Все почалося з неправомірного обгону

– До того, як сталася ця дорожньо-транспортна пригода, я працював менеджером на підприємстві «Львівський хлібокомбінат», – згадує Юрій Морозинський. – Їздив на своїх стареньких «жигулях» по селах і райцентрах області, укладав договори на поставку хліба.

В той день – 22 серпня 2005 року – перебував по роботі в Кам'янка-Бузькому районі та ввечері повертався на автомобілі додому. Коли проїжджав біля села Жовтанці, раптово побачив перед собою білу «дев'ятку», що мчала прямо «в лоб». 

Пізніше з'ясується, що її водій (ним виявився житель села Горпин Руслан Якимович) в цей момент грубо порушив правила дорожнього руху: перебуваючи в зоні обмеженої видимості, почав обганяти маршрутний автобус і вискочив на зустрічну смугу.
 
В результаті зіткнення я отримав тілесні ушкодження легкого ступеня, а мій автомобіль був повністю розбитий. Матері Якимовича, яка перебувала з ним в автомобілі, були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Як з потерпілого зробили «лоха»
– Це було звичайне ДТП, розслідувати його правоохоронці могли за короткий час, – продовжує Юрій. – Однак почалася тяганина, у справі змінилося кілька слідчих.
 
Винуватець аварії в цей період зробив спробу «домовитися».Подзвонив мені в лікарню (після аварії я лежав в лікарні «швидкої допомоги» на Топольній) і сказав, що хоче відшкодувати збиток. Але розраховуватися зі мною ніхто й не думав. 
 
Зустріч відбулася в кафе, що неподалік лікарні.  З його боку на зустріч прийшло п’ять осіб, по манері поведінки і «базару» явно братва. Перше, що я від них почув, було: «Ти пацану машину розбив. Ти ще щось хочеш?». Прямих погроз не було. Мені настійливо «по-хорошому» намагалися «внушити», що жодної компенсації я не отримаю.
 
Я цих порад не послухав, хоча відстоювати свої права було дуже непросто. У той час, залишившись без автомобіля, я втратив роботу. Коштів не вистачало навіть на папір для скарг, не кажучи вже про кваліфіковану юридичну допомогу. Тоді я почав звертатися в ЗМІ, до народних депутатів, в правозахисні організації. 
 
Тим часом слідча тяганина тривала. Правоохоронці пояснювали це тим, що Якимович зник і оголошений в розшук. При цьому повідомляли, що як тільки винуватця аварії знайдуть, мене про це відразу поінформують. Міліцейське повідомлення я отримав через півроку. У ньому говорилося, що винуватця аварії вже розшукали і ... засудили: Кам'янко-Бузький районний суд рішенням від 27 червня 2006 року засудив Якимовича до ... штрафу у розмірі 850 гривень.
 
Повідомлення це ввело мене в шоковий стан. Адже Якимовичу за вчинення ДТП з тяжкими наслідками «світив» тюремний строк від трьох до восьми років. Обурювало і те, що мені навіть не повідомили про судове засідання. І тим самим позбавили права заявити на суді цивільний позов про відшкодування матеріального та морального збитку.
 
Сам собі державний виконавець
 
– Позов довелося заявляти в рамках цивільного судочинства, – продовжує Юрій. – Кам'янка-Бузький районний суд задовольнив його 9 липня 2009 року, винісши рішення про стягнення з винуватця аварії на мою користь 23 тисяч гривень.
 
Однак справедливість восторжествувала лише на папері. Оскільки Якимович від виконання рішення суду злісно ухилявся. А районні державні виконавці (працівники відділу ДВС Камянка-Бузького РУЮ) лише розводили руками, посилаючись на те, що за боржником не зареєстровано жодного майна, а його місцезнаходження невідоме.
 
На цьому етапі   більшість «виконавчих дій» довелося виконувати самостійно Якимовича вдалося розшукати завдяки сайту «Однокласники. ру » (з'ясувалося, що він перебуває на заробітках в Росії: в Тюменській області).
 
Потім довелося самостійно з'ясовувати, коли боржник повернеться в Україну, за якою адресою він проживає, де знаходитися його майно. Паралельно - протистояти свавіллю державних виконавців, які всупереч інтересам служби, надавали боржнику всіляке сприяння.
 
Перш за все, це проявилося при оформленні документів. Готуючи, наприклад, до суду подання про примусовий вхід в житло боржника, державний виконавець  «забував» вказати вулицю і будинок, де він проживає, невірно вказував день і рік його народження, під поданням був відсутній підпис начальника відділу.
 
Така ж «тактика» була застосована, коли я звернувся з клопотанням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду. Подання в районну прокуратуру виконавча служба підготувала абсолютно формально, не додавши до нього копії необхідних документів.
 
Окрім того, державні виконавці «не помітили» помилок в ухвалі районного суду про обмеження боржнику виїзду за кордон, не задокументували того факту, що Якимович,аби уникнути перевірки майнового стану за місцем фактичного проживання у новому будинку в селі Горпин, «прописався» у хаті-розвалюсі. 
    
Окрема історія  – про порушення з боку прокуратура Кам'янко-Бузького району, який протягом півроку п'ять (!) разів затверджував необгрунтовані рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно Якимовича (на тій підставі, що в його діях відсутній склад злочину). А після моїх численних скарг,  публікацій в ЗМІ, депутатських запитів 06.04.2012 р. склад злочину «раптом» виявив, затвердивши постанову про порушення кримінальної справи. Що, до речі, і заставило боржника невідкладно сплатити борг.
 
Збиток Юрію Морозинскому Руслан Якимович відшкодував в стінах районної прокуратури - у присутності слідчого. Попереду у нього суд. За скоєний злочин йому «світить» покарання у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.
 
За інформацією Вголосу, на Львівщині це перший випадок, коли потерпілий добився порушення кримінальної справи за невиконання рішення суду відносно  фізичної особи і такий чином захистив свої права.
 
Фото: ar.rv.ua