Марто, чим відрізняється мистецтво фотографії від інших мистецьких жанрів?

Зараз постала проблема, що багато фотографів не вважають фотографію мистецтвом, а розглядають її як комерцію. Фотографія – це настільки багатогранне і різнопланове мистецтво, що його можна розвивати і розвивати. Що стосується відмінностей, то у фотографії потрібно більше логіки і психологізму, аніж суто таланту. Це мистецтво, яке вимагає постійної інтелектуальної роботи.

Чому ти вибрала саме жанр портрету?

Якщо чесно, я сама не знаю, чому  почала фотографувати. Відбувся певний прогрес і вже за рік я купила фотоапарат, змінила об’єктиви. Мені було цікаво знімати. Знімати суто для себе, я не бачила  в цьому комерційного плану. Я знаходила цікавих людей, які мені подобались візуально. Я  хотіла передати (за допомогою крупних планів) їх погляд, внутрішній світ через об’єктив.

Портрет зараз дуже затерта тема. Популярними зараз є художні постановки, ще щось. Але, якби не було, в яких стилях я б не знімала, я все одно повертаюсь до портрету. Чомусь мені найбільше цікаві люди, незважаючи на те, що з ними важко спілкуватись і так само не завжди легко фотографувати.

Кого більше подобається фотографувати дівчат, чи хлопців? І з ким важче працювати?

З дівчатами легше знайти спільну мову. Коли я починала фотографувати мені було 16 років. Досить часто складалась ситуація: я йду по вулиці, бачу красивий типаж, хлопця, який би цікаво дивився  в кадрі і мені звісно кортіло б його пофотографувати, але цей страх підійти заговорити був настільки сильним, що я не наважувалась цього зробити. Присутність боязні, «Як це виглядатиме збоку? І що ця людина про мене подумає».

Тому спершу я практикувалась на друзях, перші чоловічі – портрети моїх друзів. У перспективі я планую зробити цілий проект чоловічих портретів.

Чоловіків важко фотографувати. Ця межа чуттєвості дуже складна, аби не зобразити його в якомусь неправильному, «не чоловічому» ракурсі і водночас передати якусь емоцію. Важко показати їхню харизму.

Аби знімки вийшли вдалі, людина повинна сподобатись тобі як особистість?

Рік тому я говорила, що сфотографувати можна будь-кого. Насправді це так важко. Я нічого не маю проти комерційної фотографії, я сама знімаю замовлення. Але мої роботи, які відомі, це портрети людей, які дійсно мені симпатичні. Є моделі важкі в спілкуванні, але фотоматеріал з ними виходить хороший. Треба все таки знайти якийсь контакт, спілкуватись. Якщо є легкість у знімальному процесі, немає напруги, то виходять вдалі фотографії.

Красива фотографія, яка вона? Її критерії на твою думку і чи є вони взагалі?

Я з цим можна сказати борюсь, із критеріями. Бо старша генерація фотографів, які багато знають про техніку, різноманітні нюанси, люблять критикувати: руки не так лежать, модель неправильно поставлена. Тобто вони акцентують увагу  на дрібницях, які не будують знімок.  Для мене фотографія красива, коли вона викликає у мене візуальний захват, якщо я повертаюсь до неї і банально хочу на неї дивитись. Тоді, чому ж я не можу сказати, що ця робота хороша? Незважаючи на порушення навіть композиційних моментів. Щоб на ній не було зображено. Будь-що.

Які типажі найбільше подобається фотографувати?

В мене багато друзів фотографів, які працюють з дівчатами із модельних агентств, котрі вміють поводити себе у кадрі. Я, якщо чесно, фотографувала дівчат, які вперше були на зйомці, і все одно була задоволена результатом, як людина себе подала.

Щодо зовнішності, то часто чую закиди, що на знімках у мене переважають рудоволосі моделі з ластовинням. Це не правда. Не переважають, хоча мені дуже імпонують люди з ластовинням, щось у них є особливе.

Якщо мені подобається людина, я буду старатись вмовити її, аби вона погодилась на фото сесію. Якщо є фото-магнетизм  до людини, тоді й результат буде хороший.

Які фотографії більше подобаються кольорові чи чорно-білі?

Чорно-білі. Мені здається, що вони виразніше передають риси, емоції. Вони красивіші.

Опиши, як готуєшся до знімального процесу і як він проходить?

Із власного досвіду, я бачу, що зйомка, яка не планується, якої не мало бути, (до прикладу, я когось випадково зустрічаю) часто дає хороші результати, красиві роботи, якими я дійсно задоволена. Коли я не планую, я дивлюсь по ситуації, керуюсь якимось внутрішніми переживаннями, сприйняттями того, кого фотографую. За таких умов, ти більше схильний до імпровізації, відкритий до ідей, аніж тоді коли все розписав і дотримуєшся плану. Натомість, коли я планую детально, буває, що не все виходить.

Фотографування це такий процес, коли ідеї зароджують миттєво, при самому погляді на модель. Дехто малює ескізи попередньо. Я ж навпаки ціную спонтанність і ту емоційність, яку викликає модель.

Що повинно бути в людині такого, аби тебе зачепило і викликало бажання по фотографувати її?

Є багато людей, яких я  зустрічаю на вулиці і вони мені шалено подобаються, я б хотіла їх пофотографувати, проте соромлюсь підійти, як вже розповідала. Я знаю, що втрачаю настільки сильні портрети.

Що повинно сподобатись? Насамперед виразні риси обличчя. Ця симпатія йде з середини, десь із шлунка (сміється), проходить крізь серце.

Буває таке, що я дивлюсь на людину і вже бачу її в образі.

Для тебе як портретиста краса, яка вона? В чому проявляється?

Я люблю нестандартні образи, їх вважаю красивими. Еталони, які нам нав’язав сучасний світ для мене примарні. Я вважаю красивими альбіносів, рудих і особливо в ластовинні. Коли  я бачу ластовиння на людському обличчі в мене «мурахи по тілу». Краса це те, чого немає в більшості.

Щоб робити хороші знімки потрібна дорога техніка?

На самих початках, у мене, звісно, не було хорошого фотоапарата. І я вважала, що техніка не є обов’язковою запорукою вдалого знімку. Але зараз мені здається, що хороша техніка помічна. Звичайно це дуже важливо, якщо в тебе є мислення, заплановані образи, які є потенційно успішними. Але якість теж важлива. Бо, якщо знімаєш  в темному приміщенні, ти ж не будеш підсвічувати ліхтариком.

Наскільки важливе натхнення  у фотографії?

Важливе. Воно приходить зазвичай після депресій. Я забиваюсь вдома, ні з ким не спілкуюсь. Потім думаю, потрібно щось познімати. Це так тебе притягує. Був період, коли я не знімала три місяці. І настільки відвикла, що фотоапарат більше мене не притягував.  Це мене навіть налякало. Але потім пішов потік ідей і я знову захопилась. Іноді добре робити перерву.

Українські фотографи, які їхні перспективи?

В Україні високий рівень фотографії, я зараз озвучую оцінку фотографки із Франції, яка є співзасновницею одного фотосайту у Парижі, з котрою я познайомилась на одному із наших фотофорумів. Мене здивувало, що вона на них робить. «У вас настільки високий рівень, проте про нас ніхто не знає», – сказала мені вона.

В Європі, по-перше, все легше. Я вважаю, що в нас є багато талановитих фотографів. Дивлячись на їхні роботи, складається враження, що це вже абсолютно сформовані майстри, у яких море замовлень, а насправді це люди, які мають ідею, талант, який реалізовують своїми коштами, без сторонньої допомоги. Їм важко.

Мені здається, що  в нас високий рівень, але ніхто не знає про наших фотографів, їхні роботи не продаються на «Сотбіс» чи «Крістіс».

Звичайно, є ще до чого рости і потреба розвитку, вдосконалення. Що стосується фотографії комерційного плану, то майстри СНД дійсно демонструють високий рівень, але якщо говорити про передачу психологізму, жанрові роботи, то ми ще не настільки сильні в цьому плані. Це суто моя думка. Проте, якщо цілісно оцінювати рівень фотографії, то він високий.