Партія регіонів, проводячи свою мовну політику, дуже часто посилається на європейський досвід. В чому, проте, відмінність між європейською мовною політикою та реаліями нашої держави? Чому посилання на європейський досвід в багатьох випадках є некоректним?  

  По-перше, Європейський Союз є багатонаціональним утворенням, що не має керівного етнічного ядра. Без політики мультикультурності його існування є, в принципі,  неможливим. Україна ж – це національна держава українців. Україна постала не в результаті об’єднання кількох країн чи етносів, а внаслідок багатовікової боротьби української нації за здобуття власної держави. Прирівнювати українську мову до мов національних меншин, є, як мінімум, приниженням української нації. Особливо, коли ці мови мають офіційний статус на території інших держав.  

   По-друге, мовна політика ЄС пов’язана й з економічними та демографічними процесами, які відбуваються всередині нього. Внаслідок глобалізації зростає міграція населення, розширюються можливості для ведення бізнесу, активно впроваджуються новітні інформаційні технології. Ці чинники змушують людей вивчати іноземні мови. Крім того, політика ЄС щодо заохочування багатомовності є спробою обмежити тотальне засилля англійської. Українське ж, начебто «демократичне», мовне законодавство від Ківалова-Колесніченка має зовсім інше походження. Це – технологія маніпуляції. Її мета – підвищити рейтинг правлячої партії на якихось 3-5% перед парламентськими виборами. Цілком прогнозовано, що самим лише «законом К.-К.» Партія регіонів не обмежиться. Так, 24 вересня регіонал О. Чорноморов зареєстрував у парламенті проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про засади державної мовної політики». В цьому законопроекті російську визначено, як «мову міжнаціонального спілкування» та корінну мову на території України (!). В Криму сьогодні повсюди з’являються білборди правлячої політичної сили з гаслом «русский язык – от регионального к государственному». Усе це свідчить про те, що в Україні може бути розіграна ще одна «мовна карта». Можливо, вже перед президентськими виборами 2015.

   По-третє, мовна політика європейських інституцій значною мірою має факультативний характер. Цю програму реалізують, як правило, через впровадження різних освітніх програм (як, наприклад, програма співпраці у сфері вищої освіти Erasmus). Самі ж держави ЄС достатньо жорстко захищають свої національні мови. Візьмімо для прикладу Францію, яка відмовилась ратифікувати Європейську хартію регіональних мов, мотивуючи це тим, що ця хартія суперечить її конституції. Ті ж держави, які цим правилом нехтують, рано чи пізно зіштовхуються з проблемою сепаратизму (наприклад, Іспанія, яка вже в найближчому майбутньому може втратити свою автономну провінцію Каталонію). Дуже часто в нас наводять приклади таких багатомовних країн, як Бельгія та Швейцарія. Однак, слід пам’ятати, що ці країни історично сформувалися як багатонаціональні держави. Якщо брати до уваги українські реалії, то оптимальнішими для нас є унітарні та мононаціональні держави – такі, як та ж Франція. Ще коректнішим є приклад країн Прибалтики (Литви, Латвії та Естонії). Саме завдяки жорсткій та безкомпромісній політиці захисту своїх національних мов, ці країни зуміли подолати культурний та політичний вплив Росії і стати членами Європейського Союзу та НАТО.

    Мовні закони від регіоналів – це аж ніяк не прагнення запровадити в Україні принцип «єдності в розмаїтті». Її можна визначити іншим латинським висловом – «divide et impera» – «поділяй і владарюй». Регіонали лише вдало «обіграли» питання «двомовності» і наповнили його тим змістом, який вигідний їм. Навіть ті українці, які спілкуються російською, не прагнуть протиставлення мов. Це протиставлення їм нав’язують з білбордів, з рекламних роликів, з листівок. Некоректні та грубі висловлювання про українську мову високопосадовців – наглядний приклад того, які наслідки матиме цей сумнозвісний закон.   

Українська мова – державна мова України. Це чітко написано в Конституції України. І об’єднати сьогоднішнє українське суспільство може лише єдина державна українська мова.