Перманентна молдовська революція

Багато фахівців у галузі геополітики має вагомі сумніви вважати, що маленька Молдова, з населенням 3,6 млн жителів, затиснута між експансивною Румунією, російським Придністров'ям та байдужою Україною, має шанси на існування в майбутньому. Тридцять відсотків населення Молдови становлять національні меншини: українці, росіяни, гагаузи, румуни, болгари, євреї. Більшість населення говорить російською. Одна частина громадян – так звані уніоністи – бажає повної інтеграції з Румунією, стверджуючи, що територіально-політичний феномен «молдовани» виник після 200-річної анексії Російською імперією частини румунських земель. 2013 року Конституційний суд визнав офіційною румунську мову, з огляду на тотожність лінгвістики, традицій та культури обох народів. Кількість тих, хто бажає отримати громадянство Румунії, становить 48% жителів Молдови. Приблизно стільки ж громадян виступає проти румунізації країни. До тих, хто не підтримує румунської інтеграції, належать проросійські сили й комуністи, чому сприяє величезне число молдовських заробітчан у РФ, які годують значну частину населення. Існує також не домінуюча частина молдован, які переконані в об'єктивності власної національної ідентичності.

Політична історія незалежної Молдови зазнавала трагічних для нації катаклізмів у вигляді воєнного конфлікту із сепаратистами проросійського Придністров'я, економічною злиденністю (Молдова – одна з найбідніших країн Європи) та масштабною корумпованістю молдовської політичної еліти. Уряд країни погруз у корупційних схемах та розкраданні держбюджету й чинить опір будь-яким спробам запровадження реформ, прозорості та відкритості. Найбільш трагічним для цієї маленької країни є те, що фігурантами корупційних скандалів виступають щоразу ті політики, яких вважають найбільш проєвропейськими та прихильниками молдовської ідентичності.

Новий прем'єр Валеріу Стрілець – місцевий олігарх, який очолив уряд у липні 2015 року, незважаючи на переконливі політичні декларації, не розпочав реальної боротьби з корупцією. У листопаді 2014-го з трьох головних банків країни через фейкові кредити й трансфери було виведено мільярд доларів США, що спричинило різке падіння курсу молдовського лея. Наслідком стала інфляція, підвищення цін і погіршення рівня життя громадян. Протягом літа 2015 року політичну систему та економіку Молдови було фактично паралізовано. Унаслідок спекуляцій у банківській системі Молдови виникла діра, для латання якої Національний банк здійснив емісію в розмірі 21 млрд леїв – близько 25% ВВП країни. Уряд не поспішав із розслідуванням афери, а за час, доки йшло слідство, з рахунків Національного банку було виведено ще один мільярд доларів. Банківський скандал став останньою краплею для молдован. Люди, які втомилися від корумпованості та вседозволеності влади, почали виходити на вулиці. У протестних заходах у Кишиневі взяло участь від 50 до 100 тисяч людей. Протестувальники висунули вимоги проведення демократичних реформ та очищення влади від корупціонерів.

Проте молдовській політичній еліті, вихованій у традиціях радянської номенклатури та принципах кримінально-олігархічного бізнесу 1990-х років, навіть в умовах революції вдавалося залишатися при владі шляхом ротації кадрів. Однак чергова спроба призначити головою уряду впливового підприємця та політика Павла Філіпа наштовхнулася на опір громадськості. Депутати не заслухали програму діяльності уряду й ухвалили рішення про його затвердження без обговорення. Під парламентом якраз розгортався мітинг проти обрання П. Філіпа прем’єром, який закінчився штурмом будівлі. Попри протести опозиції, президент країни Микола Тімофті затвердив кандидатуру прем'єра. Члени нового кабміну вже склали присягу в резиденції глави держави. Невдоволені активісти влаштували протестну ходу, а потім прорвали поліцейські кордони та увірвалися в парламент. Молдовські правоохоронці звільнили будівлю, застосувавши сльозогінний газ. Унаслідок сутичок постраждало 15 людей, як з боку демонстрантів, так і з боку поліції.

Революційну ситуацію в Молдові ускладнило те, що П. Філіпа, віце-президента Демократичної партії, вважають проєвропейським політиком, а проти його кандидатури виступають як проросійські сили – «Наша партія» Ренато Усатого та Соцпартія Зінаїди Гречаної, так і демократичні представники громадськості, які переконані, що чинна влада є корумпованою і лише імітує євроінтеграцію. Непричетні до політичних скандалів діячі згуртувалися навколо проєвропейської громадянської платформи «Гідність і правда», яка домагається відставки президента, голів фінансових інститутів країни, а також дострокових парламентських виборів. Лідери активістів кажуть, що їхній рух залишиться громадянською неурядовою організацією і в них немає мети стати політичною партією. Член платформи «Гідність і правда» Василь Нестасе після побиття поліцією громадських активістів заявив, що почалась остання стадія боротьби з режимом. «З цього дня ми вважаємо їх військовою хунтою. Ми – законні, а вони – ні. Ми – мирні люди, але сповнені рішучості повалити режим», – сказав він.

Отож молдовська революція ще цілком може перейти у стадію ескалації, і від подальшого розвитку подій у Молдові залежить не лише геополітичне та економічне майбутнє населення країни, а й може відбутися знаковий прецедент для всієї Східної Європи. Адже в цьому регіоні ще жодна країна, попри народні революції, не подолала олігархію і не збудувала справжньої демократії.

Уроки для України

Антикорупційна та антиолігархічна революція в Молдові яскраво демонструє в реальності те, про що давно думає більшість українців: корумповані олігархи, які, прикриваючись євроінтеграційною та демократичною риторикою, нахабно грабували й розкрадали країну, нарешті отримали по руках. На відміну від молдован, які здійснюють уже черговий етап антиолігархічної революції, українці пасивно спостерігають, як вітчизняні олігархи нівелюють рештки Євромайдану, дедалі більше накопичуючи свої багатства на тлі втричі збіднілого населення. Політики, які очолили країну після Майдану, під час революції не мали авторитету серед народу, Майдан не делегував їх на державні посади. Тоді як народ усю увагу переключив на похорон Небесної сотні та початок російської анексії Криму, внаслідок закулісних домовленостей між депутатами та законодавчо-інформаційних маніпуляцій владу взяли у свої руки Яценюк, Турчинов та їхня команда. Вони були обрані у вузькому колі політико-економічних угруповань, спекулюючи на власній причетності до Майдану.

Нині українцеві, який має родичів або знайомих у Росії, дедалі складніше пояснювати опонентам: що Україна отримала після перемоги Майдану й навіщо треба було починати цю революцію? Навіть через два роки після початку подій на Майдані досі не досягнуто безвізового режиму з ЄС, гривня знецінилася втричі, ціни зросли, а рівень життя знизився. Обіцяна боротьба з корупцією так і не почалася, а процес розпіареної декларативної люстрації перетворився на фарс. Нова влада так і не назвала суспільству винуватців масових розстрілів на Майдані, даючи можливість начальникам силових відомств, керівникам підрозділів МВС та «Беркута» втекти за кордон. Для будь-якої іншої країни майже рік слідства в такій архіважливій справі національного масштабу був би абсурдним, але не в нас.

Більшість вимог Майдану на сьогодні не виконано, а політики просто обвели народ довкола пальця, відволікаючи увагу громадян від системних реформ. Використовуючи, зокрема, й інформаційні приводи про важливість консолідації нації перед загрозою наступу ворога. Будь-які дії патріотичних сил, спрямовані на усунення корумпованих посадовців, оголошують спробами дестабілізації державної безпеки. Україну знову поставлено на межі внутрішнього конфлікту: адже українцям доводиться обирати між корумпованою олігархічною владою, не зацікавленою в реформах, та перспективою третього Майдану, який може спровокувати подальшу російську агресію, посіяти анархію, дезінтеграцію держави та отаманщину. Для українців у цій ситуації найтрагічніше те, що ми не помічаємо, де пролягає межа між справедливими вимогами патріотів до корумпованої влади та спецопераціями ФСБ і ГРУ РФ з дестабілізації України.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»