Одна, родом з Луганська, постійно слухала російську попсу, російські серіали і регулярно їздила на роботу в Москву. Кремлівська пропаганда недарма сіялася і впала на сприятливий грунт «неокрєпшего» інтелекту юної перукарки.

Сьогодні вона стала біженкою з Донбасу, емігрувавши в Тамбов. У всьому звинувачує «вооружонні отряди «Правого сєктора», ненавидить українську армію, «бендеровців» і благає мене не дивитися українське тв, «бо воно бреше».

З сумом і лексичним безсиллям неможливості переконання її в протилежній картині дійсності, через ірраціональну емоційну агресію, вирішив, що споживати російський інформаційний продукт шкідливо для здоров’я, – можна стати біженцем з усіма «витікаючими отсюда послєдствіямі».
Інший мій знайомий, який виріс у типовому подільському містечку, ще з шкільних років почав ходити до церкви московського патріархату. А невдовзі почав при церкві допомагати священнику у богослужіннях та слухати вечірні церковні курси вивчення Біблії. Однак, мій товариш дуже мало дізнався про заповіді Ісуса Христа, а лише почав ненавидіти американців, протестантів, греко-католиків, «бендерівців», українських націоналістів, УПЦ КП, УАПЦ та інших ворогів Путіна.

Невдовзі, він за намовлянням православного московського батюшки поступив в Одеську духовну семінарію РПЦ МП, в якій мізки промили настільки, що почав соромитися рідної української мови і з матір’ю говорив наполовину російською, обгрунтовуючи це «неповноцінністю» та примітивністю української мови, яку між іншим «німці придумали, щоб розколоти єдіний русскій народ».

Найбільшими ворогами православ’я для нього стали Бандера, Шухевич, депутати від ВО «Свобода» та три останні американські президенти. Сталін та інші комуністичні тирани, які руйнували його церкву у свідомості мого товариша виглядали у двоїстому образі: з одного боку і церкву руйнували, але і «фашистів перемогли, і порядок навели, і «русскоє государство «укрєплялі». Загалом, все що добре для Російської імперії добре і для РПЦ, а все що заважало Москві здійснювати подальшу експансію піддавалося анафемі.

За розповідями товариша, він навіть брав участь у «православній патріотичній акції» – писав на десяти гривнях із зображенням Івана Мазепи слово «Іуда» з подальшим поверненням в обіг цих банкнот. Під час показу фільму «Код да Вінчі» у Одесі, він з групою православних фізично не пускали глядачів на перегляд «богохульського фільму» а потім організували публічне спалення одноіменних книжок Дена Брауна. У складі тієї ж «групи православних» він не випускав у місто з аеропорту патріарха УПЦ Київського патріархату Філарета, загороджуючи ієрарху шлях іконами, прапорами, прокльонами та власним тілом – «щоб не сіяв своєї бандерівської пропаганди в «русском городє».

Під час конфлікту в Одесі на початку травня, тоді як колорадські ватники спробували напасти на українських футбольних фанів а потім відгребли по повній, він був в числі перших, хто ніс православні ікони зупиняючи ними патріотично налаштовану молодь, а за його спини агенти ФСБ стріляли в беззбройних українських хлопців.

Роздача одеськими патріотами «звіздюлєй», слава Богу, оминула мого товариша, однак крику, про те як «фашисти» добивали і «смажили рускоязичних, підкладаючи їх у вогонь» було більше аніж досить.

Безсумнівно цей молодий, начитаний священик з українським прізвищем давно втрачений для своєї нації, оскільки філія ФСБ – РПЦ всі ці роки сумлінно робила свою темну справу розмивання і розколу українського народу. З українського хлопця з мальовничого Поділля зробили українофоба та російського яничара, який готовий викорінювати все українське як «американсько-масонську агентуру, яка розколює «русскій мір».

То ж для кожного українця відвідування РПЦ дорівнює добровільному зараженню сифілісом та повільному отруєнню і розкладанню мізків та духовної складової. А приклад Південної Пальміри, засвідчив, що серйозно слухати, що каже Гундяєв та його посіпаки, загрожує горінням не лише в пекельному полум’ї на тому світі, але й несе серйозну загрозу стати шашликом ще у нашій іманентній екзистенції.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»