«Чому Василь Барвінський став об’єктом ненависті непримиренних ідеологічних служб? Що було у нього такого, що ставило його в ряд із найбільш забороненими, найбільш небезпечними для режиму діячами? Такими як Лесь Курбас та Стус, яких переслідували і знищили? Що було у Барвінського такого особливого?

Він був справжнім українським аристократом. Не так багато було аристократів духу. Еліта з низки причин дуже складно розвивалася. Про це влучно колись писав друг Барвінського Станіслав Людкевич, що наша еліта або спольщувалась, або зросійщувалась. Ті українці, які для влади уособлювали вершину духу, вершину аристократизму мали чимало перепон для творчості, ставали об’єктами тиску. Їм було надзвичайно складно».

«Вся родина Барвінських, не лише Василь, стала тією опорою, на якій виросла українська культура і свідомість».

«Барвінський був пасіонарною особистістю. Він відчував дух своєї землі, своєї традиції.
Композитор отримав прекрасну освіту, з блиском закінчив Празьку консерваторію по кількох напрямах.

Композитор, музикознавець, педагог, громадський діяч, людина обдарована літературним талантом, повсякчас задавав собі питання, а що зараз треба українській нації, тут і зараз, і що я можу для цього зробити?»

«Дослідниця його творчості Стефанія Павлишин слушно зауважила, що найцікавіші свої твори Барвінський написав у Празі. У Чехії він мав можливість повністю віддаватись композиторству. Натомість, повернувшись до Львова, Барвінський був змушений обмежити свою творчу активність. Тим не менше йому вдалось успішно розвинути той музичний напрямок, яким ми живемо і користуємось до сьогодні. Він підняв Вищий музичний інститут імені Лисенка так високо, настільки міцно заклав фундамент піаністичної школи та розвинув інші напрямки, що навіть репресії видатних музикантів, інтелігентів, що були після Другої світової війни (коли більшовики вивезли 25 % галицької інтелігенції на Сибір), цей страшенний морок, не зумів знищити внесок, який здійснив Барвінський».

«Ми ще далеко не до кінця оцінюємо і усвідомлюємо роль цього митця в нашій культурній традиції. Ми знаємо, що він був автором дитячих творів, які видавали в Японії, в Сполучених Штатах Америки, Німеччині та інших найбільш престижних видавничих центрах. Барвінський опанував наймодерніші тогочасні напрямки. Можливо, серед інших композиторів свого часу він був найбільш сміливим модерністом, який поєднав імпресіоністичну техніку з експериментальною.

Композитор зумів поєднати сміливі інновації з національним елементом.

Можливо аристократизм духу, багатогранність особистості та незламна духовна сила були тими найбільшими небезпеками, через які 60-річного композитора визнали політично небезпечним і відправили у табори. Його настільки боялась ця потужна велика машина, що його не посміли арештувати у Львові. Композитора хитрістю виманили в Київ і коли він виходив з літака, його затримали працівники НКВД. Наскільки ж сильно треба було боятись його впливу, руки цього чоловіка?

Василя Барвінського заарештували у 1948 році. Потім було довге заслання на 10 років у Мордовію.

І навіть там, у таборах, він продемонстрував шляхетність та високий дух. У засланні композитор написав твір «Молитва», який підсумовує його творчий шлях і є образом тих в’язнів, які ввечері після важкої праці повертались і молились. Ця тема лягла в основу його твору, написаному всупереч усіх випробувань.

Василь Барвінський повернувся із заслання і довів, що можна стати вище своїх кривдників і тих, хто його гнобив. Композитор нікого не звинувачував, потрохи відновлював з пам’яті всі твори, які спалили. Тут знову ж таки, виникає питання, як треба було боятись його, аби знищити усю музичну спадщину? Яка сила в них була закладена? Що нам ще належить відкрити в творчості Барвінського?»