«Адже як по-іншому можна сприймати низку публічних висловлювань зі сторони провладних посіпак. у тому числі й про таку собі необхідність збільшення в 2-3 рази бар’єру, про що заявляла Ганна Герман, необхідного для надання мові статусу регіональної? Та ми ж розуміємо, що навіть за таких обставин під цей критерій у половині областей України потрапляє виключно російська – не угорська, румунська чи кримська мови, носії яких, за теперішніх умов, теж можуть претендувати на надання мові, якою вони спілкуються в побуті, статусу регіональної.

Абсолютно незрозумілою для мене, українця, є заява прем’єр-міністра Миколи Азарова про те, що в Україні «викорінювали» російську мову й прийняттям так званого мовного закону покликане «це поправити».

Абсурд. Про жодне зміцнення позицій мов національних меншин ніколи не йшлося і не йдеться! Мова йде виключно про російську мову як другу державну. Такою є ціна продажної політики Партії Регіонів.

І підняли вони це питання саме тепер з метою відволікти громадян від низки важливих питань, зокрема економічного характеру. Бо основне завдання олігархічної групи, яка кілька разів згвалтувала Конституцію України, сформувала жорстку президентську вертикаль, що не відповідає нормативам і законодавству України - на чолі з Президентом Януковичем - утримати награбоване і збагатися значно більше. Адже в нас є земля, підприємства (укратом, енергетика), шахти, які ще можна приватизувати.

Об’єднана опозиція вже заявляла, що ні юридично, ні фактично мовної проблеми в нас не було і немає. Так званий Закон про мову ми будемо оскаржувати в суді, оскільки за нього проголосував не один десяток депутатів, яких не було в сесійній залі Верховної Ради України. Натомість вони зобов’язані голосувати особисто власною карткою.

Але де-факто прийняття цього документу збурило громаду, свідому частину українства, нашої нації, і ми маємо чудовий приклад самоорганізації. До того суспільство перебувало в стані стагнації. Всі були незадоволені, всі розуміли, що потрібно щось змінювати, але не було заклику до дії, не було політичної еліти, яка могла б взяти на себе відповідальність очолити всі ці дії і, відповідно, повести за собою народ. Мовне питання стало яскравим каталізатором сучасних подій», - сказав Михайло Хміль.