Немає жодних сумнівів, що не менше 90 відсотків дорослого населення Мексики знає, хто такий Дієго Рівера. Мабуть, більшість українців також має певне уявлення про цього митця. Проте, дуже важко передбачити, у скількох наших співгромадян ім’я Михайла Бойчука викличе правильну асоціацію, а не зустрічне запитання: „Може, Бойка?”.

Попри те, історія мистецтвознавства недвозначно вказує на існування двох найбільш відомих у світі шкіл монументального живопису: української та мексиканської. І саме в такій почерговості. 1919 рік – Михайло Бойчук та 200 його учнів здійснюють розпис чотирьохповерхових приміщень Луцьких казарм. У Мексиці перші спроби були зафіксовані лише в 1922 році. Дань поваги найвизначнішому на той час монументалістові віддає і Рівера, назвавши Бойчука своїм учителем.

Україна в 20-30 рр. минулого століття виходить на світовий рівень саме завдяки виставкам, організованим „бойчукістами” закордоном. Про них багато говорять і пишуть, знавці дають найвищу оцінку як дійсно унікальному та самобутньому явищу.

Рання Радянська Україна також дозволяє Михайлові Бойчуку втілювати свою програму анонімної й колективної монументальної творчості, яка ґрунтується на синтезі мистецтв: візантійського, давньоукраїнського іконопису, народного мистецтва. „Бойчукісти” працюють багато і плідно. Оформлені ними будівлі називають „чудом ХХ століття”.

Край цьому унікальному мистецькому явищу ставить доповідна записка:

"М.Бойчук не малює в стилі соціялістичного реалізму, що його предписує партія художникам, - значить, він іде проти неї.
Бойчук має свій мистецький напрямок, що продовжує старі українські малярські традиці,ї - значить, він самостійник;
монументалізм - стінне малярство (фреска) розрахований на широкого глядача і тому потрібний Бойчуку з метою ворожої пролетаріяту агітації;
формалізм - шкідливий вплив західнього мистецтва і ворожий комуністичному суспільству. Він показує на зв'язки Бойчука з закордоном, недарма їздив до Європи (відрядження 1926-1927) - не виключено шпигунство;
декоративність - противна психіці пролетаріяту своєю беззмістовністю;
візантизм - пропаганда релігії, що є опіум для народу".

Михайла Бойчука було розстріляно 13 липня 1937 року. Така ж доля чекала майже всіх його учнів та послідовників. На території України знищені всі його настінні розписи. Вдалося зберегти лише декілька робіт, перш за все, завдяки старанням Ярослави Музики, видатної української художниці та громадського діяча ХХ ст.

Саме спогади Ярослави Музики, в яких вона неодноразово наголошувала, що в одному з монастирів Золочівського району мають бути фрески Михайла Бойчука, спонукали працівників Львівського обласного управління охорони культурної спадщини минулорічної весни організувати експедицію для пошуків розписів видатного маляра.

Було відомо, що період між 1910 та 1914 роками, Михайло Бойчук провів у Львові, поселившись в майстерні Івана Труша на вул. Чернецького, 26. Він близько знайомиться з митрополитом Андреєм Шептицьким. Директор Національного музею Іларіон Свєнціцький залучає його до реставрації ікон XV–XVI століть, констатуючи: „Хорі музейні ікони найшли на кінець справжнього лікаря.” В 1914 році Михайло Бойчук змушений терміново покинути Львів. Певний час, можливо, декілька місяців він проживає в монастирі Василіанок біля села Словіти Золочівського району. Очевидно, що молодий художник, який захоплюється Візантією та щоб даремно не гаяти часу, пропонує настоятелю розмалювати монастирську каплицю.

Перша пошукова експедиція в складі Романа Онишка, Євстахії Шимчук та Галини Яремич дійсно знайшли в каплиці тепер вже колишнього монастиря під тиньком настінні розписи.

Сумнівів не було – це фреска Михайла Бойчука!

Наступна експедиція в попередньому склад, а також завідувач кафедри реставрації ЛАМу Юрій Островський і завідувач відділом реставрації Львівської галереї мистецтв Лариса Разінкова провели розчистку та обстеження фрагменту настінного розпису. Експертна оцінка встановила: під пів сантиметровим шаром тиньку знаходиться єдина! в просторі України не знищена фреска руки художника, новатора – монументаліста, засновника власної школи Михайла Бойчука.

В травні буде рік, як відбулася значна подія в культурному просторі України, про яку мали б за честь помріяти багато держав світу. Неважко уявити, що за цей час відбулося б там: лікарня ветеринарної медицини, яка сьогодні знаходиться в будівлі монастиря, була б відселена в більш відповідне її цілям приміщення.

Звільнений розпис був би відреставрованим і широко представленим світовому загалу. Монастир відкрив би двері музею Михайла Бойчука та його учнів. „Золота Підкова” (якби там вона була) збільшилось би на декілька кілометрів, туристи милувались би ландшафтними принадами селища і робили все те, що роблять порядні багаті туристи. Словітянки, не передбачаючи жодних фінансових перешкод, носили би вже майбутніх громадян всесвітньо відомої Словіти.

Довідка:
Словіта - село в Золочівському районі Львівської області. Перша згадка відноситься до 1442 р. Населення – 928 осіб.