Мікропластик знаходять скрізь на Землі, але ми на диво мало знаємо про те, які ризики він становить для живих істот.

Тож вчені вирішили дослідити глобальні питання, які досі лишалися без відповіді, пише ВВС.

Даніела Годжсон копає яму в піску на вітряному пляжі, над її головою кружляють птахи. “Знайшла одного”, – кричить вона, відкидаючи лопату.

Вона розкриває долоню, щоб показати черв’яка піскожила, який звивається на ній.

Ці черв’яки ковтають усі частинки пластику, що трапляються їм у піску, а згодом через харчовий ланцюг можуть передаватися птахам та рибам.

“Ми хочемо побачити, скільки пластику потенційно потрапляє на береги острова – скільки його у відкладах – і що їдять тварини”, – каже пані Годжсон, аспірантка-дослідниця з Роял Голловей Лондонського університету, – “Якщо навколо буде більше пластику, чи будете ви їсти більше пластику? Які типи пластику, форми, кольори, розміри? Потім ми можемо використовувати таку інформацію для експериментів, щоб з’ясувати наслідки вживання такого пластику для різних тварин”.

Мікропластиком зазвичай називають пластик розміром менше 5 мм, або приблизно розміром з кунжутну насінину. Існує багато питань щодо впливу цих крихітних шматочків пластику, які походять із більшого пластикового сміття, косметики та одягу, відповідей на які досі немає. Очевидно лише те, що мікропластик за лічені десятиліття досяг найвіддаленіших куточків нашої планети.

“Він є абсолютно скрізь, – говорить пані Годжсон, яка досліджує рух пластику у морських екосистемах. – Мікропластик можна знайти в морі, в прісноводних середовищах на кшталт річок і озер, в атмосфері, в їжі”.

Острів Грейт Камбро біля узбережжя Шотландії – улюблене місце одноденних мандрівок мешканців сусідніх міст, зокрема Глазго. На поромі з міста Ларгс сюди приїздять велосипедисти та любителі піших прогулянок, а також вчені, що працюють на морській станції на острові.

Коли ми пливли на човні біля берега, аби побачити, як зразки пластика збирають з морської води, до нас приєднався дельфін, і деякий час плив поруч із нашим човном.

Навіть у цьому віддаленому місці на пляжі видно забруднення пластиком. Професор Девід Морріт, який очолює дослідницьку групу університету Роял Голловей, вказує на синій шпагат і шматочки пластикових пляшок, які разом із водоростями вимило на берег. Звідки цей пластик – “питання на мільйони доларів”, каже він, тримаючи шматок синьої мотузки.

“Ми щойно бачили пластик, вимитий на берег, і можна досить упевнено сказати, що це рибальська волосінь, або рештки риболовних сіток. Іноді усе набагато складніше. Визначивши тип полімеру, тип пластику, а потім порівнявши із відомими способами використання цих полімерів, іноді можна зрозуміти, звідки цей пластик міг узятися”.

Від Великої тихоокеанської сміттєвої плями до русел річок та струмків у Британії, мікропластик є одним із найпоширеніших забруднювачів планети. Його знаходять скрізь – від найглибших частин нашого океану до шлунків китів та морських птахів.

Використання пластику в останні десятиліття збільшилось настільки, що мікропластик стає невід’ємною частиною осадових гірських порід Землі.

Досліджуючи осадові гірські породи біля узбережжя Каліфорнії, докторка Дженніфер Брендон виявила тривожні докази того, як наша любов до пластику залишає незгладимий слід на планеті.

“Я виявила експоненціальний приріст мікропластику, що лишається в осадових породах, і таке експоненціальне збільшення мікропластику майже ідеально відображає експоненціальне збільшення виробництва пластику, – каже вона. – Пластик, який ми використовуємо, потрапляє в океан, і потім лишається у викопних рештках”.

Відкриття говорить про те, що після доби бронзи та залізної доби, ми наразі переходимо до епохи пластику.

“Через десятиліття, через сотні років, пластик ймовірно будуть використовувати як геологічний маркер нашої спадщини, – каже д-р Брендон з Інституту океанографії Скриппса, Університет Сан-Дієго. – Ми по суті засмічуємо океан нафтопродуктами. Навряд чи це можна назвати рецептом здорового океану”.

Одне велике невідоме – як саме мікропластик може впливати на живих істот. У серпні Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оприлюднила звіт, у якому дійшла висновку, що хоча частинки у водопровідній та бутильованій воді не становлять очевидної небезпеки для здоров’я, потрібно проводити додаткові дослідження та збирати докази.

Д-р Брендон каже, що нам потрібно знати “пластиковий слід” тварин, які опиняються на нашому столі.

“Ці часточки мікропластику – досить малі, щоб їх міг поїдати планктон, коралові поліпи та молюски, але як вони накопичуються у харчовому ланцюзі? – питає вона. – Коли йдеться про велику рибу – чи сама вона їсть пластик, чи вона їсть тисячі маленьких рибок, які їдять безліч планктону, який їсть безліч мікропластику?”

“Наскільки високий пластиковий слід у риби на кшталт тунця на той момент, коли він потрапить на ваш обідній стіл? Це відомо далеко не завжди”, – підсумовує дослідниця.

Через кілька тижнів після екскурсії по Шотландії я відвідую лабораторію у Роял Голловей, щоб дізнатися, що знайшли у зразках, зібраних на острові.

Зразки води та осадів відфільтрували для виокремлення пластику, який досліджують під мікроскопом, разом із пластиком, знайденим у морських тваринах. Пані Годжсон каже, що пластик знайшли у всіх зразках, включно з тваринами, але особливо багато його у бухті Кеймс на південному узбережжі острова.

Такі тварини, як кити, дельфіни та черепахи, їдять велике пластикове сміття на кшталт поліетиленових пакетів, що може спричинити голодну смерть, каже вона. Але інші дані демонструють також менш очевидні ефекти від вживання мікропластику.

“Можливо, це їх і не вбиває, але з часом можуть виникнути пошкодження на клітинному рівні, це може вплинути на їхній енергетичний баланс і те, як вони можуть з цим упоратися, тому протягом тривалого часу це може спричинити цілу низку неприємних наслідків”, – каже Даніела Годжсон.

Відповіді на деякі з цих питань допоможуть знайти подальші дослідження. Для відповіді на інші може знадобитися дуже багато часу.

“Ми знаємо, що мікропластику дуже багато, і ми постійно знаходимо його скрізь, де шукаємо, – каже д-р Брендон. – Але наслідки його впливу на здоров’я та те, як він насправді впливає на тварин і людей, ми лише починаємо з’ясовувати”.