Madonna "Hard Candy" (2008)

Новий і 11-й альбом Мадонни спродюсований, окрім її святійшої персони ще й такими монстрами, як Timbaland і The Neptunes + Джастін, мазафакін, Тімберлейк. Після "Confessions on a Dance Floor" (2005) Мадонна стала ще однією учасницею ностальгічної хвилі 80-х - початку 90-х, на яку вже спокусився Moby, R.E.M, М83 та інші.

Timbaland і The Neptunes допомогли зафігачити Мадонні якісний, але нуднуватий альбомчик з повною торбою хіп-хопу, міні-рейвових амінокислот і жирного груву.

Мадонні явно не дає спати слава M.I.A. З огляду саме на її творчість в альбомі з'являються граймові штучки. На маргінесах бігають тіні Tricky і навіть Gnarls Barkley (1-шо альбомний). Очевидно, ще Мадонну не влаштовує слава і Erykah Badu, в останньому альбомі якої "New Amerykah Part One" Rollingstone.ru не побачили жодного хіта. Хоча за драйвовістю і оригінальністю Баду обставляє Мадонну по повній програмі.

Без всієї цієї братви, все це нагадує старі треки Мадонни у модерній обгортці і з модним пульсом на часі. Після більш-менш нормальних перших 2-х треків валить кислотна (з закосом відомо куди) і якась нудна "Give It 2 Me" з алюзіями на Burial (також першоальбомний). В "Heartbeat" приплюсовується техно також з ще з тих далеких кислотних часів. То все так собі ніччо пританцьовує, але нуднувато і неново. Ще одні пірамідно-кліпсові штучкі з 80-х: "Incredible" і "Spanish Lesson".

Початок "Dance 2night" чомусь є якимсь незрозумілим салютом треку Принца "Chelsea Rodgers" з його останнього альбому, а жирні баси йдуть слідом за минулорічним альбомом французів Justice (хоча, навколо останніх більше пританцьовує "She's Not Me").

Після таких слабеньких треків, до повного щастя "Hard Candy" приплюсовуються тільки "Candy Shop", "4 Minutes" і "She's Not Me". Вищою лігою каббалістичного щастя являються "Beat Goes On", "Voices" зі своїми східними мотивчиками. За суперлігу віддувається "Devil Wouldn't Recognize You" з дивним поєднанням хіп-хопу, амбієнту, класики і грозового дощу.

От така модерна штучка від Мадонни, малята. А що вона почне співати, коли почне жити з Гудзьом?

1. Candy Shop
2. 4 Minutes (feat Justin Timberlake)
3. Give It 2 Me
4. Heartbeat
5. Miles Away
6. She's Not Me
7. Incredible
8. Beat Goes On (feat Kanye West)
9. Dance 2night
10. Spanish Lesson
11. Devil Wouldn't Recognize You
12. Voices

James "Hey Ma" (2008)

Манчестерські дідугани-рокери James повертаються на арену цього цирку з новим кульним альбомчиком і провокаційною обкладинкою до нього. Деякі сайти пишуть про схожість James з Embrace. Але життя, драйву і переповненої радості від такого лайфу в манкуніанців набагато більше, ніж в їхніх зьом з західного Йоркшира.

Та й духові валять в James і за Embrace, і за U2 і, мейбі, навіть за Simply Red, разом взятих. Про Coldplay, Travis і особливо про Stereophonics, краще промовчати. Краще вже загадати крейзанутих ірландців The Levellers і американців Ours.

На виході маємо якесь таке неземне торжество духа і світла, що небесне воїнство мало прикусити язика від заздрості щодо такої повноти життя. Тут не грають музику. Тут її розкидають жменями на весь космос. Не забуваючи і про тиху радість.

Вокал Tim-а Booth-а підриває на денс, не даючи забути старий добрий madchester (особливий привіт зьомам The Stone Roses в треці "Waterfall").

Серце розривається між "Oh My Heart" і "Upside" в якості найкращих треків альбому. Де ще було стільки щастя і радості в кількахвилинних треках? То просто розриває на всю розу вітрів і це не Joy Division.

Нетерпіння від перепрослуховування "Bubbles", "Hey Ma", "Waterfall" може довести до серйозних травм. Балади "Semaphore" і "Of Monsters and Heroes and Men" перекривають рух на усій ділянці життя. Духова партія "Whiteboy" напевне, намагається підірвати самого Творця в цей божевільний відривон старих манкуніанців, ніби МанЮ вже виграли лігу Чемпіонів.

Просто крейзанутий альбом, яких молоде покоління покоління чомусь не випускає, бо заглиблене у свою депресію і дурнуватий гламур. Щоб ми так жили. 10 балів!

1. Bubbles
2. Hey Ma
3. Waterfall
4. Oh My Heart
5. Boom Boom
6. Semaphore
7. Upside
8. Whiteboy
9. 72
10. Of Monsters and Heroes and Men
11. I Wanna Go Home

Infinite Livez vs Stade "Art Brut Fe De Yoot" (2007)

Абсолютно безбашений і заглючений альбом-перестрілка між репером Livez та електронщиком Stade. Місцями то всьо залітає в якийсь обнюханий "Моментом" какафонічний саунд, а вилітає дурнуватою м'ясорубкою, таким собі гібридом Autechre і Mars Volta (також обнюханим "Моментом").

Стьобні страшилки переповідають історії репу, джазу і електроніки (навіть дабстепу) в нових реаліях. Слабонервними альбом категорично не рекомендується. Тут зайшли ще далі ніж Dalek. Щоб в цьому переконатись варто послухати тільки "Unbiased Reductionism in 21st Century Music Practices". Глітч, індастріал, мінімал-техно і завивання Livez-а. Повністю не рекомендовано вагітним – "webcamwoman.co.uk".

Самтаймс, то важко назвати і репом. То просто якісь роздерті шматки, кавалки, обрізки, гайки без болтів, речі поза сферою свого використання, пазлова система видобування саунду з нічого і дикий стьоб ("Right Here, Right Now").

"The Confessions of a White Backing Band" і "Track 10" стають психоделічною розповіддю німого робота про сідання своїх батарейок, якому до повного щастя прищемило ще яйця дверима космічного корабля. Щось "людське" можна відшукати в "The Ballad of Baby Man", напевне найбільш легкому для сприйняття треці альбому, який перелазить в поступове здихання обкуреного робота Вертера між купою дрібних механізмів, деталей і сміхуйочків.

"Art Brut Fe De Yoot" може сміливо претендувати на звання найбільш обкуреного і дурнуватого минулорічного альбому. Ще одні 10 балів на диски 2007 року.

1. Intro
2. (^_^)zzZ
3. The Taste of Jazz to Cum
4. Unbiased Reductionism in 21st Century Music Practices
5. webcamwoman.co.uk
6. Right Here, Right Now feat. Joy Frempong
7. The Confessions of a White Backing Band
8. The Ballad of Baby Man feat. Pascal Auberson
9. Artyfartypartynazi feat. Joy Frempong
10. Track 10
11. From Now On Things Are Going be Different