Mike Patton "Mondo Cane" (2010)

Паттонівська непрогнозована непосидючість томагавчить новий цирк, де він гордо осідлав шлягери італійської естради 60-х.

Паттон дико собі гонить. Романтика делікатно б'ється хвилями об берег і стегна дівчаток тріпочуть, як спіймані форелі ("Il Cielo In Una Stanza"). Підмісячна серенадність змінюється буфонадністю вусатого чорта у смугастому трико і стає зрозуміло, звідки черпали своє натхнення пісняри Остапа Бендера.

Романтика закономірно переростає в ікаристий політ обпеченого коханням ліричного героя. Італійська естрада 80-х далеко не втікла від італійської естради 60-х. Героїзація ліричного героя закономірно переростає в оперну трагічність від якої недалеко й до скрімового трешу. Емоції вулкануються останніми днями Помпеї та калігульними оргіями. Іронічність привозять дівчачі беки і ця солодкава вимова голосних розливається парфюмним трунком.

"Mondo Cane" – прораховано (як й будь-яка романтика) мнемонічний альбом, де венеційські гондольєри та пасторальні виноградники (під сонцем якоїсь там Тоскани), що скручуються у вигляді сердечка над головою коханців, живими постають перед очима навіть за мільйони кілометрів від італійського берега.

1. Il Cielo In Una Stanza
2. Che Notte!
3. Ore D'Amore
4. Deep Down
5. Quello Che Conta
6. Urlo Negro
7. Scalinatella
8. L'Uomo Che Non Sapeva Amare
9. 20 KM AI Giorno
10. Ti Offro Da Bere
11. Senza Fine

Avi Buffalo "Avi Buffalo" (2010)

Каліфорнійський інді-бенд грайливого та прирученого психо і бароко-попу замріяно осідлав хвилю романтичних інфантильчиків з милими посмішками.

Необов'язкова милість Avi Buffalo скаче музісторією, згадуючи то Біч Бойз, то MGMT, то вікендних вампірів, то змагається з дебютним нявканням Margot & the Nuclear So and So's чи альбомом Portastatic "Be Still Please" (2006). Стереотипічна радість пляжного дня під олдскульний органчик втікає у тягучу романтику на заході сонця під сліпуче багаття.

Найголовніше, що альбомна необов'язковість привозить, так би мовити, хіти. Вистачає молодим каліфорнійцям й артистичного шарму та іронії. "What`s In It For", "Five Little Sluts", "Jessica" – вистачає, щоб згадувати сонячні дні у демісезонну негоду чи просто сьорфити відпусковими пляжами з наступною пролонгацією відомо чого.

1. Truth Sets In
2. What`s In It For
3. Coaxed
4. Five Little Sluts
5. Jessica
6. Summer Cum
7. One Last
8. Can`t I Know
9. Remember Last Time
10. Where`s Your Dirty Mind

Slash "Slash" (2010)

Cольний дебютник монстра-гітариста Guns N' Roses стає альманахом хард-рокових примочок. Майстерність гітарних запілонів стає яскравим прикладом нарцисичної суходрочки, від якої користі, як від козла молока.

Формат хардових баладок ніхто не скасовував і у випадку Слеша вони стали настільки масовими, тобто знеособленими, що майстерність, як оригінальність, тут повністю декласується механістичним засиллям невідомих гітарних агрегатів.

Найкраще на цій колгоспній туфті виглядає хіба що стьобна Ферджі. Ну й зрозуміло, що божественний Леммі зі старту хуярить ураганним запливом і божественний Іггі Поп весело горланить про смерть, пускаючи, як Гендальф на народженні Більбо Беггінса драконисті феєрверки.

Все інше (згідно прейскуранту) не відходить від блюзових квадратів, вольфмазерський мен привозить шматочок ще теплого олдскулу, Корнел після Тімбалендівського бекання – затягнуто-нудний, хеві-метал – трясе лосинними патлами, реактивні коні апокаліпсису з хвостами заплетеними у дулю впадають у трешовий стьоб і проростають мохом, маршове прощання з лямуром стає гомоеротичним мастурбізмом.

Вокаліст Maroon 5 (який невідомо, що тут робить) закономірно привозить розбавлені слізьми дівчаток соплі, хоча й його перепльовує Кід Рок з якоюсь попсою 20-річної давнини, який тільки й підсумовує цей колгоспний альманах.

1. Ghost (feat. Ian Astbury)
2. Crucify the Dead (feat. Ozzy Osbourne)
3. Beautiful Dangerous (feat. Fergie)
4. Back from Cali (feat. Myles Kennedy)
5. Promise (feat. Chris Cornell)
6. By the Sword (feat. Andrew Stockdale)
7. Gotten (feat. Adam Levine)
8. Doctor Alibi (feat. Lemmy Kilmeister)
9. Watch This (feat. Dave Grohl & Duff McKagan)
10. I Hold On (feat. Kid Rock)
11. Nothing to Say (feat. M. Shadows)
12. Starlight (feat. Myles Kennedy)
13. Saint Is a Sinner Too (feat. Rocco DeLuca)
14. We're All Gonna Die (feat. Iggy Pop)

Crystal Castles "Crystal Castles" (2010)

Канадський дует електро-нойзячок з 8-бітними віражами після дебютного успіху 2008 року дуже вдало оминає другоальбомний синдром.

"Alice Practice", "Crimewave", "Vanished", "Untrust Us" чи "Magic Spells" – тут немає. Восьмибітки відсутні. Нойз в дещо меншій к-ті. Однак, альбом не гірший дебютника завдяки своїй трелистовій рівноцінності. Географія саунду стала більш різноманітною.

Виявився більший крен в електропоп зашифрований в нойзячну деконструктивність. Характерні прояви саунду 80-х, які бігають від нью-вейву до дрім-попу ("Violent Dreams") та алюзій скандинавській сцені в обличчах Röyksopp і The Knife ("Suffocation"). ABBA заглітчено дефілює в їжакових рукавицях ("Pap Smear").

Мінімалістичність підсилює атмосферу фаталістичної відстороненості, а для кислотних дискотек присутність: "Suffocation", "Celestica", "Baptism", "Vietnam", "Birds", "Pap Smear", "Not in Love", "Intimate" – є можливістю забути навіть про "Crimewave" – та естетично красиво сповзати у транс.

1. Fainting Spells
2. Celestica
3. Doe Deer
4. Baptism
5. Year of Silence
6. Empathy
7. Suffocation
8. Violent Dreams
9. Vietnam
10. Birds
11. Pap Smear
12. Not in Love
13. Intimate
14. I Am Made of Chalk

LCD Soundsystem "This Is Happening" (2010)

Диско-панковий нью-йоркер Джеймс Мерфі з 3-м альбомом домашнього щастя, де досі продовжує грати Daft Punk.

Наелектризоване диско продовжує постановочно іронізувати і навіть частково впадати ледве не в психо-фолк. Daft Punk розбавляє пост-панковий рівайвл намагаючись алюзуватись до "Do The Du" A Certain Ratio. При усій денсово-іронічній хітовості "Dance Yrself Clean" і "Drunk Girls" – підсумок цієї частини диску "One Touch" – набагато приставучий.

2-га частина диску попадає у пост-панківський вир з незрозумілим гітарним запілоном на який можуть претендувати усі від U2 (врахуйте вокалізації Боно) до Coldplay – і це вже несподівано неприємно. Далі з'являється Девід Боуі зі своїм невмирущим альбомом "Let's Dance" 1983 року – і не сказати, що цей сінті-сплінчик особливо радує. Подібна нью-вейва зі східним орнаментом (салют Chairlift) – також банальна у такій к-ті повторів за останній період.

3-тя частина – стартує з фанкової іронічності і це вже хоч щось. Від алюзій до Боно та Боуі середини 80-х остаточно рятує мінімалістичний (з салютами класичці) психо-заглюк "Somebody's Calling Me". Повністю збившись з того добра, Мерфі виставляє старий-добрий диско-панк і до хітовості "Toop Toop" від французів Cassius – йому не вистачає міліметрів. Пробіжка трендовими рівайвлами для Джеймса Мерфі закінчилась десь на 4 з мінусом.

1. Dance Yrself Clean
2. Drunk Girls
3. One Touch
4. All I Want
5. I Can Change
6. You Wanted a Hit
7. Pow Pow
8. Somebody's Calling Me
9. Home

The National "High Violet" (2010)

Бруклінський бенд на чолі з вокалістом Меттом Бернінгером продовжує вигинати свою мінорно-баладну лінію і схоже, що не той альбом назвали "Sad Songs for Dirty Lovers". В дискографії The National – "High Violet" – однозначна вершина. Він перестрибує Боксера 2007 року і не те що, бере планку Алігатора 2005 року, а схоже, що стає есенцією самого духу творчості The National.

Тіні альбому Silver Jews "American Water" (1998) стають все меншими і тільки інколи пробігають крила Interpol. "England" є своєрідним перепрацюванням треку "Concerning the UFO Sighting Near Highland, Illinois" з альбому "Illinois" (2005) дружбана банди Суф’яна Стівенса.

"High Violet" – є повністю гімном втраченої любові з її ностальгією та відпусканням спогадів за водою. Альбомні балади зі сльозами на очах дотримуються чіткої концепції серйозності і тільки на "Anyone's Ghost" наявна ця характерна у таких ситуація іронічність, що дуже швидко зникне (присутня й на "Lemonworld"). Вона й зробить цей трек одним з кращих на диску.

Мінорна замрієність (спогадами) плаватиме своєю мінімалістичністю від ліричного спустошенння у потрібних моментах апелюючи до струнних та духових, які в гімновому концептуалі – дуже, як допоміжні для пропрацьовування втрати і розливання мовчанням. Характерна для таких ситуацій мінорно-мажорна мінливість підкреслюється зв'язкою "Afraid of Everyone"-"Bloodbuzz Ohio". Тимчасовий перехід по той бік пропрацьовування демонструє "Runaway", але й він швидко впадає у мінорні проводи ще одного хіта альбому "Conversation 16".

Фінішний хіт "Vanderlyle Crybaby Geeks" ледве відчутно попадає в есхатологічні сіті альт-кантрі а-ля Lambchop і малює гімн людській недосконалості. The National вдало використали усю силу мінливої психологічності в усіх її ледве помітних проявах.

1. Terrible Love
2. Sorrow
3. Anyone's Ghost
4. Little Faith
5. Afraid of Everyone
6. Bloodbuzz Ohio
7. Lemonworld
8. Runaway
9. Conversation 16
10. England
11. Vanderlyle Crybaby Geeks

UNKLE "Where Did the Night Fall" (2010)

Лондонці UNKLE якось так остаточно спаскудились. "Where Did the Night Fall" не дотягує навіть до "Never, Never, Land" (2003) чи "War Stories" (2007), а що вже писати про "Psyence Fiction" (1998).

Вітер ерзац-мелодій кидає їх повітряну бульку від одного полюсу до іншого і часу зупинитись та осмислити, що ж вони хочуть – у них немає. Агресивна психоделічність з псевдо-Бйорківським вокалом кидається під гусениці пост-панку а-ля Joy Division (більш-менш цікаво це хіба на "On a Wire").

Інфантильно-замучений тріп-хоп занадто очевидний у своїх джерелах. Брит-поп у всій психоделічній красі Kula Shaker – кармічно неактуальний. Дронистість а-ля Stars of the Lid продовжується денсо-роком в дусі Primal Scream. Депеші перестрілюються з радіохедами з попаданням в сольник Тома Йорка. Хіба що Mark Lanegan витягує фінішну бароковість до хоч якихось вершин тих ж Tindersticks.

Така якась віднесеність вітром на ерзац-території.

1. Nowhere
2. Follow Me Down (feat. Sleepy Sun)
3. Natural Selection (feat. The Black Angels)
4. Joy Factory (feat. Autolux)
5. The Answer (feat. Big In Japan (Baltimore))
6. On a Wire (feat. ELLE J)
7. Falling Stars (feat. Gavin Clark)
8. Heavy Drug
9. Caged Bird (feat. Katrina Ford of Celebration)
10. Ablivion
11. The Runaway (featuring ELLE J)
12. Ever Rest (feat. Joel Cadbury of South)
13. The Healing (feat. Gavin Clark)
14. Another Night Out (feat. Mark Lanegan)

The Fall "Your Future Our Clutter" (2010)

Заслужені легенди пост-панку манкуніанці The Fall та їх незмінний пророк Марк Е. Сміт дають на своєму 28-му альбомі просратись усім молокососним стручкам з туманного Альбіону та інших навколишніх територій.

Сміт не співає, він викрикує свої пророцтва, повністю забивши на тваринний екстаз глядачів. Банда рубає сирий саунд, вже на старті даруючи кульні гітарні рифи ("O.F.Y.C. Showcase" салютує "Jawbone and the Air-Rifle" з альбому "Hex Enduction Hour" 1982 року).

Наступний саундовий перехід виявляє сліди культових нью-йоркерів Suicide і алюзії на альбом The Fall "This Nation's Saving Grace" (1985). І схоже, що Сміт вирішив обіграти стручків не тільки пост-панківсьому полі, але й на територіях гаражу та нео-психоделії. "Mexico Wax Solvent" кидає шмат сирої плоті на качаючий грув і до хіп-хопу тут Сміту не так вже й далеко.

По глибокі помідори отримують The Last Shadow Puppets на "Cowboy George". Динаміки фігачить нереально харизматичний Сміт (глиба, а не мен) на вестернових галопах, не забуваючи ще й психоделічно відсалютувати треку Funkadelic "Maggot Brain".

Маршовий барабан не зменшує натиску і пост-панковий натиск 53-річного Сміта відносить усі рівайвлові посягання маминих синочків у далекий космос ("Y.F.O.C. / Slippy Floor"). Ставить хрест на їх убогих могилках іронічна денсяка "Funnel of Love". Зазубрена психоделія "Weather Report 2" дуже близько залишає можливі інтерпретації до jazz fusion територій відомо кого.

Ще один доказ того, що трава раніше була зеленіша, а молоко – смачніше та корисніше.

1. O.F.Y.C. Showcase
2. Bury Pts. 1 + 3
3. Mexico Wax Solvent
4. Cowboy George
5. Hot Cake
6. Y.F.O.C. / Slippy Floor
7. Chino
8. Funnel of Love
9. Weather Report 2