за цим параметром – то найдисциплінований трек альбому.

І куди ж на цих територіях без обіцяних балад. І якщо "I Know Places" ще тримається в параметрах довершеної тихості, то "Sadness Is a Blessing" завозить свою масштабність під такі церковні стелі, де дзвони так гатять на всі децибели американської традиції, що хоча в цьому, без сумніву, гімні й не спостерігається аж такого пафосу, але на межі поступок попсовості він все ж перебуває. Занадто солодкий (сентиментальний) він навіть на тлі карикатурних жахів з дарковими настроями. Бо навіть без таких циркових номерів Lykke Li вже дуже близько підібралась до королівського статусу Fever Ray.

1. Youth Knows No Pain
2. I Follow Rivers
3. Love Out of Lust
4. Unrequited Love
5. Get Some
6. Rich Kid Blues
7. Sadness Is a Blessing
8. I Know Places
9. Jerome
10. Silent My Song

Arbouretum "The Gathering" (2011)

4-й альбом братви з Балтімора, де їх стоунер ще більш безпросвітний та суровий, ніж на попередніх "Rites of Uncovering" (2007) і "Song Of The Pearl" (2009).

З парафій останніх можна відшукати хіба що баладку "Highwayman", на всій іншій території Arbouretum кидаються гігантськими брилами чи тягнуть під землею на своїй шиї материки до найшвидшого воз’єднання в праматірній формі.

В одних місцях на "The Gathering" більш відчутно виступають прогові впливи з характерними гітарними запілонами ("The White Bird", "When Delivery Comes", "The Empty Shell"), які спільно виливають монументальну силу "Song of the Nile". В інших місцевостях – не важко помітити більше хардові ("Destroying to Save") чи думові ("Waxing Crescents") нюанси, а то й гранжеву тінь голосу фронтмена Pearl Jam.

Ще трохи й Arbouretum перетягнуть на себе усю стоунерну славу Kuyss чи Fu Manchu.

1. The White Bird
2. When Delivery Comes
3. Destroying to Save
4. Highwayman
5. Waxing Crescents
6. The Empty Shell
7. Song of the Nile
8. Poseidia (Bonus Track)