У лютому 1942 року в США примусово переселили 120 тисяч японців, 62% з яких мали американське громадянство, у концентраційні табори. Таким чином влада США остерігалась іноземних агентів та «п’ятої колони». У 1944 році Верховний суд США підтвердив конституційність інтернування, аргументувавши це тим, що обмеження громадянських прав расової групи є допустимим, якщо того «вимагає суспільна необхідність». Лише у січні 1945 року закони про виселення були скасовані.

Натомість в Україні лише на 7 році війни з Росією влада нарешті прийняла закон, за яким російськомовні школи переводять на українську мову навчання. Проте є й такі народні депутати, які, не соромлячись, з трибуни Верховної Ради України, на своїх сторінках у соціальних мережах та у телеграм-каналах заявляють, що «українська мова – це лише формальність», а «перехід на державну мову навчання – це «ущємленіє».

Так, депутатка від партії Медведчука Наталія Королевська з трибуни Верховної Ради заявила: «Для більшості з вас рідна мова – це російська. Більшість депутатів у цьому залі розмовляє російською, для вас рідна – це російська. І якщо для когось – це ганьба, то для нас – ні. Українська мова – це державна, а російська – це рідна для багатьох сімей».

Закон у Раді прогнозовано провалився, проте Королевську в ефірі одного із телеканалів фактично  підтримав «слуга народу» Максим  Бужанський. Він російською мовою обурювався, начебто в Україні “утискають” російськомовних. На ці слова навіть обурилась  російськомовна у побуті співачка Полякова: мовляв, та хто ж вас утискає?

Чому в Україні, попри війну із Росією, і досі воюють проти української мови? Про це ІА «Вголос» поспілкувалось із активісткою Ларисою Ніцой, мовознавцем та професором НУ «Львівська політехніка» Іриною Фаріон та політтехнологом Ярославом Макітрою.

Чому для ОПЗЖ та деяких «слуг народу» таким принциповим є так зване мовне питання?

Ярослав Макітра:

«Опозиційна платформа – За життя» завжди боротиметься з українською мовою. Це  пов’язано із їхнім електоральним полем. За них проголосувала величезна частина не просто російськомовних громадян, а тих, хто негативно ставиться до української мови та України, як незалежної держави. А тому позиція ОПЗЖ є для мене зрозумілою. І за це від своїх проросійських виборців партія «Опозиційна платформа-За життя», фактично нічого не роблячи у Раді, зароблятиме плюси. Бо саме «ватне» суспільство вимагає від політиків піднімати тему української мови, воно дозволяє політикам спекулювати на мовних проблемах.

 Ірина Фаріон:

Російська мова в Україні – це не просто лінгвістична категорія. Це питання – ідеологічне та політичне. Межі «рускаво язика» – це межі Росії. А тому в Росії різко відреагувати на згортання процесу навчання російською мовою в Україні. І нам всім варто зрозуміти, що «Опозиційна платформа-За життя» – це не партія Віктора Медведчука, це – політична сила Владіміра Путіна в Україні. І поки у нас в Україні живе стільки недолугих істот, котрі готові голосувати за окупанта, ми повинні їх приструнити та показати, що тут – Україна.

 Лариса Ніцой:

«Опозиційна платформа – За життя» буде і далі наполягати на своєму та відстоюватиме російську мову та позицію. Вони і надалі вимагатимуть від нас, щоб ми навчали дітей російської мови. Це – дуже шкодить Україні.

Депутати від партії Медведчука будують в Україні «другу Росію»

Депутати від партії Медведчука будують в Україні «другу Росію», у них немає українського світогляду. Цим людям чужі українські герої, українська мова, культура, історія, традиція.  Вони будують своє «рускомірство». У них світогляд російський. А тому депутати від партії Медведчука постійно утверджуватимуть свій «рускомірний» світогляд, видаючи його за єдиний правильний.

Що ж це за закон, якщо його так хочуть скасувати?

 Ірина Фаріон:

Цей закон не розв’язує проблеми з московськими школами в Україні, тому що весь навчальний процес у початковій школі залишається мовами національних меншин. А росіяни – це ніяка не нацменшина, це – окупанти.  А для окупантів не має бути мовних прав чи будь яких інших. Натомість цим окупантам у законі ми ще і затвердили право на освіту російською мовою. Далі – починаючи з 5 класу російськомовні навчатимуться українською мовою лише у 80% предметів, 20 % – ми залишаємо для мови окупанта. А це означає, що цей закон є недосконалим, бо він означає абсолютно гібридну модель в системі освіти. Але навіть ця недосконала модель у цих тварюк від ОПЗЖ викликає негативну реакцію.

Чим агресивніше вони на це реагують – тим більше ми повинні на них тиснути. Ми повинні хоч на Західній Україні, у Львові створити їм атмосферу нетерпимості до російської мови. Зараз у Львові, до прикладу, є 2 російськомовні школи, раніше було – 4. Там навчалось 2500 дітей, а це – потенційні сепаратисти. Бо те середовище, де функціонує російська мова, – воно може становити небезпеку сепаратизму. Тобто з цього закону особливо немає чому радіти. Він не розв’язує питання вкидування російської мови в Україні. Він пролонгує її існування.

А угорці чому обурюються?

 Ірина Фаріон:

В угорців інші умови переведення на українську мову навчання. Для них цей закон починає діяти з 2023 року. Там передбачено, що спочатку вони на 40% перейдуть на навчання українською мовою, а згодом – на 60%. Це теж дуже смішно. Бо, маючи стільки преференцій, вони ще й проти. Інші країни просувають свої інтереси тоді, коли держава демонструє слабкість. Українська влада повинна б сказати: не подобається – які проблеми, спакував валізи і поїхав у Будапешт, усі кордони відкриті. У мене запитання до угорців та московитів: скільки українських шкіл на вашій території? На ваших землях проживає велика кількість українців, то чому ні в Угорщині, ні в Росії немає жодної україномовної школи?

Натомість, як українці, так і наша не національна влада – це якісь дивні істоти: ми постійно думаємо, як повинні комусь догодити. Не варто забувати, що угорці – це також окупанти. Вони свого часу анексували Закарпаття. Вони залили кров’ю ці території у 1939 році. Це ми угорцям повинні виставляти фінансові вимоги, щоб вони нам заплатили компенсацію за окупацію.

Як на таке реагували б у європейських державах?

Ярослав Макітра:

Коли б питання стояло про формування їхньої національної ідентичності та збереження мови, то вони б діяли ще жорсткіше. Але порівнювати українські реалії із Францією чи іншими європейськими державами, де сформована національна ідентичність та внутрішня політика, не зовсім доречно.

Чи може відбутися «мовний» реванш?

Лариса Ніцой:

Україна нарешті повинна назавжди від’єднатися від «руского міра» і йти своїм цивілізаційним шляхом.  Для цього нам обов’язково потрібно зберегти мову. Бо українська мова – це гарант нашої безпеки. Усім відомо, що там, де російська мова, туди приходить російський чобіт.

Ярослав Макітра:

Після спроби зробити наступ на мовні закони, проросійські політики отримують негативний резонанс у суспільстві.  Більшість суспільства називає рідною мовою українську і виступає за єдину державну мову. Так українці вважали і навіть за часів Януковича. А тому ніякі політичні сили не зупинять процес захисту української мови. Зрештою, жодна політична сила у Верховній Раді, крім партії Медведчука, не воюватиме із мовою.  А з медведчуківцями, яких свого часу «воскресив» Порошенко, потрібно давно розібратися. Якщо це не зробить нинішня влада, то це зробить суспільство.