«Стабільність та благополуччя». З цим простим слоганом Президент України Віктор Янукович та його Партія регіонів хочуть виграти вибори 28 жовтня. Пан Янукович заявляє про певні здобутки, зокрема про футбольний чемпіонат Євро 2012 цього літа, який успішно прийняли Україна та Польща. Але чимало виборців пригнічені. Більше, ніж половина опитаних каже, що країна йде «не тим шляхом». А ще більше кажуть, що навіть не сподіваються на вільні та чесні вибори.

І саме це почуття національного занепадництва та відчуження може допомогти Партії Регіонів та її союзникам втримати більшість у Раді (парламентів), якщо не здобути дві третини місць ‒ цього достатньо для зміни Конституції. Теоретично, пан Янукович може наблизити Україну до Європи. Але є всі ознаки того, що Україна під ним усе глибше тоне в кумівстві та авторитаризмі.

Партії Регіонів на руку новий закон про вибори, прийнятий 2011 року. Половину з 450 місць у Раді займуть переможці-мажоритарники, більшість з яких підтримує керівну партію. За це опозиція певною мірою має звинувачувати себе: вона голосувала за зміни, виявивши і бездумність, і неорганізованість.

Переваги у висвітленні в ЗМІ, підкуп виборців, технічні кандидати та партії також посилюють шанси Януковича. Його партія може перемогти на сфальсифікованих, але ззовні правильних виборах.

І не важливо, що лідер опозиції, Юлія Тимошенко, та її союзник Юрій Луценко у тюрмі та поза виборчими списками. Один Західний дипломат каже, що ці вибори «можна відмітити зірочкою».

Хоча електорат ставиться до пані Тимошенко радше зі скептицизмом, аніж з довірою, вона має значний досвід проведення кампаній та майстерно виконує політичні маневри.

Григорій Немиря з коаліції пані Тимошенко каже, що її відсутність у цій кампанії призвела до «морального та практичного руйнування». Це пояснює, чому пан Янукович так сильно прагнув побачити її за ґратами.

Кампанія було би в’ялою, якби не з’явився чемпіон світу з боксу Віталій Кличко зі своєю партією «УДАР». Пан Кличко критикує пана Януковича, але тримається осторонь від об’єднаної опозиції. Хтось вже думає, що пан Кличко позмагається з паном Януковичем на найближчих президентських виборах у 2015 році. Він може привабити виборців з Півдня та Сходу, які втомилися від пана Януковича, але не бажають голосувати за когось із табору Тимошенко. Але це сильно залежить від терпіння та майстерності пана Кличка, якого поки не випробував ринг політичний.

Більшість українців хотіли би стати ближчими до Євросоюзу, але неясно, чи буде реанімована угода про асоціацію, яка посилить торгівлю. Перемовини заглохли після суду над пані Тимошенко. Пан Янукович думає, що може просто почекати, поки про це забудуть. Європейський дипломат каже, що його українські колеги, мабуть, думають: «Ми настільки важливі, що все буде по-нашому». Але вони недооцінюють фрустрацію та втрату інтересу з боку Європи, так як і недооцінили силу зворотної реакції на ув’язнення Тимошенко.

Натомість Росія жадає заманити Україну у свій Митний союз, який без неї не розквітне. Але попри всі розмови щодо його проросійськості, пан Янукович відчайдушно хоче не стати «просто ще одним губернатором Путіна», ‒ каже Володимир Фесенко з місцевого дослідницького «Пента Центру».

Панові Януковичу справді до вподоби «вертикальна влада» Володимира Путіна. Зміни у законодавстві зробили суди сильно залежними від пана Януковича, підконтрольний йому Конституційний Суд у 2010 відновив чимало президентських повноважень. Завдяки рейдерству вірні Партії Регіонів посилили свої позиції у бізнесі. Статки двох синів пана Януковича та їхніх друзів – групи під назвою «сім’я» ‒ помітно зросли, створюючи нову бізнесову та політичну еліту, залежну від пана Януковича.

Але Україна – не Росія, а пан Янукович – не пан Путін. Регіональна та політична неоднорідність країни призводить до «плюралізму за замовчуванням», - каже Олексій Харан з Києво-Могилянської академії. Пан Янукович та місцеві олігархи пливуть в одному човнику: президент має обов’язки перед олігархам, і в той же час вершить їхні долі. Наприклад, мережу ЗМІ країни контролюють різні олігархічні групи, а не пан Янукович чи його сини.

Тим часом впливові олігархи, які довго фінансували Януковича та Партію Регіонів насторожено ставляться до «сім’ї» та незадоволені відчуженням України від Європи. Деякі члени правлячої партії прагнуть реформ. Віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко винить «брак політичної волі» в тому, що прогрес обмежений. Між іншим, Україні доведеться підняти ціни на газ та знецінити свою валюту, аби отримати допомогу від МВФ, яка їй відчайдушно потрібна.

В кінці кінців, не так вже й багато чого зміниться після виборів. Зневіра після Помаранчевої революції 2004-2005 створила ідеальні умови для зміцнення влади пана Януковича та створення того, що Андерс Аслунд з Peterson Institute, дослідницького центру у Вашингтоні, округ Колумбія, називає «диктатурою хижаків». Панові Януковичу було би значно важче це зробити, якби він, а не помаранчевий табір Віктора Ющенка, здобув президентство у 2004. Іншими словами, можливо, панові Януковичу пощастило, що він програв тоді – просто аби стати сильнішим зараз.