Менше, ніж через місяць, з 1 квітня 2020 року медична реформа має перейти у свою «вторинну» фазу. Медичні заклади, які надають спеціалізовану (міські та районні лікарні) і високоспеціалізовану (обласні лікарні) медичну допомогу очікують серйозні зміни.

Усі заклади охорони здоров’я, які хочуть працювати з Національною службою здоров'я України, повинні змінити статус і стати комунальними некомерційними підприємствами (КНП). Також фінансування цих закладів із пліч держави у більшій мірі впаде на місцеве самоврядування. Таким чином, НСЗУ буде купувати у лікарень медичні послуги і оплачуватиме їх згідно встановлених тарифів. Тому і заробітна плата лікарів залежатиме від кількості наданих послуг.

Зміни для пацієнтів теж передбачені. Як задекларовано у тексті реформи, для людей з’явиться більше безкоштовних послуг і навіть можливість скаржитись на заклад чи лікаря в НСЗУ. На цe все у держбюджеті 2020 року передбачено 72 млрд грн.

Отже, «на папері» все просто прекрасно: держава позбувається зайвого фінансового навантаження, а люди отримують майже усі медичні послуги безкоштовно.

Проте передбачене і скорочення закладів, які займаються лікуванням туберкульозу та психічнохворих пацієнтів. Натомість про відкриття нових диспансерів не йдеться. Це стало причиною паніки серед суспільства: люди бояться, що хворі просто вийдуть на вулицю.

То як працюватиме задумане на практиці?

Про це ІА «Вголос» розповіли  засновник Української медичної експертної спільноти Ігор Найда, член організаційної ради УМЕС Костянтин Надутий і кандидат медичних наук та президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман.

Які покращення обіцяє реформа пацієнтам?

Усі послуги оплачуватиме Національна служба здоров'я України, а самі пацієнти не робитимуть жодних внесків. Щоправда, отримати консультацію чи медичну допомогу можна буде, отримавши скерування від свого сімейного лікаря.

Якщо людина захоче отримати консультацію у вузького спеціаліста без скерування від сімейного лікаря, то за ці послуги вона заплатить із власної кишені. Проте є і винятки.  Безкоштовно і без скерування можна буде звернутись до гінеколога, стоматолога, психіатра і педіатра.

Пацієнти зможуть самі обирати вузьких спеціалістів і медичний заклад, де хочуть отримувати медичні послуги. Тобто, зникне прив’язка до місця проживання. Це працюватиме так само, як із вибором сімейного лікаря.

У випадку інфаркту чи інсульту (це пріоритетні напрямки) усі послуги теж будуть безкоштовними. До цього списку входять лабораторні дослідження, МРТ, КТ, стенування, тромболітична терапія, реабілітація та цілодобовий моніторинг пацієнта.

Жінки також зможуть самі обирати пологове відділення, в якому вони хочуть народжувати. За усі послуги теж заплатить НСЗУ.

Усі скерування будуть отримуватись в електронному вигляді. Те саме стосується і медичної картки пацієнта. Крім того, нічого не можна буде купити у лікарів, а будь-які внески на будь-які рахунки стануть незаконними.

Чи можна це назвати докорінним реформування медичної галузі?

Ігор Найда:

Я взагалі не сприймаю слова «реформа» у тому вигляді, як подають цей термін сьогодні. Зміст цього поняття, як і демократії, дуже перекручений. Для мене більш прийнятне є поняття «зміни», а зміни у моєму розумінні – це процес, спрямований на досягнення бажаного результату.

Система охорони здоров’я не може стояти на місці, у ній постійно щось змінюється. Інше питання полягає в тому, що мета цих змін у нашому випадку не визначена. Я маю на увазі те, що не сформовано бачення і концепцію, чого ми хочемо досягнути і на яких принципах ми це зробимо. Ці аспекти не узгоджені із суспільством та медичною спільнотою. За таких умов жодні реформи не будуть успішними.

По-друге, я вважаю, що змінювати систему охорони здоров’я не просто необхідно, а вкрай потрібно. Водночас те, що зараз робиться, перетворює ситуацію у ще гіршу, ніж вона була. Справа в тому, що всі дії робляться або поспіхом, або навпаки затягуються, що є свідченням неефективного управління. Будь-які зміни – це насамперед людський компонент в єдності з технологіями. Молоді люди, які у нас прийшли до влади, мислять переважно технологіями, та й то застарілими, мавпуючи закордонне, а не категоріями людяності. Психологія нашого народу не може змінитися за один день за помахом  чарівної палички. Іншими словами, не може у нас бути все, як було колись, адже здоров’я людини не було і ще не є, на жаль,  найвищою цінністю держави. Однак все треба робити професійно й узгоджено з народом і медиками. Ми не можемо сліпо діяти так, як американці чи європейці. Вони живуть в умовах стабільності регламентуючих і поведінкових систем. А нас підганяють під ці  умови, не враховуючи психологічну і технологічну неготовність до цього.

Я підтримую скорочення того лікарняного комплексу, який ми маємо сьогодні. Я за те, щоб лікарняне ліжко було високотехнологічним, щоб лікар був кваліфікований, але водночас це не робиться за тиждень, рік чи навіть три роки. Такі процеси потребують щонайменше 5-10, а може й 30  років системної злагодженої роботи усіх гілок влади у єдності із суспільством. Повинна відбутись перепрофілізація, перепідготовка медиків, узгодження інтересів сторін і соціальний захист медиків. А так, як це зараз відбувається із туберкульозними диспансерами, це катастрофа!

Костянтин Надутий:

Реформа потрібна. Сама ідея перейти до фінансування закладів під надані послуги – це абсолютно правильно, так працює весь світ. Треба відійти від бюджетування до оплати послуг.

Але тут є і друге питання. Чи зможе ця реформа запрацювати так, як у нас прописано і профінансовано? Ні, не запрацює. Я так вважаю тому, що закладам пропонується укласти угоди із НСЗУ, бо інших джерел фінансування, як вказано, у них не буде. Тоді таким закладам доведеться надавати послуги за тарифи, які будуть у декілька разів нижчими за їхню собівартість. Одночасно із цим вступає в силу заборона брати гроші на ці послуги з будь-якого іншого джерела.

Семен Глузман:

Те, що затіяла Уляна Супрун, не є реформою і вона це прекрасно розуміла. Реформа – всеохоплююча системна зміна. Суть її ідеї полягала в тому, щоб забрати максимальну кількість грошей з медичної практики. Це якщо говорити цілком відверто. Те, що почнеться з 1-го квітня, це продовження ідей Супрун. Слова можуть бути іншими, але насправді замість того, щоб забирати гроші у мільярдерів та олігархів, влада вирішила шукати гроші деінде. Зараз ці кошти забиратимуть у найбідніших. Я говорю про дві найгостріші соціальні проблеми: закриття мережі туберкульозних закладів та скорочення приблизно удвічі мережі психіатричних закладів. Зрозумійте мене правильно, я ніколи не був проти того, щоб коригувати те, що відбувається у нашій галузі охорони здоров’я. Вона дісталась нам від СРСР і не могла більше існувати в такому вигляді.

У будь-якій цивілізованій державі соціальні реформи впроваджуються лише у кількох пілотних регіонах. Це робиться для того, щоб мати можливість виправляти помилки. А Супрун вирішила експериментувати над усією країною, це неприпустимо. Зараз мала б наступити друга частина цієї реформи. На словах все дуже красиво: держава дає медзакладам певні гроші, а решту фінансів додасть місцеве самоврядування. Але на практиці так не вийде. По-перше, місцева влада не має тих грошей, а по-друге, навіть якщо ці гроші будуть, то вони підуть на що завгодно, окрім психіатрії та лікування туберкульозу. Тому, якщо ця фаза реформи вступить у дію, це буде жахливо. Зараз закінчує роботу група спеціалістів, які визначають, чи можна зараз запроваджувати реформу, чи її потрібно переносити. На мою думку, необхідно зупинитись, передивитись умови і готувати населення до таких змін.

Такі необдумані дії можуть призвести до негативних наслідків. Без надання медичної допомоги будуть помирати люди. Також у нас буде епідемія туберкульозу, яка і так майже є. Багато людей є переносниками палички Коха. Закрита і відкрита форма хвороби – це все відносно. Закрита з легкістю може перейти у відкриту.

Тому реформу безумовно треба було втілювати, але не таким безумним чином. Давайте тоді закриємо усі лікарні, і тоді у нас з’явиться ще більше вільних грошей. Але ці гроші треба шукати не тут, а в офшорах олігархів.

Давайте все ж таки зясуємо: насправді щось зміниться для пацієнтів?

Ігор Найда:

Кваліфікована первинна медична допомога для дитини, дорослого і людини похилого віку вартує в 3-5 разів дорожче, аніж було вкладено попередньою владою. Що тоді говорити про «вторинку»?

Краще для більшості українців не буде. Буде 10-15% пацієнтів, які залишаться задоволеними. Там, де є хороший менеджмент, де знайдуть спосіб контактувати з органами місцевого самоврядування в регіонах з достатніми фінансовими ресурсами, це допоможе покращити ситуацію. У тих регіонах, які мають доходи, де є кваліфіковані управлінці, ситуація теж буде непоганою. У таких місцевостях є певний матеріально-технічний ресурс, хороші кадри і можливість лобіювати свої інтереси. Тому 10, 15, а може й 30% пацієнтів виграють від реформи. Проте скільки людей залишиться «за бортом»? За підрахунками експертів, кваліфікована первинна медична допомога для дитини, дорослого і людини похилого віку вартує в 3-5 разів дорожче, аніж було вкладено попередньою владою. Що тоді говорити про «вторинку», коли прийнятий бюджет такий мізерний ? Також у нас не вистачає кваліфікованих фахівців, насамперед управлінської ланки.

Крім того, Конституція України забороняє поділ людей на тих, хто прив’язаний до сімейного лікаря і тих, хто ні. Мені не мають права заборонити отримувати рівні права з людьми, які уклали договір з сімейними лікарями. От як тепер бути? Тобто, питань більше, ніж відповідей.

Якщо підсумувати, то повторюсь: максимум 30% людей будуть лікуватись більш-менш нормально, для когось ситуація навіть покращиться, але у нас немає ресурсів, щоб забезпечити такими умовами переважну більшість українського суспільства. Нам не вийде зберегти і зміцнити здоров’я людини, щоб примножити людський капітал, що ґрунтується на здоров’ї кожного українця. Саме це є нашою метою, оскільки  це є економічна категорія, а влада цим не живе. Влада думає, як залишитись біля «корита», а що буде за 3, 5 і 10 років, малого кого цікавить. Тому наша нація гине.

Костянтин Надутий:

Пацієнта зараз налаштовують  так, що він нібито отримає шикарну можливість скаржитись в Національну службу здоров’я України на те, що у нього вимагали додаткові гроші. Уявімо собі ситуацію, що чиїсь родичі потрапили до госпісу. У таких закладах на догляд за цим пацієнтом виділяється 800 гривень на місяць. Співставте собі людину, яка потребує спеціального догляду, і суму у 800 гривень. Зрозуміло, що це неможливо. Або не буде медикаментів, або санітарки, або матрацу  чи простирадла. А часто не буде багато чого. У нас один день в готелі стільки коштує, як місяць у госпісі.

Тобто, пацієнти від цієї реформи не виграють нічого, окрім злидарського права скаржитись на «гнобителів» від медицини. Медицина отримає злиденний бюджет, а пацієнти право писати скарги. При таких тарифах і фінансуванні нічого не запрацює. Якщо, до прикладу, стоматологічні заклади укладуть угоди із НСЗУ, то вони збанкрутують на третій день. Стоматологічна хірургія оцінена у 9 гривень на добу. Перепрошую, але стерильні рукавички коштують більше.

Семен Глузман:

Все нібито буде безплатно, але коли ви прийдете в лікарню, вам скажуть, що у них немає медикаментів чи обладнання

Згідно уявлень Уляни Супрун, наші сімейні лікарі повинні займатись лікуванням туберкульозу та психічних захворювань. Так, така практика дійсно є у світі, але це дуже розвинені країни. У таких державах цих лікарів так навчали. Вони знають, наприклад, психофармакологію краще, ніж наші вузькопрофільні спеціалісти.

Щодо задекларованої безкоштовної медицини, то я в це не вірю. Я розумію, все це буде відносно. Все нібито буде безплатно, але коли ви прийдете в лікарню, вам скажуть, що у них немає медикаментів чи обладнання. Місцева влада не зможе купити апаратуру. Якщо навіть хтось подарує якийсь прилад, то де взяти чесного, добре навченого спеціаліста, який би працював із тим апаратом у якомусь невеликому містечку в Україні?

Я вже давно про це кричу так голосно, як ніхто. Гройсману і Порошенку було байдуже. Тепер вся ця ситуація зайшла надто далеко. Я вчора отримав інформацію про те, що влада збирається перенести другу фазу реформи до нового року. Ця інформація не є точною, але дуже схожа на таку. Це дасть можливість спокійно розглянути усі ці зміни. Увесь світ перед тим, як щось міняти, робить розрахунки. У нас прийшов міністр і заявив, що «хоче так». Ми просто маємо повестись, як цивілізований світ, от і все.

Чи справді люди, хворі на туберкульоз і психічні відхилення, «вийдуть на вулиці»?

Ігор Найда:

Резистентні форми туберкульозу не лікуються в домашніх умовах і тими препаратами, які рекомендує Всесвітня організація охорони здоров’я. Це обов’язково повинно бути підконтрольне лікування з введенням внутрішньовенних лікарських засобів.  Таких хворих є набагато більше, ніж нам каже статистика. Те саме стосується і людей із психічними розладами. Таким пацієнтам необхідна кваліфікована стаціонарна допомога. Ми не можемо нехтувати цим, особливо під час війни в країні, де відбуваються активні бойові дії. Я, як лікар і громадський активіст, заявляю, що це небезпечно. Давайте мислити, думати і відповідно діяти.

Костянтин Надутий:

Так, такий ризик є. У прописаних програмах зазначається, що значна частина психіатричних пацієнтів будуть виписані. Можуть бути справедливі претензії щодо того, що значна частина таких пацієнтів знаходяться у психіатричних медичних закладах із переважно соціальних показань. Такі люди є соціально неадаптованими, тому туди й потрапляли. Вони могли продати свою квартиру, втратити роботу і все на світі, а коли вже зовсім «їхали мозком», починали «ходити і співати» по вулицях. Саме тому їх госпіталізували. Але виписати їх немає куди. Якщо закрити ці заклади, то ці люди напряму потрапляють на вулицю, додаємо до цього туберкульоз, бо вони спатимуть поряд з безхатьками, і матимемо ще гіршу проблему, ніж є зараз.

Вирішивши, що медична допомога за соціальними показаннями є неефективною, треба було профінансувати соціальну допомогу з абсолютно справедливих причин. А вийшло так, що цього не ввели, а заклади закрили.

Так само і з туберкульозними диспансерами. Там теж значна частина людей знаходилась у зв’язку із  соціальними показаннями, а не через медичні причини. У них закрита форма туберкульозу, але їх там годують і вони в теплі. Якщо їх виписати сьогодні, вони потрапляють на вулицю, хвороба переходить у відкриту форму, вони сплять в метро чи електричках і ми отримуємо жахливу ситуацію, хоча і зараз вона не є позитивною.

Семен Глузман:

Психічнохворі пацієнти будуть помирати на вулицях від голоду

Я все-таки сподіваюсь, що нічого не зміниться. Є сигнали, що Зеленський зупинить цю реформу.

Якщо вона все ж відбудеться, то пацієнти отримають складнішу систему отримання медичної допомоги. Як ви розумієте, дуже багато переносників туберкульозу - люди з маргінальною біографією, вони не будуть лікуватись. У них також не буде грошей на здорове харчування, вони радше будуть пити алкоголь. Одна з умов лікування цієї хвороби – це хороше і якісне харчування. Приблизно 67% дітей, які лікувались у таких закладах, походять із сімей, де батьки хворіють туберкульозом і алкоголізмом. Ці діти нічого не отримають, коли вийдуть. У цих санаторіях також були школи, де їх вчили читати, писати і рахувати. Як їх можна викидати на вулицю?

А наші психічнохворі пацієнти будуть помирати на вулицях від голоду. У деяких буде загострення, бо коли вони перебувають у відповідних закладах, вони отримують лікування і це дає їм змогу бути спокійними. Всі ці речі є загальновідомими, весь світ це розуміє, але виявилось, що ми – ні...

Роман Гурський, ІА «Вголос»