Мовою золота він виражав, і проблеми, і почуття, будував філософські концепції на полотні. Художник створив свій стиль, свою художню майстерню, яка з горизонту століття така близька сучасній людині, що вона долає кордони і відстані, аби зустрітись із ним.

Густав Клімт став іконою австрійського модернізму. Національною гордістю і культурним надбанням світової живописної спадщини.

Художник здійснив переворот у тогочасному малярстві, етапуючи консервативну свідомість мистецьких кіл Відня, відтак залишив виразний слід в історії, як і новатор.

Цьогоріч Австрія масштабно святкує 150-річницю з Дня народження свого генія. Тисячі туристів здійснюють «паломництва» до Відня, де кожен проспект виказує «іменника». Галереї, мистецькі центри та виставкові зали експонують полотна митця, ескізи, замальовки, предмети інтер’єру (зокрема, як графічна збірка Альбертіна, де увазі відвідувачів представлені меблі Клімта).

До висвітлення особистості художника та його творчості австрійці підійшли ретельно. Оформлення залів, позиціонування самого Клімта у них, в кожній експозиції – індивідуальні. Справляє враження робота із простором та світлом, чітка продуманість виставок. Зокрема у Альбертіні, представлено чимало ескізів художника.

В кожному залі відвідувачів очікують величезні розписи на стіні центральної картини, поруч з якими знаходять своє місце й розробки, штрихи, рисунки, котрі їй підпорядковані.

Своєрідні сходинки, які долав художник в процесі створення картини. Відтак, глядач має можливість споглядати як і готовий твір так і різні стадії його творення, еволюцію від ідеї до втілення її на полотні. Це своєрідна майстерня, лаштунки, котрі зображають трудолюбивість і водночас демонструють легкість, з якою працював митець.

У порівнянні із Альбертіною Leopold Museum, відводить художнику один виставковий зал, де представлені лише його полотна. І якщо в Альбертіні Клімт позиціонується здебільшого співцем жіночої краси, то у музеї акценти уже зосереджено на філософії його живопису. Увагу і відповідно роздуми глядача поглинає картини «Смерть і життя», яка у 1915 році перемогла на всесвітньому художньому конкурсі у Римі.

Художній почерк Клімта виразний і впізнаваний. Золоті напилення та елементи –ключова ознака стилю. Вміння «поводитись» із золотом, успадкував від батька-ювеліра.
Центральні теми творчості художника: жінки та квіти. Саме за допомогою них він надає художньої форми одвічним проблемам, заяложеним у мистецтві, та все ж відкритим питанням: пошуку сенсу, щастя, самоусвідомлення.

У 1897 році разом із Коло Мозером, Карлом Молем, архітекторами Йозефом Гофманом заснував віденський Сецессіон. Ціллю котрого було запропонувати нові художні рішення та присвятити себе модернізму. Митець «вдихнув» свободу та розкутість у живопис, за що його творчість не рідко відкидали та гостро критикували консервативні кола Відня.

Несприйняття формувало його творчий характер, відтак художник неодноразово спростовував потребу всім подобатись: «Справжнє мистецтво здатна творити меншість і водночас меншість здатна його розуміти» –повторював Клімт.

Тим не менше його знаменитий «Поцілунок», який постійно експонується у Бельведері став «брендовим». З усіх вітрин сувенірних крамниць на туристів «дивиться» закохана пара. Картину визнали найромантичнішим полотном в історії живопису.

Заслуговує особливої уваги на експозиційній мапі віденський Сецесіон, де зараз представлений знаменитий Бетховен фриз. Експозиція була задумана лише як елемент оформлення XIV виставки віденського Сецессіону в 1902 році, опісля якого повинна була бути знищеною.

Проте австрійський колекціонер Карл Райнінгауз викупив фриз і подбав про те, аби після завершення ретроспективи Клімта настінний цикл разом з основою із очерету та дерев’яними гратами був знятий із стіни і розпиляний на 8 частин.

В 1925 році композиція перейшла до рук підприємця та мецената Августа Ледерера. В 1938 була експропрійована із Австрії, але в 1973 правомірно повернена Австрійською республікою. Віденське відомство впродовж десяти років реставрувало Бетховен фриз.
Сьогодні Бетховен фриз позиціонується самостійним твором мистецтва і вважається одним із кульмінаційних пунктів віденського Модерну.

Важливо зазначити, що на фоні численних галерей та мистецьких центрів, сама будівля Сецессіону виглядає дуже непересічною. Цього пункту на нашій карті не було. Прогулюючись в напрямку до площі Марії Терезії, увагу привернула будівля, купол якої оздоблений тисячами золотистих лаврових листків.

Причетність її до мистецтва, а зокрема й до самого Клімта «видав» напис: «Часу – його мистецтво, мистецтву – його свободу», який фігурує також у музеї Leopoldа, котрий ми попередньо відвідали. Девіз виявився засадничим принципом модерністів.

«Ми хочемо оголосити війну стерильній рутині, неподвижному візантизму, всім видам і формам поганого смаку. Наш Сецессіон не є боротьбою сучасних художників з старими майстрами, але боротьбою за успіх художників, а не крамарів, які називають себе художниками, але при цьому їх комерційні інтереси заважають розквіту мистецтва» – декларував духовний батько сецессіоністів Герман Бар.

Об’єднання художників віденського Сецессіону є однією з найстаріших незалежних галерей у світі, його виставки присвячені виключно сучасному мистецтву. Щорічна програма складається з 10-15 виставок і складається членами правління об’єднання художників за демократичним принципом і виключно на основі художніх критеріїв.

Тема фризу народилась з інтерпретації Ріхарда Вагнера Дев’ятої симфонії Бетховена. Фриз відображає людство в пошуках щастя. Клімт прославляє мистецтво в уособленні пари, яка цілується перед «Хором райських ангелів» і має безпосередній зв'язок із Бетховеном. «Це поцілунок всьому світу» – слова із заключного хору Дев’ятої Симфонії Бетховена, текст якої композитор запозичив із оди «До радості» Фрідріха Шіллера.

Зустріч із Клімтом – це пережиття різних настроїв, які випромінюють і переживають герої його полотен і, відповідно, передають глядачам. Це «Поцілунок», який художник зоставляє у пам’яті кожного, хто відкрив для себе його творчість.