Чим більша к-ть любові в назві альбому чи усіх його треках, тим пропорційно децельна її присутність насправді. Аксіома ще раз забадяжена співачкою Maxima, яка мейбі більш знайома з динамо, ніж з динамітом.

Український шоу-біз, як й укрсучліт має манюні здобутки на ниві чогось просто цікавого, вже навіть не використовую слово "оригінального". На виході такої фігової ситуації сидять піарщики, які записують в анотації та рецензії хуєву тучу пафосного виїбону, згідно якого автор (чи авторка) є супер-пупер геніальним чєлом, що перекинув своєю творчістю усе Чорне море аж в якусь Сахару.

Яскравим прикладом такої лабуди, є форекзампл, галіма "Сьомга" Софії Андрухович, в анотаційних рядках якої написали, що таку ж книжку міг написати Генрі Міллер. Софії Андрухович й так до Генрі, як до моря рачки, та й Міллер, якби й написав таку тупу сьомгу, то швидше застрілився з того горя, ніж дав то до друку.

Музичними варіантами такої вітчизняної пурги є останні альбоми Океану Ельзи, Лами і Руслани з диким морем пантів та тотальним нулем без палочки у виставленому на люди матеріалі.

От з таким багажем підвалює й колишня бек-вокалістка Братів Гадюкіних тьотя Maxima зі своїм лямурним альбомчиком. Формально, диск "Ми взірвемо світ любов’ю" записаний в найкращих традиціях нео-шароварництва, що так щедро процвітає на неньці завдяки Ющу Трипільському.

Рафіноване і стерилізоване щастя для гуманоїдів. Вторинне. Затарене по гланди закордонними саундами, ідеями і примочками. Комерційне блаженство сайтів, тіпа umka.com.ua, що кожне гівенце називає канхвєткою, в надії чим швидше впарити диск тупому споживачу.

Комерційне копіювання в діапазонах Sheryl Crow, Tori Amos, Alanis Morissette, Joan Osbourne + море інших інфлюєнсів. Обкладинка диску з інтелектуальним закосіком під сцену "Eternal Sunshіne Of The Spotless Mіnd", де герої Керрі та Вінслет лежать на льоду (тільки Максіма тут ака якась Барбі без Кена).

До усього щастя підслуханого за бугром саунду ("Живі та здорові", "Ми взірвемо світ", "У раю", "Чотири стіни", "Мій дім – моя фортеця", "Новорічна" ), незрозуміло для чого доплітається "Сильніше звук", просто злизаний з "The Look" Roxette. "Колискова", що стартує нотами "Болеро" Равеля, також вписується в парафію так званої "жіночої логіки", вигаданої "чоловіками" і щедро експлуатованої так званими "жінками". Бо навіщо присутні на диску ці 2-ва прозорі треки (посеред вже вказаного моря злизаних звуків) – невідомо.

Окрім зазначених впливів, випливає просічена мода на 80-ті та навіть алюзії (чи краще навіювання) на музики Океану Ельзи, Лами, Руслани і Бумбоксу, бо попередні 3-ри бренди – це вагова категорія Максіми.

Лірика альбому вбиває тією ж беззубою рафінованістю ("Золота й небесна жінка " не счітаєцца). Модерні українські поети ніяк не можуть врубатись в ту просту річ, що слово "шал" ніхуя не виражає якоїсь еротіки чи порнографії. Що не зважаючи на свої шиплячі воно фальшиве й штучне. Що воно безпечне, як кошенятко в шалику. Що воно штиняє сентиментальністю 19-го століттям, а не лайфом сороміцьких пісень з "Бандурки" того ж 19-го століття.

Намагання втиснути в філологічно-вилизані тексти сленгових словечок, вилазять закономірним боком: "вчорашні помилки мене не підколять" – пластмасовою субстанцією невідомого походження, яка й так заканає для ротації на якомусь ефемі.

У своїй астрологічній відмороженості тексти диску б'ються, як риби головою об лід. Maxima пафосно співає про закупорені почуття, які рвуться на свободу. Почуття нафіг нікуди не вирвались. Емоцій, як кіт наплакав. Любові – як в горобця під коліном. Проскакують заскоки на читання моралі, а це вже піздєц творчеству.

Любові тут взагалі немає. Можна написати, що це любов пенсійного віку, але не хочеться образити дона Флорентіно і любов всього його лайфу – сексульку Ферміну.

Щось таке вже було в піснях Олександра Пономарьова: "секса – ноль, музика – сдохла", але він нарешті відшукав своє покликання, свою вищу місію – співати в рекламці про херсонські кетчупи. Maxima на своєму повному серйозі та відсутності іронії спокійно могла б співати в рекламці про бульбашки щастя від антиснідного фонду дочки Кучми і жінки Пінчука.

Під її любов'ю закошується травичка якоїсь політкоректної дружби. Спокійної, безбарвної, нудної. Такої любові не буває (про пенсійний вік домовились не згадувати). Все це схоже на звичайний випендрьож людей, які ніколи не любили, але так хочуть, що аж не можуть (усе як в Барбіворлді). Це не любов, це суцільний материнський інстинкт. Взірвати такою штукою світ – нереально, хіба що роздерти капронки, поспішаючи на побачення.

1. Живі та здорові
2. Ми взірвемо світ
3. Зима, весна, літо, осінь
4. У раю
5. Сильніше звук
6. Чотири стіни
7. Золота й небесна жінка
8. Дві душі
9. Поцілуй мене ніжно
10. Колискова
11. Мій дім – моя фортеця
12. Новорічна