Володимир Середа, голова об'єднання товариств депортованих українців "Закерзоння", який є постійним учасником цих урочистостей, розповів Вголосу про життя та творчість о. Вербицького у Млинах та про початок традиції щорічного вшанування його пам'яті.

Життя і творчість у Млинах

Отець Михайло Вербицький був греко-католицьким парохом у селі Млини від 1856 року аж до його смерті. Помер він 7 грудня 1870 року.

Понад 14 років незмінно служив у цьому селі. Був людиною відданою церкві, не перебирався у більш вигідні місця, хоча був знаний на всю Галичину як композитор. Він створював музику практично для всіх українських музичних вистав.

Млини – це небагате село, незаможний край, типова Яворівщина. Тут ростуть хвойні дерева, вільха, осика, мало землі, піски. Вербицькому, який був вдівцем і виховував двох синів прожити у матеріальному сенсі було важко.

Його сучасники згадують, що інколи у нього на столі можна було побачити хіба яблука. Але саме цей період його життя був видатний на музичні композиції. У Львові 1864 року була створена "Руська бесіда", професійний український театр, і він був там незамінним.

Історики пишуть, що дуже невдалі водевілі тільки музика Вербицького рятувала, гарантувала їм касовий збір. Власне у Млинах він створив мелодію нашого національного гімну.

Історія українського Гімну

У 1863 році, у львівському часописі Мета була опублікована збірка поезій Тараса Шевченка, відкривав цю збірку вірш "Ще не вмерла Україна". Важко сказати, чи з незнання, чи з інших причин, але вважали, що цей вірш належав Шевченку.

Вербицький пройнявся цими словами і у цьому глухому селі, тихому, спокійному, де тече річка Шкло вони дали спалах у ньому. Публічно вперше цей твір було виконано у Перемишлі 10 березня 1865 року. Шевченківський вечір організував Анатоль Вахнянин, уродженець Надсяння. Заключним номером концерту на цьому вечорі було виконання пісні "Ще не вмерла Україна".

Вшанування пам'яті Михайла Вербицького у Млинах

"Традиція вшанування пам'яті Вербицького на місці його поховання у Млинах бере свій початок 1990 року. У радянські роки Вербицький міг бути тільки скритикований, бо він був священником і написав мелодію до Гімну "Ще не вмерла Україна".

Українська громада Перемишля вирішила відновити цю забуту могилу, біля якої стояли дві старі липи і вшанувати пам'ять Вербицького. Вони приїхали до Львова і залучили кількох людей, зокрема бандуриста Михайла Козака, український фонд культури, яким керував скульптор Еммануїл Мисько. На одному з львівських заводів була виготовлена стилізована огорожа могили Вербицького, з тризубом і лірою.

Ми передали її до Перемишля. Тоді також домовились, що на початку червня 1990 року відбудеться відновлення української традиції вшановувати щорічним походом вояків УГА, Січових Стрільців, вояків УНР, які померли від епідемії, від голоду на околиці Перемишля у Пикулицькому таборі. Ми склали план, що у суботу вшановуємо пам'ять Михайла Вербицького, а в неділю відбудеться похід Перемишлем до цвинтаря.

Того року йшли безперервні зливи, я переживав чи забетонують цю огорожу.

Як і запланували, у суботу побували в Млинах, це було щось неповторне. Було близько 500 людей з України. Покійний В'ячеслав Чорновіл привіз тоді великий десант влади, депутатів, керівників, несподівано це було для польської влади.

Відбулась панахида, виступав хор "Гомін" зі Львова. Відбулося покладання квітів і я побачив, що огорожа стоїть.

Після цього виступав з палкою промовою Чорновіл, було неймовірно урочисто, бо це було вперше. І так ці урочистості почали відбуватись щороку.

Наступні роки Яворівська районна влада, особливо покійний Степан Лукашик, який працював у керівництві ЛОДА, облагороджували цю могилу – алейку виклали плитами, посадили туї довкола могили. Потім виникла ідея збудувати пантеон над могилою. Відкриття цього пантеону було дуже урочисте, за участю тодішнього президента Віктора Ющенка.

Приклад добросусідства

Поляки завжди з українцями беруть участь в урочистостях, виступають з добрим словом. Це приклад доброї співпраці.

Там є дуже добра атмосфера, місцева польська влада присутня на всіх заходах. Церква збереглась, її реставрували, вона використовується як римо-католицький костел. Територія, огорожа коло церкви прекрасно відреставровані. Дорога до пантеону заасфальтована.

Доля с. Млини

З приходом радянської армії важкі були часи у селі, людей виселили, більшість на схід, одиниці на північ, у ході акції Вісла, село фактично згоріло. Від села залишилась тільки добра назва – Млини. На річці Шкло були млини, тому так напевно і називається.

Сьогодні у Млинах проживає лише одна українська сім'я, яка живе біля церкви і пантеону, вони доглядають за цією могилою, садять квіти, очищають від бур'янів.

фото: ethnos.lemky.com; Тарас Савка