Тоді вам варто прочитати інтерв'ю з Маркіяном Іващишиним, засновником і директором Мистецького об'єднання “Дзига”, людиною, котра не боїться працювати з культурою.

МО “Дзига” організовує чимало різноманітних мистецьких фестивалів, зокрема цього тижня розпочнеться JazzBez, чи багато туристів приїздить до Львова спеціально на ваші фестивалі?

Щороку більше. В основному, все залежить від популярності або “недоступності” виконавців, які приїжджають на фестиваль. Цього року, я знаю точно, що з України та близького закордоння приїде багато людей послухати легендарних американських джазменів Джона Бізслі та гурт "Tarbaby", на поляків "Contemporary Noise Sextet", Януша Муняка.

Це складна музика, але в Україні є кілька тисяч людей, які кохаються в цій музиці. А ми даємо рідкісну нагоду побачити кумира в себе на батьківщині. Проте, це вибірковий, цілеспрямований туризм.

На скільки вигідними є такі елітарні фестивалі для залучення туристів до міста?

Як показує досвід на Заході, а там дуже великий потік туристів, міста, які мають свою історію, культуру, дбають якраз за фестивалі інтелектуальні. Але там туристи мають вищі культурні вимоги, і, відповідно, фінансові. Це турист, який не ходить в МакДональдз, не живе по хостелах. Хоча, молодь активно відвідує такі фестивалі.

Але цільові фестивалі роблять потужні тренди. Для прикладу, люди знають, що на початку червня обов'язково буде джазовий фестиваль у Равені і планують відпустку виходячи з цього. Я так само, коли їду відпочивати закордон, дивлюсь де є якийсь цікавий фестиваль і на той час шукаю собі помешкання.

На скільки серйозний потенціал у Львова, щоб стати успішним у культурному туризмі?

Потенціал великий. Але у нас проблема з культурою загалом. Вона недофінансована, дуже важко розвиватись методично. Львів зараз як туристичний об'єкт найкраще використовує себе в архітектурі. Але всі ці будівлі було зведено до нас, а культурний туризм це радше виняток.

Ми можемо говорити про три-чотири фестивалі у Львові і навколо Львова, які можна віднести до такого явища як культурний туризм. Тому що гастрономічні свята — це загравання з дешевим туризмом. Їх важко назвати культурою. Це обслуговування звиклого туриста, який приїхав на один день, подивитись на місто, архітектуру, відчути настрій і поїхати.

Музейний потенціал у нас взагалі незадіяний. Львівські музеї – хороші, але експозиції важко міняються і не завжди є актуальними і безперечно сервіс, який винятково відлякуює.

Зараз у світі популярні тури в мікросередовища. У Львові багато художників повідкривали квартирні галереї. І я б не сказав, що вони програють по відвідуваності Палацу мистецтв. Такі речі теж не варто пропускати повз увагу.

При активному розвитку туристчиної індустрії є і свої загрози, зокрема втрата своєрідної атмосфери міста, незадоволенні мешканці.

Бо це правило. Ми тішимося великій кількості туристів, а громадяни цього міста згодом відчувають себе забутими, вони починають ставитись до туристів скептично, а потім агресивно. І дуже багато таких міст. Інколи туристи несуть справді багато проблем. У такому випадку потрібно шукати баланс, думаю, саме культурний туризм може знайти спільну точку у цій ситуації.

На які ваші фестивалі приїжджає найбільше людей?

На "ФортМісію" і "Флюгери Львова". Це формати опенейру, вони пов'язані з великою кількістю людей. "JazzBez" збирає до 10 тис. людей. Більше людей не може відвідати фестиваль, бо у нас досі немає адекватного концертного залу. Це суто технічні проблеми, які спиняють ріст.

Ви були одним з тих, хто намагався вибороти для Львова звання культурної столиці Європи у 2016 році. А це увага зі сторони інших країн, це інвестиції в культуру. Якби не Вроцлав переміг у цьому конкурсі, а Люблін, які б речі можна було реалізувати?

Ще ніби шанс лишився, але він не на стільки органічний як це було з Любліном. Ідея провести частину заходів "Культурної столиці Європи" у Львові – це наша спільна ідея з люблінськими колегами. Для них це було необхідно, а для Вроцлава це буде подарунок. Ми розраховували, що цей статус внесе певні системні зміни, ми говорили про осучаснення музеїв, бібліотек, активних сучасних культурних центрів. Але зараз важко про це говорити.

Приблизно 200 проектів було заплановано провести, які би мали змінити саму систему культури у Львові та у Львівській області.

Культура в Україні не сприймається серйозно владою, оскільки вона не приносить таких прибутків як промисловість. Як ви вважаєте, на культурі можна заробляти?

Я маю один приклад. Є місто Цинцинаті, на півдні Америки, категорично депресивне. Перше, що вони зробили, коли думали про реанімацію міста, створили центр сучасного мистецтва. Директор цього центру показував департаменту міста, скільки зекономилось на хуліганах, на бандитах, включно з важкими злочинами.

Культура не дає прямі гроші, а опосередковані. Появився центр сучасного мистецтва, поряд вліпили банк і воно так пішло. В Америці вважають, що основним містоутворюючим фактором є центри сучасного мистецтва і лікарні, потім школи і освітні заклади. А опосередковано навколо того всього формується економіка - банки, ресторани, фабрики.

Ви особисто на культурі заробили що-небудь?

Заробив. Як мінімум, в рай попаду. Масу задоволення заробив. А проживаємо ми з кнайп. Вони взаємодоповнювальні. Але це не є правильно – це ні ресторанний бізнес, ні культурний.

На заході теж ніхто не заробляє на культурі. Цієї ілюзії вони давно позбавились. Є елемент шоу-бізнесу, який напряму зв'язаний з медіапростором. Великі гроші заробляються там.

Чи МО “Дзиґа” буде пропонувати свої проекти під час ЄВРО-2012?

Думаю, що на час чемпіонату ми зробимо вулицю Вірменську "вулицею без футболу". УЕФА зробить фанзону перед оперним і уявляю, що там буде. Багато хто захоче відпочити від цієї навали. І патріотам Львова варто було б зробити кілька амбітних культурних проектів, за які не було б соромно, а не демонструвати виключно самодіяльність, дитячі колективи.

Ми пропонували проект "Фанартія — країна фанів". Ти їдеш вболівати за футбол своєї країни і поза тим ти є і фанатом певного культурного явища. Наприклад, я є фанатом академічного мистецтва і якщо мені привезуть Кремера і це буде не в той день, коли грають футбол, піду на таке.

Якщо ти позиціонуєш себе як панк, емо, відносиш себе до середовища академічного мистецтва, джазу, то ходиш і шукаєш щось, що тобі відповідне. Потрібно багато маленьких різних проектів пропонувати, а не щось одне велике. У Львові зробити 50 подій по 100 людей — дуже просто і є місця. Чиновники тішаться, коли в одному місці є 100 тисяч людей. Але хтось піде на дискотеку, хтось в театр Курбаса.

Ви вважаєте, що футбольним фанатам буде щось цікаво окрім футболу?

Це не так футбол, як патріотизм, буде багато багатих людей. До Львова приїдуть поляки і частина України. Коли я їду в Італію на фестиваль, я не тільки відвідую фестиваль, а ще два дні трачу на Флоренцію, бо маю нагоду. Так само люди на Євро 2012 їдуть підтримати свою збірну, але вони їдуть на тиждень.

Ніхто не їде на один день і такі прості речі потрібно передбачати. Якщо ми зможемо дивитись на культуру очима людей, своїм поглядом, а не ставити галочки на документах, то зможемо розвиватись. А ні – то паразитуватимемо на залишках чудової архітектури, створеної минулими поколіннями.